Chapter Text
Довелося витратити не мало часу, щоб Тен переконався у тому, що більше його ніхто не бачить. Чергове завдання від Нінокуруви завершилося успіхом, хоча і з невеликими труднощами наприкінці. Йому потрібно було лише вмовити дівчину, власницю невеликої стоматології, погодитися на закупівлю нових матеріалів для пломб та випробувати їх. У Тена чудово виходило переконувати людей, особливо жінок, використовуючи свій чималий досвід. Але під час запевнення, що всі речовини абсолютно безпечні та їх просто хочуть запровадити на ринок, на порозі у кафе, в якому проходила зустріч, з'явився Ренґа. Цей хлопець має надзвичайну вдачу опинятися там де не потрібно та руйнувати всі плани.
На радість Тена, його зустріч проходила у найбільш непримітному кутку зали, та Ренґа точно не слідкував за ним, судячи з його поведінки. Він не шукав його очима, лише спілкувався з офіціантом. І Муракумо з відстані зрозумів, що Нішідзоно зараз у своїй ролі «знаменитості», переповнений фальшивою впевненістю та гордовитістю.
Тен швидко вибачився перед дівчиною та виправдався звичайним: «Вибач, мені щось зле стало», щоб через хвилину вийти з закладу через чорний вихід.
Він не встиг повноцінно закінчити розмову та почути від дівчини конкретну відповідь, але був упевнений у своєму успіху, бо отримав повідомлення через декілька хвилин після свого зникнення.
«Доброго вечора. Це Хіроко. Вибачте що пишу так неочікувано, Ви забули на столі свою візитівку, звідси у мене Ваш особистий номер. Я хотіла Вам подякувати за приємний вечір♡. І одужуйте скоріше. Я подумаю над Вашою пропозицією. Прошу, чекайте на мою відповідь, Тен-кун».
Дивлячись у телефон вже у безпечному місці та з запаленою сигаретою у зубах, Тен мляво посміхнувся. Йому не довелося докласти багато зусиль до цієї справи. Хіроко була досить наївна та відкрита до нововведень, тому Муракумо вже зовсім не переживав стосовно її відповіді. Його думки переключилися на іншу людину. Ренґа Нішідзоно, його сусід по кімнаті у туристичній компанії, у якій Тен не планував залишатися надовго та, тим паче, заводити собі собаку.
Тен видихнув хмаринку диму, роздумуючи над тим, що цієї рудої моделі стало забагато перед його очима останнім часом. Ренґа або випадковим чином з'являється там, де агент Нінокуруви виконує своє таємне завдання, або заповнює весь його вільний час собою. Спочатку він лише просив молодшого навчити його пити алкоголь, тому вони разом ходили до ізакаї, яка, нібито, належала батькам Тена. Але з часом, вони почали відвідувати кіно бо, як казав Ренґа, він завжди мріяв це зробити із своїм справжнім другом. Також Муракумо вдалося побувати на ексклюзивній екскурсії у саду Нішідзоно. Для Ренґи ці кущі справді були важливими, судячи з його хвилювання при розповіді. Через те, що він постійно плутав назви рослин, це було досить кумедно, тому Тен не сильно знудився. Модель також почав майже щодня просити Тена разом вигуляти Шюмая, або ж прийти до нього на роботу під час зйомок. Здавалося, Ренґа запрошував його, щоб почути компліменти у свою сторону. Але він все ще був занадто незграбним, щоб вразити студента.
«Ти не можеш мати близькі стосунки з ким небудь. Не прив'язуйся. Не кохай. Не співчувай. Інакше ти просто помреш», — ці слова Тен промовляв знову і знову, перед кожною їхньої прогулянкою чи ночівлею у родинному домі Нішідзоно. Але, здається, вони все більше були схожими на пустий звук у голові.
Тен різко викинув сигарету, втоптуючи її у вологий асфальт. Йому не можна було дозволяти будь яким почуттям панувати над ним. Але цей рудий собака... Через нього йому доводилося щодня повертатися до спільної з ним кімнати та планувати свій день, спираючись на побажання Ренґи.
