Chapter Text
Дим в’їдався в легені безтурботним паразитом, бурштинова рідина огортала горлянку й перетворювала напружені м’язи на в’язку гладінь шовковистої трясовини. Томний погляд ковзав численними паперами, змушуючи чоловіка стискати холодними пальцями мертву плоть кришталю. Відкинувшись на спинку стільця, він затягнувся й заплющив очі впускаючи дим крізь судини. Демон люті метушився десь під ребрами, і вираз обличчя змінився на оскал. Крики заповнили кожну клітину мозку, відносячи свідомість у коло звичного пекла. Самовладання видає передсмертні стогони й спалахами кидає фрагменти чергового пленарного засідання парламенту. Не так складно дисциплінувати сотні парламентарів, як стримати самого себе від пориву агресії. Спікер має зберігати холодність та спокій, координувати хід засідання й давати вказівки з технічної частини, окрім цього, й ще десятків обов’язків, потрібно було терпіти безглуздість та нікчемні промови деяких депутатів. Зірвавшись із крісла, брюнет влетів до ванної й, упершись мертвою хваткою в край раковини, відкрив кран. Погляд пронизав брехливе полотно дзеркала. Темні кола безсонних ночей, здавалося, навіки оселилися під апатитовим сузір’ям очей. Апатит — камінь «лицемір», якнайкраще пасував до скляного відображення душі: вогонь і лють ховалися під холодом та розсудливістю, варто лише послабити пильність і чутливі пальці зімкнуться на пульсуючій артерії.
Безодня думок розбилася багряною плямою, отруюючи фарфорову білизну раковини, і легені заповнив аромат іржавої сталі покинутого в глушині ножа. Емоції змішали кров і, не в змозі більше тіснитися в клітці людського тіла, вихлинулися назовні. Багряний сік затікав у кутики рота й падав на сапфірові вени кистей. Піднявши закривавлені руки перед собою, Себастіан розглянув кожну краплю:
— Як би ти не намагався діяти справедливо й на благо країни, політика — це завжди брудна справа, що несе за собою смерть і страждання, тільки й встигай відмивати вічно окиснені кров’ю руки.
Щоб запустити механізм, що веде до розквіту, потрібно влити паливо з людських сліз та страждань. Відкинувши завісу романтизації політики, істина виглядає доволі просто: жертви будуть у будь-якому разі, лишається тільки вирішити чи буде пролита кров марною?
Тронуючи на вже звичному місці перед сотнею безликих тіл, пан Себастіан Кранц оголосив про початок засідання. Десятки проєктів та законів, минула вже не одна година, і перед його поглядом у черговому виступі від фракцій з’явилася знайома русява копиця волосся. Люсьєн Морель — найскандальніший політичний діяч у всьому парламенті, і вся концентрація спікера миттєво розчинялася при самій лише згадці його імені. Ставши на стезю розбіжностей ще до зустрічі в парламенті, Себастіан одразу усвідомив, що будь-який діалог з Люсьєном був марною тратою часу. Його промови — сукупність безглуздих уїдливості та наклепу. Кожен свій виступ він спрямовував у бік голови парламенту, кидаючи безглузді вирази й всіляко намагаючись хоч якось привернути його увагу.
Відстороненість і спокій — незамінні супутниці. Поринаючи з головою в роботу, відкидаючи сон на полицю непотрібних можливостей, скрипучий тріск запальнички знову лунав біля закривавлених губ, і дим заповнював похмурий кабінет. Напередодні приватного засідання з лише кількома представниками від кожної партії, де мають постати найважливіші питання, межі божевілля підступали блювотним клубком і душили смоляними лапами, впиваючись кігтями в не знаюче спокою тіло.
Статна тінь ковзнула в кабінет і, зайнявши своє крісло, поправила блискучі запонки. Як завжди прибувши першим, Себастіан провів рукою по оксамиту чорного волосся й глянув у вікно. Сірі хмари й мертва тиша віщували неминучий буревій, лише він здатний безладним хаосом внести частку спокою в його будні. Розчинившись в акварельних рваних потьоках неба, Кранц затамував подих і понісся кудись у піднебесний бурхливий морок.
— А, і Ви тут. Що так рано, погода турбує?
Брюнет кинув відсторонений погляд на Мореля і, нічого не відповівши, повернувся до очікування грози.
— Усі прийдуть лише за пів години, не раніше. Може, обговоримо деякі питання? — Люсьєн несміливо сів поруч і прикусив губу ховаючи наступаючу разом із бурею тривогу.
— Краще займіться репетицією своїх гумористичних дотепних промов, — Кранц дістав сигарету й підійшов до вікна. Не було сенсу з цією людиною обговорювати бодай якісь питання, тим паче це стосувалося кожного представника, а на нараду виділено достатньо часу.
