Work Text:
Коконой перегорнув сторінки газети. Папір сухо хрустів у його пальцях, нагадуючи звук попелу, що розсипається під ногами. Світло від каміна тремтіло, кидаючи довгі тіні на розмиту фотографію. На ній – Личаківське кладовище, затиснуте в обійми вогню.
Язики полум'я охопили склепи, піднімаючись до самих перекладин хрестів, наче намагалися дотягнутися до неба. Пожежа за пожежою. Цього року літо у Львові було нещадним: дощу не бачили вже кілька тижнів, і суха трава спалахувала від найменшої іскри перетворюючи місто на розпечену піч.
"Все як і пару років тому, тільки без жертв, без нового боржника", — Коко піднімає голову, відкидаючись на спинку крісла.
Бліда рука тягнеться до пачки сигарет, яка стояла на столику біля нього. Його боржник завжди лишав її, коли йшов виконувати свою роботу. Сьогодні місцем, де сигарети спочивали, ніби у склепі, виявився стіл у великій вітальні на Краківській.
Темна пачка "Бескид" виблискувала у руках Хаджіме, вогонь з каміна давав приємний відтінок картону. Пальці повільно дістали одну довгу тонку сигарету – самокрутку; він сам бачив, як довірена ним особа їх заповняє.
Запальничка клацає, даючи іскру, кінчик сигарети починає тліти. Хаджіме вдихає терпкий аромат суміші осіннього листя та деревини. Легені наповнюються сизим димом, і він видихає. Вампір починає кашляти, викидаючи самокрутку на попільничку.
— Ще собі накрутиш, — кашляючи, промовив Коко радше сам до себе, оскільки в кімнаті нікого не було. Він потягнувся до пляшки відкоркованого вина та відпив прямо з горла.
За вікном починало сутеніти. День доходив кінця, а разом із ним — і спека. Перші прозорі краплі почали битися об скло, ніби закликаючи відкрити вікно та впустити всередину трішки літнього дощу.
Коко нарешті підвівся і відчинив важку раму. Сирий, прохолодний вітер миттєво виштовхнув із кімнати запах «Бескиду», розвіюючи сизий дим. Хаджіме заплющив очі, підставляючи обличчя волозі, аж поки не почув, як за спиною рипнула паркетина.
— Ти запізнився, — не повертаючись, кинув Коко. — Моє вино майже закінчилося, а твої сигарети — повна гидота.
— Тебе ніхто не пригощав, — Сейшю пройшов всередину та кинув важкий мішок на підлогу поруч із каміном.
Мокрі сліди простягнулися через усю кімнату до самого вікна. Інуї безцеремнно забрав газету з рук Коко і став гортати її, ігноруючи роздратований погляд господаря. Нарешті він наткнувся на новину про кладовище і почав вчитуватися. Погляд зелених очей ковзав по рядках, вивчаючи всі деталі пожежі, що сталася напередодні. Фотографії змінювали одна одну – різні ракурси, але місце те саме. Скрізь чорний попіл і обвуглені хрести.
— Ти проходив поруч з Личаківським? — руки з підкоченими рукавами лягли на талію Інупі, торкаючись мокрого одягу. Сейшю ледь помітно напружтвся під його пальцями.
— Не проходив, а пробігав, — Інуї перегорнув сторінку, навіть не глянувши на вампіра. — Той паскудник почав тікати. Я його наздогнав, але, правду кажучи, тіло можуть знайти. Газети будуть шуміти ще сильніше, ніж про пожежу.
— Але ти вирвав газету так нахабно не через це, правильно? — Хаджіме вткнувся носом у вологу ділянку між шиєю та плечем Сейшю. Холодне повітря вулиць, що в'їлося в тканину, почало проникати під шкіру. — До склепу Акане вогонь не дібрався, я сьогодні там був. Тож не переживай.
Вириваючись з обіймів вампіра Сейшю нарешті повернувся до нього обличчям. Темні очі навпроти поглинали все світло яке було в кімнаті втупилися в лице зі шрамом. Права щока була заляпана чужою кров’ю, а на підборідді виднілася свіжа подряпина.
Рука сама потягнулася до чужого обличчя, обводячи царапину. Кінчик гострого нігтя ледь відчутно натиснув на майже загоєну подряпину, і звідти знову потекла цівка свіжої, яскраво-червоної крові. Коко відчув, як власні ясна починають пульсувати; він міг би поклястися: коли він голодний, його застигла кров починає циркулювати по тілу. Руки зрадницьки затремтіли. Палець, який торкнувся рани, замастився, і Хаджіме підніс його до губ, повільно злизуючи червону рідину.