***
Тен без вагань відкрив двері до гримерної, де зараз мав перебувати Ренґа після своєї роботи.
— Привіт, Ренґа-сан. Я трошки запізнився, тому у знак вибачення я купив нам кави...
— ТЕНЕ! Хіба тебе не вчили стукати чи хоча б питати? Відвернись! — кричав Ренґа, намагаючись захистити своє тіло лише у спідній білизні, прикриваючись вуличним одягом.
— Гаа~? Ми постійно перевдягаємося разом у кімнаті або як R1ze перед виступами. О, і якщо так згадати... Хіба тобі було дискомфортно, коли ти запрошував мене на свої зйомки, де ти був майже голим? Я думав, ти це робив лише щоб похизуватися своїм тілом...
— Це інше! — не звертаючи уваги на погляд Тена, який все так само був звернений до моделі, він швидко почав одягатися. Ренґа помітив у дзеркалі, що його власне обличчя було сповнене сумішшю злості та збентеження. Перед тим як знову обернутися до Тена, він намагався зібратися, але всі спроби просто сипалися від найменших думок про нього.
Незворушний Тен поставив стакани з теплою кавою та дістав свій телефон з карману. Наче нічого не сталося до цього, він почав звичайну розмову:
— У кафе, в яке ми планували піти, всі місця виявилися зайняті, тому я швидко забронював нам столик у іншому місці. Сподіваюся Ренґа-сан пробачить мені цю зухвалість, — Тен простягнув руку, показуючи моделі фотографії з сайту іншого закладу.
На екрані Ренґа побачив світле доґ-кафе, з великою залою, де було багато собак. Шалено багато собак на всіх фотографіях, які весело дивляться у камеру з висунутими язиками. Вони так і просили обійняти їх та почухати. Ренґа відчув як на його очах навертаються сльози, але він швидко повернув самовладання над своїм обличчям. Тен точно не мав встигнути побачити наскільки ці фотографії зворушили горду модель. Принаймні, він так думав.
— О, Я бачу тобі подобається цей варіант, Ренґа-сан. Я радий, що не помилився з вибором альтернативи для нас, — на обличчі Тена з'явилася його звична лисяча посмішка.
— Що? Це так помітно?! Я маю на увазі, так, непогано, Тене! — Ренґа швидко випростався та поправив свої рукава звичного вуличного одягу.
— Було б сумно, якби я не вгадав. Усе ж таки ми друзі, Ренґа-сан, — раптово він закинув руку на плечі Рензі, притискаючи його ближче до себе. Подібні обійми були звичними для них. — До речі, я переконався, що у те кафе можна зі своїми собаками, тому у нас не буде з цим проблем.
— Ми візьмемо Шюмая з собою? — Ренґа здивовано глянув на Тена, який все так само продовжував посміхатися.
— Ні, звичайно. Дві собаки було б для мене занадто, знаєш.
Тен розімкнув їхні обійми та простягнув стакан з кавою Рензі, який застиг у нерозумінні.
— Пий швидше, вона скоро вичахне.
Тен узяв свій напій та вийшов з гримерної, де залишився Ренґа, який рахував собак та не міг зрозуміти, звідки мав взятися ще один пес окрім Шюмая.
***
Ренґа та Тен йшли по жвавій вулиці. Час від часу Муракумо вимушено дивився у навігатор, щоб сказати нетерплячому Нішідзоно, скільки залишилося до доґ-кафе.
Ренґа не переставав розпитувати про породи собак, яких він зможе погладити сьогодні ввечері та ділився своїми переживаннями, чи сподобається він тваринам. На все це Тен відповідав коротко, але достатньо, щоб задовольнити Ренґу та отримати тишу від нього на деякий час.
— Можливо нам варто купити їм смаколиків чи іграшку у подарунок? Десь на шляху повинен бути магазин для тварин...
— Я гадаю, що у песиків є все що їм потрібно і власникам може не сподобатися, що ми даємо їм щось невідоме.
