Chapter Text
Кроулі на повній швидкості влетів зі сходів у двері моргу. Щоправда, повної швидкості вистачило лише на два кроки, після яких він різко розвернувся і чкурнув назад у коридор.
― Якого біса?! ― заволав він уже в коридорі, проклинаючи себе за те, що все ж спокусився на хот-дог півгодини тому. Тепер хот-дог відчайдушно хотів повернутися.
― Тебе все ще дивує те, що заходячи до моргу, ти бачиш труп? ― спокійно запитав Азирафаїл. З-за дверей його, звичайно, не було видно, але Кроулі дуже сподівався, що він уже відкладає свою пекельну пилку.
― Розчленований труп!
― Його не можна вважати розчленованим, ― з зали моргу почувся дзвін металевого підносу для інструментів, а за ним ― характерний звук гумових рукавичок, які власник стягував з рук. За хвилину з зали з'явився Азирафаїл, у своїй звичайній формі, напрочуд чистій, враховуючи, чим він тут займається. У руці він мав пляшку з водою. ― Випий і візьми себе в руки, мені є що розповісти по твоєму тілу, тобі сподобається.
― Ти хотів сказати "точно не сподобається", ― буркнув Кроулі, приймаючи пляшку і прикладаючись до неї. Холодна вода змусила хот-дог скасувати спроби повстання і повернутися на праведний шлях шлунково-кишкового тракту. Якщо не замислюватись про те, де саме патологоанатом охолоджує мінералку, все просто чудово.
― Ні, я сказав те, що хотів сказати, ― Азирафаїл окинув його прискіпливим поглядом, мабуть, вирішив, що Кроулі в порядку, і пішов далі коридором до свого кабінету, запрошуючи колегу за собою жестом. ― Чи не ти голосив про те, як останнім часом нудно бути "найкращим детективом" у відділі? Що вбивства у стані афекту чи з ревнощів до тебе не доходять, а нічого серйозного давно не було?
― Ну я... ― Кроулі невдоволено скривився. Проходячи повз другі, вічно відкриті двері в морг, він старанно дивився куди завгодно, аби не на труп з буквально розкритими грудьми і животом. ― Але ж ти знаєш, що я не мав на увазі, що хочу, щоб хтось помер.
― Звичайно знаю, ― Азирафаїл повернувся до свого невеликого кабінету, пройшов за стіл, взяв з нього папку і простяг її Кроулі. ― Але будь обережнішим із бажаннями, схоже хтось їх почув.
― Що ти хочеш цим сказати?
Папка була тонка, звіти Азирафаїла ніколи не відрізнялися зайвою деталізацією. Відклавши всі жарти на потім, Кроулі пробігся очима першою сторінкою. Поки він розбирався з тим, хто став жертвою цього разу, і до кого йому доведеться йти і розповідати про смерть, Азирафаїл сів за стіл і, сплетивши пальці рук, спостерігав за його реакцією.
― Майкл Райан. Неодружений, батьки мертві, друзів особливо немає, працював віддалено... Самотній хлопець. Його хейтери з Інтернету прирізали?
― Найцікавіше далі, Кроулі, ― Азирафаїл подався вперед, явно збуджений тим, що знайшов, і який чекає бурхливої реакції, ― друга сторінка, третій абзац, звіт про розтин.
― Виглядаєш так, ніби знайшов у його шлунку подарунок на Різдво, ― пробурмотів Кроулі невдоволено. Він ніколи не розумів захоплення друга людським тілом з такого боку, внутрішнього. Коли Азирафаїл колупався в кишках трупа, він міг виглядати, як дитина у свій день народження. Це скидалося на профдеформацію. З іншого боку, він був найкращим у своїй справі саме завдяки цьому захопленню. Навіть коли не спав по кілька діб, Азирафаїл був здатний щасливо посміхатися, нарешті виявивши причину смерті.
― Це навіть краще, ― заявив він і ― Кроулі був готовий присягнути ― гордо підняв ніс.
