Work Text:
– Ти знущаєшся? Ні, ні, і ще раз ні.
Темні брови нервувато скакнули, вимальовуючи на рівному лобі неакуратну морщинку. Стар як завжди гладко вибритий, як завжди одягнутий з голочки. І як завжди впертий мов козел.
– Да ну тобі! Хіба це так складно?
На блідих щоках спихнула засоромлена червонота. Невдоволено махнувши руками, він погодився:
– Складно! Мало того, що одягти вартівську форму, так ще їбатися з тобою на камеру? Ти серйозно?!
Вони хоч і ругались, але не підвищували голосів гучніше шепоту. Скоро ніч, скоро втомлені хлопці повкладаються спати, а вони верещать, мов різані. Всі сперечання вже давно проходили у нервуватому шепотінні.
– Це був би гарний компромат.
Шрам поняття не має, чому власний голос здавався настільки... Настільки впевненим. Спочатку він запропонував це лише у жарт, бажаючи перевірити реакцію юнака, а зараз дійсно задумався.
– Компромат на кого? Хто ж знає, з якого бійця зняли цей одяг?
– Причому тут боєць? Це компромат на усю Варту разом узяту.
Злегка наблизитись ближче, ніжно торкнутись плеча, і Стар вже задумується. Вмовити його - надто легко. Особливо, коли щось стосується шкоди для Варти. Рука підіймається вище, погладжуючи ніжну щоку. Він слабко-слабко усміхається, ласкаючись мов котеня, і задоволено жмуриться, як тільки-но з губ злітає:
– Уявляєш, як Коршунов буде біситись, якщо це потрапить у загальну мережу?
– М...
Таке відчуття, мов Стара тільки це і збуджує. Якби форма була не його розміру, а Шрамового, він, певне, не секунди б не вагався. Сто процентів.
– Іскрівці настільки класні, що бійці Варти вмовляють їх на інтим. Звучить же, га?
Юнак весело фиркнув, в розтягнутій усмішці сверкнув ряд рівних зубів. Поклав одну долоню чоловікові на груди, задумливо заглядаючи до очей.
– А обличчя?
– Балаклави.
Облизнув сухі, до неможливості звабні тонкі губи. Похитав головою, чи то погоджуючись, чи то відмовляючись. Серце під його долонею починало повільно постукувати частіше.
– Не хочеться одягати їх форму.
Наблизитись, аби кусюче поцілувати - приємно. Стар невдоволено жмуриться від уколу бородою. Від нього доноситься ледь відчутний аромат старого одеколону. Терпкого, забиваючого ніс тонкими мускусними нотками.
– Недовгого потерпіти і...
– Недовго? - ага, от і йоги підйоби. Як завжди. - Старий вже, більше сил не вистачить?
Згрібає ковнір у долоню і знову наближається, вже сам. Цілунок виходить сухий, хоч і грайливо-провокуючий. Як кішка грається з пораненою пташкою.
– Тобі ж краще буде.
– Який грізний.
Дякую, хоч під вечір вже встиг зняти власну форму. Легко скинув тонкий светр, лишившись в одній майці. Тканина задерлася, спокусливо відкриваючи шматок підтягнутого живота. Стар зовсім не соромився. Знав прекрасно, що він привабливий, і користувався цим як міг.
Знімаючи штани, мов спеціально повернувся спиною. Ремінь у стрекучій тиші дзвякає, синювата форма легко ковзає по струнким стегнам. Так і хочеться вхопитись за пружну сідницю, але він одразу ж б'є по долоні, вишкірюючись.
– Граблі геть.
Це все ще більше походе на гру. Немов...Як ото пташки у шлюбний період одні перед одними витанцьовують, показуючи яскраве пір'я у всій красі. Юнак, здається, зовсім вже не розстроювався, що доведеться одягнути ворожу форму. Це просто маскарад.
– Що сам стоїш? Іди теж одягайся, - раптом пирхнув Стар, здувши з лоба випавшу із зачіски кудрю, - Цю драну куртку ніхто навсправжки не сприйме.
– Твоя правда.
Йому зовсім не йде вартівська форма. Ну, якщо так подумати. Обличчя якось сіріє разом з цією гидливою сірою тканиною. Блакитний набагато краще красить молоде обличчя, відтіняє. Ха. Самому не смішно? Треба було йти не у Зону, а стилістом.