— О! Тене, ти правий. Боже, мені страшно уявити, що я міг би отруїти когось з них.
— Ти справді такий схвильований, Ренґа-сан.
— Це не правда! — найсправжнісінька брехня, яку тільки доводилося чути Тену. — Гей, дивись який цікавий магазин з ретро технікою. Ми повинні зробити фотографію на фоні цієї вітрини. Думаю, Кафці сподобається таке доповнення наших соцмереж.
Тен ненавидів фотографуватися та зайвий раз показувати своє обличчя, але покірно сказав: «Так, Ренґа-сан», та попрямував за своїм супутником.
Вітрина крамниці «Гайда у минуле!» була переповнена різною старою технікою. Деякі прилади навіть були настільки віддалені від чогось схожого у сучасному світі, що Ренґа міг лише здогадуватися про їхнє призначення. Він розглядав, радіоприймачі, корпуси яких були розмальовані яскравими фарбами, також там була різна побутова техніка, якою зараз вже ніхто не користується через наявність роботів.
Особливо увагу Ренґи привернув невеличкий телевізор, який мав випуклий екран та більше був схожий на коробку.
— Зацікавилися цим?
Зі сторони почувся незнайомий голос, нижчий ніж у Тена. За розгляданням яскравої вітрини, Ренґа не помітив, як до них вийшов робітник цієї крамниці. Він швидко натягнув свою маску, яку він зазвичай носить на вулиці, на ніс, щоб не розкрити свою особистість.
— Вибачте-е, ми не планували Вас турбувати. Мій друг лише хотів зробити фотографію на фоні цих речей. Знаєте, він фанат ретро штук, — швидко заступився Тен, вказуючи пальцем на телефон у своїх руках.
Стоячи стільки часу біля вітрини, вони не могли не привернути увагу персоналу. Ренґа ніяково відвів погляд і знову подивився на екран із зображенням поганої якості на старому телевізорі.
Чоловік з чорним волоссям зав'язаними у хвіст та темними очима, легко розпізнав об'єкт інтересу Ренґи та підійшов ближче.
— Викликає ностальгію, еге ж? Хоч ми і не застали той час, це почуття все ще присутнє, коли ми дивимось на такі речі, — чолов'яга виглядав не набагато старшим за них самих, але говорив із манерою чоловіка за п'ятдесят, що чудово пасувало його професії. — Дивовижно, що цей малий все ще живий. Він добре заповнює тишу у приміщенні коли ми зайняті роботою.
Ренґа хитнув головою, залишаючи кмітливого продавця без відповіді. Прислухавшись, через відкриті двері крамниці він почув звук від цього невеличкого телевізора. Знайома йому ведуча новин твердим тоном доповідала:
— Вже два таємничих вбивства були зафіксовані на цьому тижні. У кожного з жертв у кишені знайшли записки з однаковим змістом: «Завтра ти прокинешся у пеклі». Причина смерті — різка зупинка серця. Обидва померлих належали до однієї компанії — єдина спільна риса...
— Ох, вибачте. Це, мабуть, не найкраще, що можна було почути. Мені варто обрати інший канал для транслювання, де точно не буде таких песимістичних новин.
Продавець швидко задав питання, щоб переконатися, чи не зацікавлені вони у купівлі або ремонті чогось. Отримавши негативну відповідь, він швидко попрощався та повернувся у крамницю до своїх справ.
— Ще один серійний вбивця у Хама?
— Не хвилюйся, Ренґа-сан. Упевнений, його швидко піймають. Він діє не дуже обережно, залишаючи записки. То-о, ти хотів зробити фото? Давай вже швидше покінчимо з цим і підемо до того кафе.
Згадавши, що їх очікує вечір в оточенні собак, Ренґа у мить повеселішав. Тен відмовився від селфі, тому він зробив пару фотографій під різним ракурсом та вони вирушили далі. Переглянувши навігатор, як він сподівався, востаннє на сьогодні, Тен повідомив, що їм залишилося йти не більше десяти хвилин.