Зазначений момент у звіті справді був цікавим. Точніше, він був неймовірно важливим, майже вирішальним у цьому розслідуванні.
― Відсутність нирок? Тобто, його на органи розібрали?
― Тільки одну нирку, і це чудово, ― відповів Азирафаїл. ― Якщо людину вбивають заради органів, то зазвичай забирають усе більш-менш здорове. У цього хлопця не в нормі тільки шлунок і печінка, та й то на початковій стадії, для пересадки зійде, він досить молодий. Якби я хотів продати його на органи, то точно б прихопив серце та легені. Але в нього немає лише нирки, і помер він навіть не через її вилучення, а через втрату крові. Гадаю, під час операції, ― він самовдоволено посміхнувся і відкинувся на спинку стільця. ― Хочеш кави?
― Стривай, ― похитав головою Кроулі, відкладаючи папку і насупивши брови. Азирафаїл міг легко перестрибувати з однієї теми на іншу, але тут були ще невирішені питання. ― Якщо своїми словами, то він помер від операції. Чому? Якась хвороба? Інфекція?
― Мені простіше було б тобі показати, ― Азирафаїл засмучено похитав головою, ― а так… Я б сказав, що його оперувала людина, яка не має медичної освіти. Розріз зроблений неправильно, зачеплені артерії, слідів від затискачів немає, як і інших інструментів крім скальпеля.
― Його просто розрізали та дістали нирку? ― Кроулі відчув, як нудота знову стискає горло. Жива уява зараз грала не на його користь.
― Саме так, ― кивнув Азирафаїл. ― Неприємна справа.
― Дуже неприємна справа, ― похмуро пробурмотів Кроулі, думаючи, що хот-дог точно буде єдиним, що він з'їв за сьогодні. Ліґур знову жартуватиме.
― Ну-ну, не сприймай усе так близько до серця, ― Азирафаїл важко зітхнув. Він підвівся зі свого місця, пройшов до вішалки і забрав плащ. ― Ідемо в повітря, покуриш, а потім я пригощу тебе кавою. Заодно розкажеш, що сам встиг накопати у цій справі. Може, ти завтра вже її й розкриєш.
Кроулі натягнуто посміхнувся і пішов слідом. Йому справді не завадить подихати повітрям.
Теоретично він не повинен був ділитися деталями розслідування із сторонніми особами, тільки ось Азирафаїл давно перестав бути стороннім. Він працював тут ще до того, як Кроулі прийшов у поліцію та цей відділ. Тоді ще стажером від медуніверситету, а по суті санітаром, який тягав тіла з місця злочину. Кроулі теж тільки-но закінчив навчання і планував ловити вбивць, але насправді регулював рух і виписував штрафи за неправильне паркування. Власне, за виписуванням штрафу вони й познайомилися: Азирафаїл страшенно паркувався, причому буквально перед відділком, і ніколи не платив штрафи. Тому, коли Кроулі нарешті зіткнувся з господарем машини, яка вічно заїжджала на бордюр, він був готовий повідомити йому буквально всі пункти законів, які той порушує. Азирафаїл його, до речі, вислухав зі спокійною усмішкою, а потім запросив на каву. Як не дивно, Кроулі погодився.
Відтоді минуло чимало часу.
― Хлопця знайшли у власній квартирі, слідів злому немає, підозрюю, вбивцю він впустив сам, навіть чекав на нього: у квартирі було досить чисто, як на холостяка, ― повідомив він, коли вони піднялися з моргу, що знаходився в підвалі приміщення поліції, і вийшли на парковку. Азирафаїл стрільнув у нього сигарету і тепер схилився над запальничкою, яку йому простягав Кроулі. ― Зараз фахівці з відділу криміналістики перевіряють його комп'ютер на предмет будь-якого, що там зазвичай знаходиться.
― Наприклад, порно? ― припустив Азирафаїл із абсолютно спокійним виглядом і затягнувся димом. Його короткі акуратні пальці обережно тримали сигарету за фільтр, і Кроулі машинально зазначив, що його друг нещодавно знову робив манікюр.
