Work Text:
Дія перша
— Найле, якого чорта?!
Гаррі влетів у власне, вже зачинене, кафе настільки злий, що Найл, який якраз перетирав склянки за прилавком, навіть трохи відсахнувся. Він дивився на друга щиро здивованим поглядом, зовсім не розуміючи, що взагалі нахрін відбувається. На його німе питання Гаррі лише знервовано уточнив:
— Це ти дав Луї номер Каміль? Якого хріна, Найле?! Я тебе питаю — якого хріна? Чого ти весь час лізеш не в свої справи? Тобі дуже нудно? Мабуть, я даю тобі занадто мало роботи, якщо у тебе вистачає часу на якісь свої дурнуваті, збочені ігри, Горане.
Тепер Стайлс нарізав нервові круги по залу прибраного кафе — на щастя, з піднятими стільцями і акуратно розставленими столами після довгого робочого дня, місця вистачало. Якби Найл не встиг прибрати залу, Гаррі б точно порозкидав трохи меблів, настільки знервованим він був.
Горан, спостерігаючи за другом і все ще перетираючи склянки з максимально незворушним виглядом, лише злегка підняв брови.
— По-перше, Гаррі, я не граю ні в які ігри. Так, я зводив вас з Луї, але це була не гра і не маніпуляція, я просто думав, що ви підходите один одному і… окей, зараз не про це, — Найл важко видихнув, відставляючи останню склянку на поличку, і після цього сперся на прилавок, — А по-друге я, трясця, поняття не маю, що ти верзеш, Стайлсе, — втомлено видихнув Горан, все ще пильно спостерігаючи за другом, — Може Ваша Величність матиме таку ласку і пояснить мені, що взагалі відбувається? І прошу, не треба тут нічого перевертати. Я щойно все прибрав і, як ти мені люб’язно нагадав, ти платиш мені за те, щоб я робив свою роботу. Тому велике прохання нічого не псувати, або плати надбавку за небезпечні умови праці.
Найл щиро образився — це було видно по напруженому виразу його обличчя, по тому, як він склав руки на грудях. Гаррі ковзнув поглядом на друга, і йому навіть стало трохи незручно за свою поведінку. Певно, він дійсно погарячкував. Але зараз Стайлс був занадто знервований, аби перепрошувати. Він зробить це потім. Тим більше, це далеко не перша їхня з Гораном сварка. І явно не остання. На те вони й найкращі друзі — що завжди розуміють і пробачають один одного, хай би якими засранцями вони часом не бували.
Гаррі глибоко вдихає і на секунду заплющує очі, аби зібратись з думками та говорити спокійніше. Це дається нелегко, але все ж він якимось чином опановує себе. Достатньо, аби запитати вже спокійнішим тоном:
— Я щойно проводжав Каміль додому, вона попросила допомогти їй донести все, що знадобиться для організації вечірки для випускників, яка буде в цю суботу. І поки ми йшли… словом, їй подзвонив Луї. Він десь взяв її номер і… — Гаррі аж здригнувся, згадавши, які уривки фраз чув з динаміка телефону Каміль і якою збентеженою виглядала дівчина, — Це ти дав йому її номер?
Найл дивився на друга таким поглядом, наче той щойно образив його ще більше. Горан гордо підняв підборіддя і повернувся до роботи за прилавком, хоча там очевидно вже все було ідеально прибране.
— Знаєш, Гаррі, мені боляче, що ти такої низької думки про мене, — Горан навмисне уникав погляду друга, аби продемонструвати, що він глибоко ображений.
Стайлс роздратовано видихнув, закотивши очі.
— Найле, ти бувально намагався недавно звести того хлопця, Шона, який грає по вихідних у нас тут в кафе на гітарі, зі своєю подругою. І що ти зробив? Ти дав йому її номер.
Горан наполегливо робив вигляд, що він цього не чує, натомість був дуже зацікавлений тим, аби розставити келихи для вина відповідно до розміру.
— Ну так, — врешті здався Найл, піднявши погляд на Гаррі, — Але це інше! Хіба ти сам не розумієш? Тим більше, нічого в них не вийшло, — Горан роздратовано вилаявся, коли ледь не перевернув два келиха і врешті вийшов з-за прилавку.