Між ними як завжди зав'язалася невимушена розмова ні про що особливе. Переважно говорив саме Ренґа, переказуючи свій сьогоднішній робочий день, згадуючи невеличкі проблеми із персоналом на студії. Тен небайдуже ставив уточнюючі питання, для знаходження можливого виходу з цієї ситуації. Він піймав себе на думці, у якій він уявляв, що знаходить цю недоброзичливу людину, яка змусила Ренґу почуватися ніяково сьогодні, та грубою силою пояснює про повагу до зірок. Але він не повинен був думати про це. Ренґа йому ніхто. Колись він його залишить як десятки людей до цього.
— Дякую тобі за поради, Тене. Я постараюся краще наступного разу.
— Нема за що, Ренґа-сан. Усе ж таки ми друзі, так?
Ренґа не встиг відповісти, як біля них зупинилася машина. Коли скло опустилося, вони побачили знайоме обличчя — це був Ліґван. Його похмурий вираз не обіцяв нічого радісного. Ренґа теж не був дуже радий цій зустрічі. Якби Нішідзоно був собакою, він би вже вишкірив ікла та почав гарчати. Тен так добре уявив цю картину, що не зміг стримати коротку посмішку.
Ніхто з них не наважувався розбити тишу першим, чекаючи пояснень від Ліґвана.
— Муракумо. Сядь у машину.
— І що це? Викрадення посеред білого дня?
— Він нікуди не поїде! — заступився Ренґа. — У нас вже були плани на цей день.
— Муракумо, — ігноруючи Ренґу, повторив Ліґван із ще більше серйозним тоном, відкриваючи двері машини.
Ліґван точно не був з тих людей, хто б жартував таким чином. Якщо він так нізвідки з'явився, це точно було важливо. Але також це означало, що справа пов'язана з Нінокурувою. Тен підняв очі у небо та побачив декілька воронів, що кружляли прямо над ними.
— Ренґа-сан, не переживай, я швидко повернуся. Якщо цей хлопець справді захоче мене викрасти, постраждає вікно його недешевої машини.
Ліґван лише цокнув язиком та посунувся, даючи Тену місце, щоб сісти. Перед тим як агент Нінокуруви закрив двері, Ліґван сказав:
— Соцзюнь. Склади компанію цьому дворнязі.
— Так, босе.
Коли вони залишилися удвох, Ліґван помітно розслабився. Невже присутність Ренґи у його полі зору настільки його дратувала?
— У місті з'явився новий серійний вбивця і він усуває моїх людей.
— Я не найкращий детектив, знаєш.
— Мені не потрібно щоб ти його знайшов. У трьох жертв, була одна спільна річ, окрім того, що вони належать до однієї компанії.
— Якщо так подумати, я чув про щось таке у новинах нещодавно. Хіба там говорилося не про дві жертви?
— До мене інформація доходить швидше, ніж до преси, Муракумо, — Ліґван склав руки на грудях, як він зазвичай це робить та продовжив пояснення. — Всі ці люди ходили до однієї стоматології, яка нещодавно відкрилася недалеко від офісу.
Тен згадав своє нещодавнє завдання від Нінокуруви та милу дівчину, з якою йому прийшлося говорити. Згодом, вона справді погодилася на співпрацю із замовником Тена. З того часу минуло приблизно два тижні. Муракумо і подумати не міг, що та наївна дівчина могла бути причетною до чогось подібного. Якщо Ліґван говорить про ту саму стоматологію, то у всьому винен саме замовник.
— Ти пропонуєш мені піти і спробувати всі їхні послуги, допоки щось точно мене не вб'є? — не викриваючи того, що у нього на думці, знову перебив Тен.
— Муракумо. Мені потрібно дізнатися чи ти щось знаєш. Незадовго до цього, власниця співпрацювала з людиною, яка мала замовлення у Нінокуруви...
***
Ренґа переминався з ноги на ногу, кидаючи короткі погляди на Соцзюня, який усі три хвилини стояв нерухомо, неначе він голем. У думках Ренґа проклинав Ліґвана, що залишив йому таку компанію. Нішідзоно не сумнівався у силі охоронця, але його мовчання та суворий погляд робили атмосферу навколо нестерпно важкою.