— Коли ти в останнє їв? — низький тембр голосу вибив Коко з думок.
— Що?
— Коли ти їв? — Сейшю перепитав знову, заглядаючи в очі й підійшов упритул.
— Недавно, — він збрехав. Брюнет вмів це робити перед чужими, але не перед цими зеленими очами навпроти.
Ця квартира багато разів бачила обман свого господаря. Тут брехні було більше, ніж у Будинку намісництва чи у Палаці Потоцьких, де проводилися урочисті вечори й коже хотів присвоїти собі дрібку чужого майна. Жодна вулиця, просякнута брехнею не відчувала цього заїржавілої, повсякденної облуди.
Коконой відсахнувся на два кроки, аж поки його спина не врізалася у віконну раму. Вітер завивав все дужче, а дощ на вулиці посилюватися. Оксамитові штори, що висіли по обидва боки вікна почали гойдатися з боку в бік.
— Ти збрехав, — Інує стояв на своєму, підступаючи все ближче і ближче. — А брехати ти не вмієш.
— Брехня — це єдине, що тримає цей світ купи, — Коко обійшов блондина стараючись не вдихати людського запаху. — Пропоную, послухати нову платівку яку я нещодавно купив.
Сейшю закочує очі та відходить від вікна. Його погляд спрямований на те як бліді, акуратні руки ставлять платівку на громофон, вони трясуться від голоду. Блондин знав, він неодноразово бачив такий стан Коко і зазвичай це закінчувалося тим, що Хаджіме міг зомліти після чого Інуї судомно різав собі руку даючи випити власної крові.
Він знав, що у кишенях вампіра є флакони з "донорською кров'ю", яку той так не любив пити. Ці ємності, які Хаджіме неодноразово просив принести, стояли вишикувані в ряд біля книжок у вітальні. Іноді вони билися, розливаючи червону рідину по підлозі.
Сейшю підійшов ближче й пильно подивився на чужі руки, що дрібно тремтіли — і Коко це помітив.
— Ну що ж, — темноволосий різко розвернувся на п'ятах та простягнув долоню. — Запрошую вас на танець.
Він розплився в посмішці. Інуї закотив очі, але все одно подав руку, займаючи позицію партнера. Холодні пальці відчули різкий контраст, і вампір мимовільно мружиться, звикаючи до теплоти.
— І все-таки я наполягаю на тому, щоб ти поїв, — тихо промовив Сейшю, поки Коко штовхав його на середину кімнати. — Я не збираюся різати собі руки, щоб врятувати твою грішну душу.
Хаджіме нахилив голову та подивився на партнера чорними, пустими очима, в яких так і просилося потонутися. Коко прикусив щоку зсередини, думаючи, що відповісти, як раптом ведучу роль на себе перейняв Сейшю — і ось уже він веде.
— Я не голодний, — Коко підійшов упритул і вишкірився.
Бліда рука сильніше стиснула талію блондина, кігті впилися у ніжну шкіру, змушуючи хлопця зашипіти. Лунає повільний ритм. Коко знову перехоплює ініціативу та скеровує їх у бік каміна. Ноги проскакують у лінивому вальсі, який так і просив швидкості, але сам господар квартири на це не погоджувався.
У вікні небо розрізала блискавка, а за кілька секунд лунає глибокий рев грому, що невимовно бив із хмар. Коко перевів погляд на шибку, повертаючи Сейшю спиною до рами. Тихі краплі дощу вже падали на підвіконня, але ще не залітали в саме приміщення.
— Краса, — тихо прошепотів вампір на вухо людині й відчув, як сильно пульсує жилка. Ікла почали знову нити, змушуючи відсторонитися на довільну відстань.
Музика лилася ліниво, так само розмірено Коко вів танець. Та щойно Інуї перехоплював ініціативу — вальс ставав швидшим і жорстокішим. Зараз саме той момент: грамофон видав протяжний довгий звук, і блондин знову змінив напрямок.
— Помаліше, Інупі, — Коко звернувся за кличкою, бо знав, що вона подіє краще за будь-яке інше слово. — Я чую твоє серцебиття. Ти ж сам казав, що не даси своєї крові.
Інуї фиркнув і ступив між ніг партнера, відсуваючи вампіра подалі від вікна. Хаджіме нахмурився — цілий вечір просидів біля каміна і тільки зараз відчув справжній спокій. Можливо, через відчинене вікно, а можливо, тому що його боржник прийшов живим, хоч і не зовсім неушкодженим.