― Ні, але... Це те, що ми дійсно зазвичай знаходимо, ― зітхнув він. Крити було нічим, він сам регулярно плакав про те, що замість корисних листування на комп'ютерах жертв лише голі дівчатка. Або хлопці.
― Якщо виходити з припущення, що його вбив хтось із друзів чи знайомих, то варто перевірити листування, ― промимрив Азирафаїл. ― До того ж, що робити самотньому хлопцеві, якщо не сидіти в інтернеті?
― Сидіти в барі? ― пирхнув Кроулі. ― І намагатися стати не самотнім.
― Він не надто активно пив, судячи з стану печінки, ― пробурчав Азирафаїл і знову затягнувся димом. ― Не тверезник, звичайно, але й в паб не щоп'ятниці ходів.
― Та чув я вже, чув, ― пирхнув Кроулі і втомлено потер перенісся. Сонце нестерпно життєрадісно світило в очі, викликаючи тим самим чхальний рефлекс, а окуляри, як на зло, залишилися сьогодні вдома, в іншій куртці.
― Тримай мене в курсі, ― зітхнув Азирафаїл, похмуро дивлячись через плече на будівлю поліції. ― Можливо, цим займалася душевно нездорова людина, тобі варто звернутися до психолога, про всяк випадок.
― Що? Ні в якому разі! ― Кроулі різко обернувся на друга і мало не зашипів. Зазвичай так він реагував хіба що на своїх колег-детективів, але зараз Азирафаїл зачепив болючу тему. ― Він же почне промивати мозок нам усім!
― Він спеціаліст свого профілю, Кроулі, припини так реагувати. ― Азирафаїл викинув недопалок у відро для сміття і попрямував у бік найближчого кафетерію. ― До того ж, з ним ви розкриєте справу набагато швидше.
― Ти кажеш це так, ніби я сам не знаю, ― пробурчав Кроулі, крокуючи слідом. Кілька хвилин на свіжому повітрі, що смерділо димом цигарок і він уже був готовий випити щось окрім води, охолодженої трупом.
― Враховуючи, як ти ниєш щоразу... ― Азирафаїл дуже виразно зиркнув на нього.
― Я нию, бо є привід. Ти ж із ним не працюєш!
― Якось працював, ― Азирафаїл пирхнув і підняв ніс, ніби нічого такого в роботі з психологом для нього не було. Щоправда, цього виразу обличчя вистачило ненадовго. ― Гаразд, гаразд, згоден з тим, що він нестерпний. Але фахівець він все одно гарний.
― Ну чому нам не дали іншого психолога?.. ― страшенно простогнав Кроулі, заходячи в невелике кафе слідом за другом. Він уже передчував безсонні ночі, які проведе над цією справою.
Через годину, після чашки кави, Кроулі повернувся до свого кабінету, сподіваючись побачити звіти розумників, які розбирали комп'ютер жертви. Щоправда, замість них він побачив усмішку Гавриїла, яка, здається, загрожувала виповзти за межі його обличчя та заповнити собою весь простір кабінету.
― Доброго ранку, Кроулі. Як ся маєш?
― Тепер ― огидно.
У поліції було лише кілька фахівців, які не закінчували поліцейську академію чи криміналістичний напрямок, і всі вони були з якимись закидонами. І якщо з Азирафаїлом все було, в принципі, зрозуміло (складно не звикнути до трупів, коли працюєш з ними вже років двадцять), то з Гавриїлом все було складніше. Його вічно піднесений настрій бісив усіх без винятку, особливо коли він зі своєю ідіотською усмішкою починав міркувати про важке дитинство, яке вплинуло на те, що підозрюваний став серійним убивцею. Проте він був спеціалістом, життєво необхідним для всіх. Особливо у таких ситуаціях.