Найл пильно подивився на друга, і тепер в ньому боролось два рівносильних бажання: з однієї сторони він все ще хотів злитися на Стайлса за таке ставлення, з іншої — його природна допитливість вимагала більше деталей.
Врешті-решт, останнє виграло. Як і завжди.
— То ти мені поясниш нормально, що сталось, чи так і будеш намотувати тут нервові круги?
Гаррі знову глибоко видихнув, затиснувши перенісся на кілька секунд. Ситуація дійсно була дурнувата.
— Ти ж знаєш, що між мною і Каміль нічого немає, так?
Стайлс очікував однозначної і швидкої відповіді. Натомість Найл дивився на нього доволі невпевнено, наче просто зараз оцінював рівень вірогідності потенційного роману. Горан був чудовим, відкритим і хорошим хлопцем, але тою ще пліткаркою.
— Найле! — обурився Гаррі, — Ти ж не думаєш також, що я кручу якийсь таємний роман і нічого не сказав тобі, моєму найкращому другу?
Горан лише стенув плечима, наче безслівно промовляючи — “ну, навіть не знаю”. Очевидно, друг вирішив йому помститися за таке нечемне поводження сьогодні, бо Стайлс просто не міг повірити, що той міг серйозно приписати йому подібний роман. Тим паче, що вони завжди все обговорюють.
Та раптом Найл забув про свою вдавану роль і подивився на друга ще пильніше.
— Ти сказав “також”?
— Так, також, — тяжко видихнув Гаррі і, втомившись від безцільного крокування навколо, зняв з найближчого стола один із стільців і знесилено плюхнувся на нього, — Луї, здається, думає, що я почав зустрічатись з Каміль і… це треш, Найлзе, ти б чув, що він там ніс їй по телефону, — Стайлс злегка закинув голову назад, прикривши лице руками, — Здається, він був п’яний. Можливо, навіть плакав.
Найл присвиснув, і, здається, вже зовсім забув про свою образу на друга. Він зняв інший стілець зі стола і сів навпроти Гаррі, уважно на нього дивлячись.
— П’яний і плакав, кажеш? Це зле… — протягнув Найл, замислено дивлячись в сторону і наче над чимось розмірковуючи.
Гаррі, відчувши зміну в поведінці друга, аж припіднявся на стільчику і пильно подивився на Горана.
— Чому зле? Ну, окрім того, що він там нагородив різної дурні. І це тільки те, що я почув. Каміль не захотіла казати, що він там їй наговорив. Вона швидко втікла додому, навіть не дала допомогти їй з усіма пакетами. Виглядала дуже шокованою.
Стайлс відчував, що починає панікувати навіть більше. З цією дівчиною, Каміль, у нього й справді нічого не було. Але вона була приємною та привітною. А ще дуже красивою, тупо було це заперечувати. Так, він готовий був визнати, що, можливо (лише можливо!), міг би почати фліртувати з нею. В майбутньому. Луї ж все одно давно його послав, зареєструвався в цьому всратому Тіндері та вже ледь було не переспав з якимось заїжджим хіппі-музикантом, Семом Клафліном, чи як там того придурка звали. Тобто він рухався далі. То чому це не дозволено було Гаррі? До того ж, між ним і Каміль дійсно ще нічого не було. Так, дівчина була з ним привітною, можливо, навіть більше, ніж потрібно. Але це звичайна людська симпатія, яка ні до чого поки не вела. І вже, очевидно, не приведе — після дзвінка Луї вона втікала з таким поглядом, що Гаррі розумів — їхнім милим бесідам за чашкою кави (яку Стайлс деколи подавав їй за рахунок закладу, адже як власник міг собі дозволити) настав кінець.
Луї, щоб він скис, Томлінсон таки свого добився. Ще б розуміти, начорта він це робить.
— Ну… — протягнув зрештою Найл, наче уникаючи погляду Гаррі, — Вже сам по собі цей дзвінок — це зле.
Стайлс відчував, що друг просто намагається втекти від відповіді, бо зрозумів, що бовкнув зайвого.
— Ти перепитав, чи він був п’яний. Чи він плакав. І дуже дивно зреагував. Після цього вже сказав, що це зле, — резонно підмітив Гаррі, який завжди добре пам’ятав будь-які деталі.