– Це ж буде так незручно. Ти хоть мене не удави, а.
З балаклавою чорт скажеш, що це іскрівець. Ха. Цікаво, чи проводили хлопці диверсії з перевдяганнями? Треба буде поцікавитись та запропонувати ідею.
Його перевтілення Стар ніяк не прокоментував. Одягати на тіло комбінезон якось незвично й незручно, хоч раніше він це робив з вартою заздрості постійністю. У куртці все-таки краще. Хоч і менш безпечно.
– Цікаво, чи лишилась гаряча вода? Не уявляю, які ми будемо мокрі.
Губи під цупкою тканиною мимоволі витяглись в усмішці. КПК ледь спер об напіврозбиту чашку - прямо напроти скрипучого дивану. Ха. І як зробити краще...Посадити його собі на коліна? Ні, буде погано видно власну форму. На спину і нависнути зверху? Непогано, непогано.
– Тільки - мовчок. По голосу можуть взнати.
– Слухаюсь, капітане.
Жартівливо відсалютував і одразу ж натиснув на кнопку зйомки. Спектакль почався. Тільки зараз в голову прийшло, якою ж хуйнею вони займаються. Немов діти на Новий рік наряджаються у зайчиків та білочок.
Не довго думаючи, сухо штовхнув його на диван, змушуючи з розмаху всістись. Пружини пронизливо заскрипіли, видаючи все розгублення у Старових ніжно-карих очах. Сам погодився, хай тепер терпить.
Підхопивши під розсунуті у здивуванні коліна, розвернув, ледь не вдаривши потилицею об тверде бильце. Збудження вже починало повільно душити, змушуючи важче дихати. Так і штовхнутись декілька разів, аби подражнити.
Оголений він все-таки набагато краще. Торкатися, гладити й пестити молоду, пружну шкіру набагато приємніше, ніж тертися о форму. Очевидно. Але, всьому своя ціна. Захотіли влаштувати перформанс, так треба терпіти й нести втрати.
Підхопивши його від щелепу, уважно глянув до очей. Кадик відчутно заходив під пальцями від судомних ковтків тягучої слини. Поцілувати б його, торкнутися щік, губ, лоба...
Долонею повів від шиї до грудей, ведучи пальцями повільно-повільно. Його коліна почали трястись. Відчутно. З губ ледь не злетіло позорне собаче скавчання, що юнак всіма силами намагався стримати. Ха. Такий гордий, а приперти до стінки - одразу ж тіряється. До дивану, точніше.
Як тільки-но руки опиняються на ремені, він вскидує стегна, німо прохаючи швидше позбавити себе від одежі. Почекає маленький, почекає.
Руки стискаються на паху, змушуючи юнака вигнутись стрілою. Погладжує, обережно проходиться кінчиками пальців по чітко вже вимальованому через тканину збудженні. Груди швидко опускалися і підіймалися від дихання, видаючи все його нервування.
Гарний матеріал вийде. Краще над ним більше не знущатися, а то й в очі не гляне, злопам'ятний. Як тільки-но руки знову вскакують на ремінь, він полегшено зітхає і жмуриться, вскидаючи голову.
Пряжка бряцає. У сусідній кімнаті хтось почав грати на гітарі. Тихеньку, ненав'язливу мелодію. Звісно ж, ніхто не скасовував музичний супровід до спектаклю.
Стар насправді надто важкий, аби вертіти й крутити його у різні сторони. Але стягнути штани й білизну з нього, перевернутого на живіт, набагато зручніше.
Не втримався, дзвінко шльопнув, змусивши тихо й здивовано ойкнути. У звичайному випадку, він, скоріше всього, одразу б розізлився й дав би й відповідь. По єбалу. Треба цим користуватися, поки є можливість.
На блідій, не торкнутій сонцем шкірі, одразу виступили червоні п'ятна. Стиснути у руках, погладити, навіть укусити приємно. Його тіло пахло надто приємно. І смакувало теж.
Розсунувши сідниці, задер балаклаву. Дуже швидко плюнув, одразу ж повертаючи її на місце. Не дай Боже по бороді взнають. Ха.