― Якщо ти так гостро сприймаєш те, що відбувається, тобі варто було вибрати іншу роботу. Знаєш, затяжна депресія ― не найкращий результат, ― все з тією ж усмішкою відгукнувся Гавриїл. Він сидів на стільці для відвідувачів, закинувши ногу на ногу, відкинувшись на спинку і явно почуваючись у своїй тарілці. ― Азирафаїл написав мені SMS про те, що у вас є для мене робота.
Кроулі подумки прокляв цю справу і свого друга за компанію. Ну хто його за язик тягнув?! І знав же, зараза, що Кроулі особисто до Гавриїла нізащо не піде, бо на дух його не переносить, як і решта працівників відділу. Такий розумний Азирафаїл, і може бути таким неприємним хлопцем.
― Ти поквапився, ― пробурчав Кроулі. ― У нас поки що є тільки ім'я та звіт з моргу. Криміналісти якраз проводять аналізи та розбирають комп'ютер жертви, аби…
У кабінет без стуку влетів Ерік. Він був єдиною відносно корисною людиною у відділі. Хоч і тупуватим. Натомість його, на відміну від Гавриїла, легко було зрозуміти.
― Звіт по комп'ютеру готовий, у нас, схоже, торговці органами, ― бадьоро повідомив він, не гаючи часу на вітання. Гавриїла він, здається, навмисно не помічав. Кроулі був би радий тому, що звіт готовий, якби тільки при цьому не був присутній Гавриїл. Тепер уже точно доведеться брати його в справу ... Ну чи хоча б на першу летучку. Може, психопортрет справді стане корисним.
― Зрозуміло, збирай відділ, ― буркнув Кроулі, важко зітхнувши. ― Через п'ять хвилин.
― А чого чекаємо? ― спохмурнів Ерік. ― Всі тут начебто.
― Я забув звіт у патологоанатома забрати, ― зітхнув Кроулі, з жалем згадуючи про тонку папку, яку відклав на стіл Азирафаїла, та так і залишив там. Мабуть, треба було менше відволікатися на роботі на всяких там патологоанатомів.
― Він тут, твій майстер по тілах, зі звітом. Якраз кріпить фотки до дошки, так що не дивися на неї, ― останні слова Еріка пролунали з певною часткою єхидства, але Кроулі тільки закотив на це очі.
― Добре, тоді давай зараз.
― Я до вас приєднаюся, ― спокійно сказав Гавриїл. Навіть не спитав дозволу, зараза. Те, що його покликав Азирафаїл, ще не означає, що на нього тут чекають. Зрештою, не Азирафаїл начальник відділу. Але з присутністю цих двох доведеться просто змиритися: вони чимось були схожими на (за всієї любові Кроулі до Азирафаїла) тарганів ― якщо вже приходили, то не пропадали доти, доки самі не вирішували, що це необхідно.
Кроулі не один рік пропрацював у поліції, перш ніж стати повноправним детективом та очолити відділ, що займався вбивствами. Починав, як рядовий, швидко пробився до детективів, а потім дуже довго й нудно працював: над дрібними крадіжками, вандалізмом, насильством, аферистами і, нарешті, добився переведення. Однак Кроулі знудило, як тільки він побачив перше тіло, і тепер тільки лінивий не нагадував йому про це.
Кроулі пропрацював чимало, допоки попередній начальник не пішов на пенсію. Шедвелл був добрим детективом, хоч і трохи... старомодним. Кроулі пишався тим, що підвищив розкриття злочинів за час свого керівництва, і це йому вдалося далеко не тому, що він уникав спілкування з дивними та неприємними колегами.
― То що ми маємо? ― почав він з ходу. Кабінет його відділу, по суті, був чимось на зразок місця для загальних зборів: тут стояв довгий стіл, зараз захаращений документами та двома комп'ютерами детективів, пара тумб із особистими речами, електрочайник та здорова дошка, у кращих традиціях кримінальних серіалів. Дошку зараз було розкреслено поточною справою, завішано фотографіями жертви та місця злочину. Поруч із якимись уже були підписи, явно зроблені рукою Еріка. Він же почав доповідати.