— Тоді, може… к-каву? — блондин завагався й облизнув пересохлі губи, за бурею та тривогою виднілася розгубленість.
— Чорну, без молока, без цукру.
Німе запитання завмерло на обличчі Мореля, і той поспішно вилетів із кабінету. Звичний пряний дим знову наповнив легені, і повіки заплющилися, аби викинути будь-які думки хоч на мить та відчути солодкий момент самотності.
На підвіконня незграбно опустилася чашка свіжої кави, і хтось поруч закашлявся від диму.
— Щось Ви надто улесливий сьогодні, — Себастіан кинув погляд на руки Люсьєна, — вгамуйте тремор, я не маю наміру завдати Вам болю, — по обличчю спікера ковзнула хижа усмішка, — принаймні, поки що.
Блондин зробив кілька рваних вдихів і підійшов трохи ближче, буря досягла міста, оселилася в кістках та нарощувала ледве помітний страх.
— Безсонна нічка, так?
— Ах, mon chéri, — дим огорнув розгублене обличчя Мореля, — Вас це ніяк не стосується, — спікер вручив йому в руки порожню філіжанку й повернувся до документів.
Година йшла за годиною, одне питання змінювало інше. Шум у кабінеті перебивав ритмічний стукіт кришталевих крапель і гуркіт грому.
— А мені здається, що наш шановний Себастіан Кранц не справляється зі своїми обов’язками і йому потрібна допомога такого кваліфікованого спеціаліста, як я… — раптово виступив Морель.
Подальші його слова вже проносилися повз, кров залила очі, а м’язи скувала судома киплячої ненависті впереміш із опором свідомості та внутрішнім криком: «тримай.себе.в.руках». Наполегливість і частота спроб вивести брюнета з себе досягли апогею. Четвертий раз за час наради блондин, ніби в якомусь пориві, звертався з нездоровим ентузіазмом лише до нього, забуваючи про існування інших людей у кабінеті. Особистий рекорд. Ці кляті витівки більше дратували своєю недоречністю й тим, що забирали дорогоцінний час на вирішення важливих завдань.
Поки гул у вухах стихав і темна пелена спадала з очей, майже всі колеги встигли покинути кабінет. Підлетівши до дверей, Кранц захлопнув їх просто перед носом Люсьєна й притиснув того до стіни. Смоляні пасма волосся спадали на сповнені безумства очі, і пронизливий погляд буквально спопеляв блондина, від чого його шкірою пробігло тремтіння, і він сильніше втиснувся в стіну. Буревій поглинув всі надії та бажання, затьмарив тривогу, упокоїв нерішучість, лишився лише страх.
— Мій милий хлопчику, — сталевий голос зашипів на вухо Люсьєна, — хочеш зі мною погратися? — Себастіан зчепив мертвою хваткою зап’ястя переляканого депутата за його спиною.
— Чого ж ти тремтиш? — друга рука ковзнула у світле волосся й потягнула вниз, щоб встановити зоровий контакт, — кілька хвилин тому ти був сміливіший.
— Пане спікере…
— Можна без «спікер», — сп’янілий адреналіном брюнет глянув зверху вниз на тремтяче тіло, — наодинці ти зовсім покірний, чи маю я проігнорувати цей факт?
Грубі пальці провели по волоссю й опустилися до шиї, ведучи вздовж артерії й залишаючи крижані опіки на розпеченому тілі. Морель видав мимовільний писк, і пальці відразу стиснулися на його шиї, від чого Люсьєн смикнувся.
— Не бійся, я буду ніжним, — Себастіан сильніше притиснувся до тіла й, закривши надто балакучий рот рукою, окреслив іклами контур шиї.
Укус залишив багряні потворні плями й ледве чутні стогони, пальці пройшлися по щоці, і великий палець ковзнув у напіввідкритий рот надавлюючи на нижні зуби та прорізаючи шкіру. Голова нахилився над вухом і щось уривчасто шепотів розм’якшому в його руках тілу. Намагаючись зімкнути вуста, Люсьєн втрачав розум і поступово втрачав сили, віддаючись у володіння ката. Стиснувши нижню частину черепа рукою, Кранц уривчасто дихав у рот ледве притомного юнака.
— Цього ти хотів, нікчемо? — ляпасу послідував черговий стогін, — будь хорошим хлопчиком і уникай темних коридорів, — прошипів спікер, відчинив двері й штовхнув Мореля в коридор. Буревій лишав вулиці демонструючи наслідки своєї діяльності, зірвані листя були розкидані синцями та багряними плямами по осінній площі, але справжня руйнація проявлялася лише з часом, в тиші наодинці з ніччю.
Кисло-солодкий присмак литої сталі роз’їдав губи, і Кранц заплющив очі. Даючи людині бажане, ти не втамовуєш її бажання, а лише підсаджуєш її, мов на голку, і вона божеволітиме в очікуванні нової дози.