На Найлів превеликий жаль.
— Ну… — знову протягнув Горан, виглядаючи так, наче його спіймали на гарячому, — Ну подібне вже наче було. Він якось дзвонив п’яний його старому другу, Люку… і… словом, там була дуже неприємна ситуація, я не знаю всіх деталей і взагалі, певно, не маю права про це говорити.
Найл спробував відмахнутися, встав зі стільця і знову поставив його на стіл. Вкотре вдаючи, наче дуже зацікавлений тим, аби розмістити всі стільці на столі ідеально рівно.
— Найле, — з натиском промовив Гаррі, пильно дивлячись на друга.
Той, певно, відчув цей погляд, бо майже одразу наче зіщулився. Хоч Горан і був на рік старший за Стайлса, в їхній дружбі навпаки Гаррі завжди відчувався старшим.
— Слухай, спитай краще в Ліама. Він знає про це все краще, він… власне, він був безпосереднім учасником подій. І взагалі, то не моя історія і не мій секрет, тож я не хочу в це влізати.
Тут вже Стайлс здивовано підняв брови, дивлячись на друга так, наче не вірив своїм вухам.
— Ти? І не хочеш влізати? Найлзе, це ти можеш розказувати комусь іншому, але не мені. Я знаю тебе занадто добре, аби вірити, що ти не хочеш влазити в чиїсь чужі справи, — Гаррі навіть коротко засміявся, настільки ця думка була абсурдною.
Але Горану, здається, було не так весело.
— Гаррі, я кажу тобі — якщо ти так хочеш знати, запитай Ліама. Це не моя справа і я не хочу в це влізати. Це лише між Луї та Ліамом, окей? — відрізав Найл, і це вперше Гаррі почув від нього такий грубий, майже агресивний тон.
Стайлс навіть завмер здивовано, дивлячись на друга майже шоковано. Що таке там могло відбутися, що Горан вів себе… так. Це було дуже дивно.
Гаррі знав, що Луї, Ліам, Зейн і Найл вчились разом, а Луї та Ліам були найкращими друзями. Знав, що компанія самого Томлінсона складалась ще з кількох місцевих хлопців, з якими вже Горан спілкувався не так часто. Стайлс знав, що у них там були свої приколи, а компанія Томлінсона і зовсім створила згодом групу, тому Найл і почав рідше з ними спілкуватися. Але більше деталей Гаррі не знав — він був менший, та й поїхав з Голмс Чапел ще коли був малим, тому особливо не пересікався з хлопцями. Після повернення в рідне місто, він знову почав спілкуватися з Найлом, з яким дружив у молодшій школі. Потім заново познайомився з Луї — він геть його не пам’ятав, а потім виявилось, що Томлінсон добре знав його батька та навіть колись допоміг знайти малого Гаррі, який надумав собі йти з дому одного зимового вечора. А відтак пізніше познайомився також і з Ліамом та Зейном, які так і залишились друзями Луї. Але якихось деталей про їхній шкільний період… ні, Стайлс не знав.
На відміну від Найла.
— Окей… — протягнув Гаррі, піднімаючись зі стільця і ставлячи його на місце, — Йди додому, Найлзе, я зранку тут доприбираю. Можеш завтра взяти вихідний, якщо хочеш. Я… вибач, що накинувся на тебе, — тихо промовив Стайлс, незграбно поправляючи волосся; він ніколи не вмів вибачатися; зарозумілий сучий син, — Певно, мені справді потрібно поговорити з Ліамом. Сподіваюсь, він взагалі захоче зі мною говорити.
Найл лише стенув плечима. Ліам був найкращим другом Луї, після всього, що відбулось між Томлінсоном і Гаррі, він міг би і не захотіти говорити зі Стайлсом. І це було б зрозуміло.
Але Гаррі хотів хоча б спробувати.