― Я опитав сусідів: ніхто нічого не чув, постійних гостей у Майкла не помічали. Він працював програмістом, але кілька місяців тому його звільнили, з тих пір нібито працював віддалено, тільки ось переказів на його карту не було, а жив він на заощадження, які закінчилися кілька тижнів тому.
― Він не міг знайти роботу? ― Кроулі насупив чоло, намагаючись уявити собі становище цього Майкла.
― Він не шукав, ― відповів Ерік. ― Пару разів відправив резюме одразу після звільнення, а потім припинив. Сусіди зазначають, що він був пригнічений, не вітався під час зустрічі, виходив лише за продуктами, рідко виносив сміття.
― Депресія? ― подав голос Гавриїл. ― Звільнення його підкосило, мабуть.
― Треба буде поговорити з колишнім роботодавцем, ― пробурмотів Кроулі. ― Можливо, вони знають про нього більше.
― Не думаю, що це стосується справи, ― буркнув Ліґур, другий з підлеглих Кроулі, що розвалився у своєму кріслі.
― З чогось все одно треба починати, ― огризнувся Кроулі. ― Що там ще? Чим він взагалі займався цілими днями, якщо не працював?
― Судячи з історії браузера: дивився серіали, зависав у соцмережах, по форумах ходив, ― розпливчасто відповів Ерік, опускаючи погляд у звіт. ― Нічого особливого. Листування ми ще не читали, але найактивніші його співрозмовники живуть досить далеко звідси, тож, схоже, близьких друзів у хлопця не було.
― Перевірте листування та форуми. Можливо, хтось все ж таки вирішив відвідати Майкла, або він зв'язався з людьми, які пропонували йому гроші за органи.
― Це не обов'язково були торговці органами, ― обізвався Азирафаїл і підійшов до дошки, явно збираючись демонструвати свої спостереження на фотографіях. Кроулі не поспішав обертатися, щоб побачити Майкла у всій його красі: він не встиг прибути на місце злочину, не встиг побачити труп і не особливо до цього прагнув. ― Як я вже казав інспектору Кроулі, це не схоже на обман донора: сліди операції досить дивні, хірург явно недосвідчений, або ж не планував залишати жертву живою з самого початку. У крові немає слідів анестезії, проте Майкл явно надихався хлороформом перед смертю, немає слідів хірургічних затискачів, нирку виймали дуже недбало, не виключено, що імплантувати її іншій людині після такого буде неможливо.
― Ого, а ось це вже цікаво! ― посмішка Гавриїл стала ще ширшою, ніж була до цього. Кроулі стомлено закотив очі. ― Якщо так подивитися, то… Вбивця схожий на дитину, яка не знала, що якщо людину розрізати, то вона помре від втрати крові! Він не садист, інакше не приспав би жертву. Мабуть дуже, дуже цікавий хлопець… Або дівчина.
― Так, я не зрозумів, ― пробурчав Ліґур, ― то ми шукаємо торговців органами чи психа?
― Вбивцю, для початку. Якщо ти такий розумний, іди до відділу контрабанди і дізнайся, чи немає у них зараз подібної справи, ― Кроулі зиркнув на Ліґура, який любив показувати своє невдоволення його роботою. Ні для кого не було секретом, що він теж мітив на місце начальника відділу. ― Ерік поїде на колишнє місце роботи хлопця, дізнається, чому його звільнили. Ви, панове, ― він обернувся до Гавриїла та Азирафаїла, ― дякую за інформацію, думаю, ви в курсі, чим повинні займатися далі.
― Більш ніж, ― посміхнувся Азирафаїл. Гавриїл просто кивнув, але з таким задоволеним виглядом, що Кроулі відразу ж представив його довгу лекцію про те, який характер їхнього злочинця, яку він незабаром напевно прочитає. Як тільки сам у всьому розбереться.
― Тоді до роботи!