— Я не вмію вести повільно, — відповів той і тільки пришвидшив темп, наче боявся, що вони не встигнуть дотанцювати до закінчення платівки.
— То дозволь мені, — Коко стиснув талію ще сильніше; міг би поклястися, що там залишаться синці.
Гарячі пальці так само до болю стиснули бліде плече, змушуючи вампіра ледь скривитися. Хаджіме перехопив рух і трохи послабив хватку на спині, але його рука все ще по-власницьки лежала на хлопцеві. Пальці стискали долоню, вбираючи в себе людське тепло та віддаючи назад мертвий холод.
Грамофон видав останню ноту, і Коконой різко нахилив Сейшю в кембре так, що світле волосся ледь торкнулося підлоги. Хлопець важко дихав, відкинувши голову назад і повністю оголюючи шию. Бліда, красива, з тонкими венками, вона змушувала дивитися на себе, заманювала.
Хаджіме застиг, дивлячись у заплющені очі партнера, який намагався перевести дух. Вампір легко нахилився ще нижче та поцілував місце під кадиком. Сейшю різко розплющив очі, втупившись у стелю, але не поворухнувся — лише чекав подальших дій. Чорноволосий припіднявся, спостерігаючи за реакцією.
Він насолоджувався цим видовищем: боржник у повній владі, майже лежить на руках, демонструючи шию вампіру, який не їв кілька днів.
— І чого ти чекаєш? — запитав блондин, а потім різко підняв голову, зустрічаючись із ним поглядом.
— Я... — Коко затих, не знаючи, що відповісти.
Зазвичай він не пам’ятав, як пив цю кров. Вампір завжди був непритомним, коли відчував, як губи розтуляють і заливають рідину з присмаком заліза та легким ароматом лаванди. Саме такою вона й була на смак, і Коко ніколи не забуде цієї насолоди. Він нізащо не зізнається, що хоче ще раз її спробувати, розсмакувати як слід, але не вбити.
Цей хлопець був дорожчий за все інше: за вино у бокалі, за книги, за все на світі. І справа була не тільки в крові. Коко страждав від того, що не зміг врятувати його сестру, а зараз розплачувався за те, що сам був урятований вампіром. Навряд чи це був порятунок від чудовиськ, що блукали неподалік, хоча Хаджіме хотів би, щоб у це вірив Інуї, та й сам він теж.
І ось уже перед очима постала не витончена шия, а будинок Інуї. Тоді, в ту ніч, коли дівчина ще дихала, споруда загорілася. Коко побіг на допомогу, але коли виніс обпалене тіло, вона вже не дихала, а сам він надихався диму та підхопив хворобу, через яку ледь не помер.
Сейшю в ті хвилини поряд не було — навчався в Києві, хоча вони обоє були знайомі. Занадто добре. Колись у місцевій бібліотеці Львова Коко без дозволу поцілував хлопця, що так вдало дрімав на підвіконні. Чорні очі бачили старшу сестру Сейшю, і тоді в голові щось перемкнуло, змусивши нахилитися до чужого обличчя.
Чи був то демон у той момент, коли Хаджіме жадав тільки одного — врятуватися, чи ні, брюнет не знав. Але саме тоді відчув, як щось гостре пронизало шию, а після того — сон. Через кілька днів його виписали з лікарні, сказавши, що він видужав, хоча дивне відчуття не полишало.
В один із днів Коко просто не зміг нічого їсти, не міг насититися. Тоді знову зустрів того дивного лікаря-демона, що запропонував життя. Той простягнув флакон із червоною рідиною, по-доброму посміхаючись. Малий Коко несміливо відкоркував його та відпив — це була кров. Хаджіме хотів виплюнути її, але його зупинили, наказавши ковтнути. Тоді підкорився, і саме з тієї миті зрозумів, що більше не людина, а монстр.
Згодом він побачив вогонь на кладовищі поруч із могилою коханої дівчини, і саме тоді впізнав Сейшю з обпаленою частиною обличчя — шрамом, який тепер прикрашав лице. І саме з цього почалася гра в боржника та безжального вампіра, який хотів відплати за порятунок.
Раптом із думок вирвав гарячий подих прямо біля блідих губ, і Коко повернув погляд із порожнечі на Інуї. На живого, зі шрамом, але живого. Долоня блондина лягла на щоку Хаджіме.
— Коко? Ти тут? — гукнув боржник.
— Так, уже так.