Бо, направду кажучи, він ні чорта не розумів. І йому це не подобалось.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Дія друга
ost: james blake — friends that break your heart
Як Гаррі і думав, Ліам не відчинив двері свого будинку з першого разу. І з другого. І з третього. Стайлс дзвонив і стукав, але відповіді так і не було. Мабуть, було дуже нахабно з його сторони очікувати якоїсь відповіді в принципі — було вже дуже пізно. Але Гаррі не міг так просто все залишити. Він мусив дізнатися, що взагалі відбувається. І якщо це означало дістати Ліама, то саме це він і збирався зробити.
— Ліаме, ти вдома? — голосно погукав Гаррі після чергового стуку.
Він якраз намагався заглянути в вікно, коли двері нарешті різко відчинились і на порозі з’явився Ліам — в домашніх шортах, майці та дуже злий. Пейн явно хотів уже було вилаятись на пізнього гостя, але потім помітив, хто це.
— Гаррі? Що ти, в біса, тут робиш? Майже опівніч, — роздратовано та трохи здивовано сказав Ліам, нахмуривши брови.
— Так-так, я знаю, що вже пізно, вибач. І вибач, що я без попередження, — якось незграбно почав Гаррі, нервово торкаючись свого волосся на потилиці, — Але це дуже важливо. Мені потрібно з тобою поговорити.
Ліам подивився на нього зі ще більш здивованим виразом обличчя.
— А до ранку це не могло почекати? Взагалі, міг би і подзвонити.
Мабуть, подзвонити спочатку і попередити було дійсно непоганим варіантом. Проте Стайлс про це, звісно, не подумав. І зараз уже не було сенсу до цього повертатися.
— Це не телефонна розмова, — щиро відповів Гаррі, — Вибач, що я так пізно. І що без попередження. Я знаю, що це негарно і невиховано. І знаю, що ми не настільки близькі друзі, щоб я міг дозволяти собі таке, але… Ліаме, це дійсно важливо. Будь ласка.
Стайлс виглядав настільки нещасним і знервованим, що Пейн врешті-решт тяжко зітхнув і відступив в сторону, пропускаючи неочікуваного гостя всередину. Гаррі, на ходу йому дякуючи, швидко прошмигнув у будинок.
Всередині приємно пахло випічкою та затишком — наче могло бути інакше у кухаря Ліама. На стінах висіли різноманітні фотографії: сім’ї, друзів, песиків. Зейна. Фото Зейна тут було дійсно багато. Більше, ніж їхніх з Ліамом спільних фотографій. Пройшовши трохи далі по коридору, порівнявшись з дверима до вітальні, Гаррі знайшов поглядом і самого Маліка — той розвалився на дивані, перед ним був включений телевізор з призупиненим фільмом та тарілка з попкорном. Очевидно, Стайлс перебив романтичний кіновечір. Тепер йому було ще більше незручно. Але це була вимушена міра. За словами Найла, лише у Ліама були всі відповіді.
Зейн підняв на нього лінивий погляд — і Гаррі незграбно помахав йому. Малік нахмурився, відклавши плюшеву іграшку курочки, яку обіймав весь цей час.
— Стайлсе, ти чого так пізно приперся?
Гарне привітання, нічого не скажеш. Гаррі силувано посміхнувся.
— Е-е-ем… У мене є одне питання до Ліама. Точніше, розмова. Я не займу його надовго, чесно.
Зейн нахмурився ще більше, але стенув плечима і потягнувся знову до курочки, щоб обійняти її та обперти на неї підборіддя. Ліам обійшов Гаррі, підійшов до дивану і нахилився над Зейном, обійнявши за шию. Очевидно, він щось прошепотів Маліку, бо той кивнув, а Пейн поцілував його у скроню. Після цього Ліам повернувся до Гаррі і вказав йому жестом пройти на кухню.
У стосунках Зейна та Ліама Стайлс, чесно кажучи, досі не розібрався. Вони наче були разом, але публічно про це не заявляли. Та й чи мали? Це хороше питання. Найл розказував, що у випускному класі Малік і Пейн стали зустрічатись, потім розійшлися (точніше, це Зейн кинув Ліама, потайки подавши документи в інший університет, а не в той, в який вони обоє домовлялись), у обох потім навіть народились діти. Коли шляхи знову привели їх обох до Голмс Чапел, вони спочатку навіть не розмовляли. Зейн працював на фермі та тримав овочевий магазин. А Ліам працював кухарем в готелі, де Луї був адміністратором. Та якось з часом Ліам став закупляти продукти для готелю лише в магазині Зейна. А Зейн надсилав йому товару більше, ніж замовляли. Далі хронологію цих стосунків Гаррі не знав. Знав лише, що зараз Малік розлігся на дивані вдома у Ліама, обіймаючи плюшеву курочку. І всюди на стінах та різних поверхнях були його фото та їхні спільні світлини. Як би там не було, а це не справа Стайлса. Він був за них радий, якщо вони були щасливі — і цього достатньо.