— Я мабуть піду... Куплю щось попити. Можливо, ти також хочеш?..
Соцзюнь ніяк не зреагував, тому Ренґа вирішив, що просто втече до найближчого магазину, допоки Тен не вийде з машини.
— Вибачте за те, що вдарив Вас.
Неочікувано, Соцзюнь заговорив. Це було схоже на грім посеред ясного неба. Його слова було важко назвати відповіддю на питання Ренґи.
— Га? Але ж ти мене не бив...
— У дитинстві, під час середньої школи, — Соцзюнь уперше повернув своє обличчя до співрозмовника. Для Ренґи це відчувалося, наче на нього стрибнув кущ. Із значними зусиллями, але він витримав його холодний погляд.
— Ааа... Я й забув про це. Ти ж це робив заради Ліґвана, так? Тому все добре. Я б теж заради свого друга так вчинив, мабуть.
— Заради друга... — задумливо повторив Соцзюнь.
— Гей, Я мабуть не повинен питати... Але цей йолоп не ображає ж тебе? Не змушує робити нічого поганого?
Рензі здалося, він уперше побачив на обличчі Соцзюня щось схоже на розгубленість. Він здавався не таким страшним, коли показував свої емоції.
— ...Бос добре до мене ставиться, наскільки це можливо. У нас хороші стосунки.
— Це добре! Але якщо він зробить щось погане, розсердиться чи... Ти можеш сказати мені! Я, як Нішідзоно, зроблю все можливе, щоб дати урок цьому негіднику.
Соцзюнь засміявся. Дуже тихо та коротко, але достатньо, щоб на зовсім розбити його холодну маску. Ренґа подумав, що йому просто подобається говорити про Ліґвана.
— Ви занадто поганої думки про боса. Відкиньте ці сумніви.
Якщо б не та короткочасна усмішка на обличчі Соцзюня, Ренґа був би впевнений, що ці слова він сказав лише щоб показати свою вірність Ліґвану. Але він був достатньо щирим. Проте, поки Ренґа не був готовий прийняти «добру» сторону власника китайського кварталу.
Двері машини відкрилися та звідти вийшов Тен. Ліґван нахилився, щоб зустрітися із поглядом Соцзюня та хитнути йому головою. Охоронець швидко зреагував та сів на місце водія. Лу виглядав набагато більш задоволеним, ніж на початку зустрічі. Без зайвих слів, вони поїхали, а Ренґа подивився на Тена, очікуючи хоч якоїсь розмови.
— Можеш не хвилюватися. Недосвідчений Ліґван просто шукав любовного радника, щоб обрати найкращий подарунок для своєї другої половинки, — Тен склав руки за головою, виглядаючи повністю розслабленим.
— Л-ліґван зустрічається? Хто взагалі міг би закохатися у нього? — Ренґа майже вибухнув. У його голові крутилося безліч питань.
— Він звісно просив не розповідати, але оскільки ти мій найкращий друг... Це хтось, кого ми насправді добре знаємо. І Ліґван-сан планує скоре весілля.
— Що? Він одружується?!
— Виходить заміж, — він підморгнув.
Ренґа подумав про свою розмову із Соцзюнєм незадовго до цього. Його щоки почервоніли.
— Жартую.
— Що саме з цього було жартом?!
— Лише остання частина. До заміжжя там ще далеченько, знаєш.
Ренґа намагався витягнути ще хоча б одне пояснення, але Тен лише по-лисячому посміхався та переводив тему на доґ-кафе, до якого вони повинні були ось-ось дійти.
На радість Муракумо, Ренґа, як тільки вони дійшли до закладу з собаками, не зміг відірватися від тваринок, та усю свою увагу сконцентрував лише на них. У той час Тен тішився Ренґою та не забував робити фотографії з ним.
Чи варто казати про те, що Ренґа не зміг стримати сліз, коли кафе зачинилося, та їм довелося йти додому?