А хлопець дрижав, мов мокра шавка. З похрипуваннями тяжко дихав, піддаючись стегнами на рух пальців. Приємно так. Брудно, сухо, але приємно. Ігнорувати камеру та ворожу форму зовсім нескладно.
Пальці вже не слухаються. Він ледь розстібає ширінку. Аби подражнити, декілька разів шльопає членом по вологуватим від поту сідницям.
Стар не стогне. Розгублено впираючись лобом у бильце, починає дійсно скавчати, мов щеня. Все піддається і піддається на зустріч, що його доводиться зупиняти впиранням широкої долоні у спину.
Ігри іграми, але ж боляче робити теж не хочеться. Як потім до очей дивитися?
Сказати хочеться надто багато. Під'єбати стосовно того, що у звичайному житті він себе так не веде. Строє з себе горду пташку і терпіти не може, коли його дражнять. Чи може він просто підіграє? Емоції виглядають надто натурально...
Штовхається уперед, вибиваючи з вуст звук, підозріло схожий на писк. Пальці до побіління стискаються на багатостраждальному бильці, а ноги відчутно шкребуть у різні сторони.
І чомусь різко до голови прийшло, до дати йому звикнуть - не хочеться. Не хочеться дать потерпіти й розслабитись. Тим паче стрункі стегна так і піддаються вперед, на зустріч...Сам напросився.
Усередині вузько, гаряче, просто до обпікання гаряче. Його зручно притримувати за пояс, притискаючи до себе ще ближче й ближче. Рухатися швидше, аби шкіра ляскотіла одна об одну. Він жалібно, тихо-тихо постогнував, вскидуючи час від часу голову.
Рука на горло лягла якось сама. Злегка стиснула, під пальцями відчулися напружені жили. А Стар від цього зовсім втратив голову.
Стогони через стискання горла перетворювались у страшнуваті хрипи. Він сильно дрижав, з трудом ще знаходячись у свідомості. Хоч це і приємно, але треба кінчати. У всіх сенсах. Коршунову насправді вистачило б й декількох секунд подібного відео, аби підняти на вуха усю Варту.
Висковзнути з чужого тіла й піднятися на ноги виявилося надто важко. Хлопець весь дрижав, але одразу ж піднявся на ліктях і звів голову в його сторону. Гітара у сусідній кімнаті вже давно замовкла. Потім, певне, будуть питати, що ж це за скрипи й охи з ахами.
Він сам легко підіймає балаклаву й слухняно бере в рот, прикриваючи очі. Горлянка така ж вузька, така ж приємна й гаряча. Юнак явно втомився, але як завжди вправно рухав головою й допомагав дрижачими руками. Аж любо глянути.
По тілу розливається приємна розслабленість, а по тонких губах стікають білі краплі. Він одразу ж облизнувся, піднявши очі. Дійсно немов щеня. Тому й одразу хочеться опуститися поряд, аби дивитися очі в очі.
Стар одразу ж стягнув балаклаву повністю, солонуватими губами прикладаючись у жадібному, немов голодному цілунку. Коротке волосся все мокре від свіжого поту, і вхопитись за нього надто приємно. Злегка відтягнути, аби він задер голову, підставляючи під болючий цілунок ніжну шию.
Від легкого укусу юнак одразу ж застогнав, тихо якось, засоромлено.
– Коли востаннє ти був такий покладистий? - власний голос хрипить.
Провести язиком від щелепи до кадика, збираючи губами маленькі доріжки поту - до неможливості, просто до трясучки приємно. Треба швидше зупинятись, да, швидше.
– Треба повторювати це частіше.
Стар фиркає, аж закочуючи очі. Чи то від насолоди, чи то від злоби. Хоч на губах і скаче явне вдоволення.
– Заткнись.
– О, все понятно. Не довго музика грала.
Дрижачі пальці швидко скачуть по всім закліпкам, намагаючись швидше стягнути комбінезон. Виходило не дуже. Відсунувши його долоні, сам почав роздягати. Повільно, акуратно й тягуюче, знову змушуючи юнака нервувати.
Треба зупинити відео. А ще, треба обрізати кінцівку. А то вийде компромат вже на них двох.
– Я кажу - заткнись. І прийшли мені це відео на КПК.