Пройшовши за Ліамом на кухню, Гаррі на якийсь момент застиг, не знаючи, чи можна йому сідати, чи ні. Та Пейн ввічливо запропонував йому сісти за стіл — і Стайлс одразу це зробив, аби не починати знову нарізати нервові круги.
— Окей, може нарешті поясниш, що це за термінова розмова така? — Ліам пильно подивився на Гаррі, сідаючи навпроти.
Стайлс переказав йому все те, що розказував Найлу: і про те, як проводжав Каміль і допомагав їй з сумками, і що між ними нічого немає, і про дзвінок Луї. На останньому Ліам так спохмурнів, що Гаррі його майже не впізнав. Наче перед ним на якийсь момент з’явилась зовсім інша людина.
— Трясця, тільки не знову… — видихнув Ліам з якоюсь сумішшю хвилювання та болю.
Гаррі втупився на нього здивованим поглядом. Це вже реально починало його хвилювати. Навіть лякати. Що, в біса, відбувалось?
— Знову? Ліаме, що ти маєш на увазі? Мені взагалі, бляха, хтось може пояснити, що…
Та Пейн перебив його тираду жестом, таким впевненим і різким, що Стайлс одразу замовк.
— Треба випити. І точно не чаю. У мене десь було домашнє вино з ферми Зейна. Будеш?
Гаррі лиш кивнув. Здавалось, наче їм і справді не завадить випити.
Ліам піднявся з-за стола, підійшов до шафки з келихами та взяв два великих. Поставивши їх на стіл, він пішов до комори та повернувся звідти з пляшкою домашнього вина. Відкоркував, наповнив келихи майже по вінця, і один з них підсунув ближе до Стайлса.
— Це доволі багато вина…
Та Ліам його вже не слухав — він випив майже половину свого за один раз, тоді відставив келих і кілька хвилин просто дивився в одну точку з якимось відсутнім поглядом. Зрештою, він повернувся до Гаррі. І Стайлс не міг зрозуміти, які саме емоції зараз в очах Пейна: біль, страх, смуток, жаль чи співчуття. Наче все разом. Це було… тривожно. Гаррі глибоко вдихнув, відчуваючи, що його дихання збивається від хвилювання.
— Окей, слухай сюди… Я не маю жодного права тобі це розповідати. І якщо ти хоч словом обмовишся Луї, що я тобі це розказав… — Ліам виглядав настільки серйозним, що одразу було зрозуміло — це не якийсь тупий жарт.
Гаррі без вагань кивнув. Він явно не збирався втнути таку дурню. Він просто хотів зрозуміти, що відбувається.
— Але оскільки це вже стосується безпосередньо тебе… — Ліам нервово поправив своє трохи відросле волосся і знову подивився на Гаррі, — Луї дуже вразлива людина. Він може робити вигляд, що це не так, але він дуже вразливий. І емоційний.
Стайлс нахмурився. Це він і так знав, що тут такого? Він кохав Луї і за це зокрема, та хіба це було проблемою? Але він не встиг нічого сказати — Ліам продовжив.
— Ти знаєш, що ми вчились в школі разом. І Луї — мій найкращий друг ще з дитсадка. Зейн і Найл теж з нами дружили. Ще у Луї є друг дитинства, Олі, його ти знаєш. Але у мене і Луї… у нас була в школі типу ще одна компанія, наша музична група. Там були ще два хлопці — Люк і Стен. Олі, Найл і Зейн з ними не дуже часто спілкувалися, але ми з Луї — так. Ми були дуже близькі. Проводили стільки часу разом, писали пісні. Думали, що ми справді круті, — Пейн навіть коротко, хоч і невесело засміявся.