Він все ще дивився зверху донизу, і чорні очі блукали з обличчя на шию. Нахилив голову, востаннє вдихаючи аромат заліза та лаванди, що пробивався крізь шкіру, і нарешті піднявся разом із хлопцем.
— Я... я просто... — зам'явся, не знаючи, що сказати.
— Ти просто їсти хочеш, ось тому такий загальмований, — Сейшю підійшов упритул.
Зелені очі почали пропалювати дірку, і вампір відступив. Раптом ноги втратили рівновагу, і він упав на диван.
— У мене є пропозиція, яка тобі не сподобається, — тихо і занадто спокійно промовив Інуї. Підійшов ближче та сів на коліна вампіра, розстібаючи ґудзики на сорочці.
— Ні, нізащо, — Коко намагався відсунутися, але не вийшло: підборіддя перехопили пальці, змушуючи дивитися прямо в очі навпроти.
— У мене є всі аргументи, щоб ти поїв, — перейшов на шепіт Сейшю, щоб не злякати партнера. — Ти не їв кілька днів, а може й тижнів, це по-перше. А по-друге, я відчував нутром, як ти дивишся на мою шию. Так що пий, поки дозволяю і поки зовсім не відключився.
Чорноволосий відчув, як ікла з кожним розстебнутим ґудзиком ростуть усе сильніше. Хотів провалитися крізь землю, лиш би цього не робити, але як тільки Сейшю зупинився на третій запонці, усе бажання кудись зникло.
Чорні очі вихопили у світлі каміна бліду шкіру та розсип веснянок, наче сузір'я. Рука сама почала тягтися до чужого обличчя, але натомість торкнулася потилиці, притягуючи до себе. Хаджіме прикрив повіки:
— Я не хочу цього робити, — слова вилетіли просто, але з важким присмаком, після чого він жадібно впився в губи блондина. Присмак лаванди і тут був присутній, хоч і слабкий.
Хаджіме відсторонився та подивився сп'янілим поглядом у зелені очі, після чого холодна долоня переповзла на шию, ближче до сонної артерії. Інша рука лягла на стегно, злегка здригаючись.
— Вибач, — прошепотів вампір і востаннє подивився в спокійне обличчя хлопця.
Спершу шкіри торкнулися губи, залишаючи легкий поцілунок, після якого ікла впилися у плоть. Він намагався діяти обережно, не завдаючи болю. Кров одразу проступила на поверхню. Хаджіме почув чуже шипіння, збитий ритм дихання та відчув сильну хватку на своєму передпліччі — нігті Інуї майже прокололи тканину, але різко зупинилися.
— Небагато, — крізь зуби видихнув Сейшю і опустив голову на холодне плече, лиш би не знепритомніти. — Я не так планую померти.
Він посміхнувся сам собі, розуміючи абсурдність ситуації.
Кров і справді була такою, як у ті миті безпам'ятства — залізо з присмаком лаванди. Можливо, через цигарки «Бескид», які так само пахли, а можливо, кожна людина мала свій унікальний відтінок.
Червона, гаряча рідина розливалася по тілу, даруючи насолоду і ту довгоочікувану насиченість, від якої Коко так старанно хотів відректися. Відчував, як чуже тіло м'якшає — в його руках зараз була ціла людина, яка добровільно віддала себе, лиш би прогодувати монстра. Коко відсторонився, востаннє злизавши цівку крові, щоб полегшити біль та свербіж у місці укусу.
— Спасибі, — губи з червоним слідом поцілували щоку, переходячи на губи Сейшю. — Потрібно заклеїти рану, щоб не текло.
Коконой обережним рухом пересунув хлопця на диван, а сам піднявся та підійшов до серванта, де лежали антисептик та пластир.
— Що б я робив без твоєї перев'язки, — іронізував блондин, відкинувши голову на спинку.
Вампір сів поруч, обережно промив пошкоджене місце й заклеїв його. Він нахмурився і завів коротке блондинисте волосся за вухо.
— Чесно, я більше так не буду, — Коко безцеремонно ліг на Інуї, тручись носом об сорочку, що спала з одного плеча.
Сейшю тихо засміявся та поклав долоню на спину, повільно гладячи її.
— Брешеш.
— Ага.
За вікном усе ще йшов дощ і гуляв вітер, а грім із блискавкою нещадно розрізали львівське небо. Двоє на Краківській вулиці заснули і прокинуться аж наступного дня. Можливо, Коко буде соромно за нічні дії, а можливо, Сейшю згадуватиме про це, безкінечно підколюючи Хаджіме.