Гаррі уважно слухав, зрозумівши, що краще не перебивати. Він відпив трохи вина — воно і справді було дуже смачне, особливо, як для домашнього. Після років роботи в найкращих ресторанах Лондона, Стайлс розумівся на хорошому вині. І це домашнє точно не поступалось тим, яке вони продавали за кілька сотень фунтів за пляшку.
— Словом, ми з тими хлопцями були реально близькі. І Луї… ну, знаєш, він дуже зблизився з Люком. Тобто він був моїм найкращим другом, і можна було б сказати, що вони теж просто дуже близькі друзі. Але ні. Я бачив і розумів, що Луї закохується. У такому маленькому місті важко визнавати, що ти не гетеросексуал. До того ж, у такому віці, коли лише намагаєшся усвідомити себе… Луї ніколи не був відкритим бісексуалом. Доки не зустрів тебе, — Ліам багатозначно поглянув на Гаррі, а тоді продовжив, — Тож тоді, з Люком… думаю, йому самому було важко з усвідомленням того, що його почуття не зовсім дружні. Тим більше Стен постійно жартував якісь гомофобні жарти. То було так “круто” в той час. Постійно знущався з нас із Зейном, а коли ми почали зустрічатись у випускному класі… — Пейн запнувся, очевидно не бажаючи згадувати той час.
Він відволікся, прочистив горло з характерним “кхм-кхм” і випив ще трохи вина. Тільки в цей момент Стайлс усвідомив, що і він весь цей час потягував своє вино, і тепер його келих спорожнів майже на третину. Ліам мав рацію, вина не було забагато.
— Тож, знаєш, це було нелегко. Але мені завжди здавалось, що Люк також подає якісь знаки для Луї. Він завжди так йому посміхався, вони йшли додому зі школи разом, хоча їм було зовсім не по дорозі. Визнаю, частково тут є і моя вина — думаю, я доклав зусилля до того, щоб Луї повірив, наче їхні почуття взаємні, я постійно повторював йому, що це не може бути просто так, і… — Ліам знову замовк і випив трохи вина, — Як би там не було, а на випускний Люк запросив дівчину, Джулію. А потім через півроку ще й одружився з нею. І Луї понесло.
Пейн тяжко видихнув і знову зробив ковток вина, дуже великий. Гаррі терпляче чекав. Йому здавалось, він знає, до чого це все йде. Але вирішив не додумувати. І не підганяти Ліама. Було зрозуміло, що для нього це теж нелегко.
— Люк запросив нас всіх на весілля. Луї відмовився їхати, вигадав якусь відмазку, дуже правдиву, якщо чесно. Здається, сказав, що це якось пов’язано з його сестрами. Ти знаєш, що сім’я для нього дуже важлива, тож ні в кого не виникло питань. І далі… о, Гаррі… — Ліам знову важко зітхнув, затиснувши перенісся на хвилину, — Далі він подзвонив Люку. Люк… він, знаєш, подумав, що Луї хотів привітати його з весіллям, оскільки не зміг приїхати. І він… він включив той дзвінок на гучномовець. При всіх гостях, — тихо видихнув Пейн.
Гаррі здалось, що він затримав дихання, напруженно очікуючи, що ж було далі. Але він знав, о, глибоко всередині він знав, що було далі.
— Луї кричав і плакав. Був в дупу п’яний. Запитував у Люка чому він так вчинив з ним, чому обрав ту дівчину замість нього, чи для нього нічого не значили їхні почуття. Потім благав Джулію не забирати у нього Люка… і лише після цього шокований Люк здогадався вибити той дзвінок.
Ліам потягнувся тремтячими руками до пачки сигарет на столі. Так само тремтячими пальцями підпалив одну з них і міцно затягнувся. Гаррі бачив, що на його очах бринять сльози. Направду кажучи, у самого Стайлса теж все стиснулось всередині. Це було просто жахливо. Бідний Луї, навіть важко було уявити, що він тоді відчував.
— Тож в залі почався суцільний хаос. Джулія ледве не покинула Люка прямо там. Я побіг шукати Луї, бо просто не міг залишити його в такому стані. Він не піднімав телефон, тож я просто шукав його навколо. Знаю, це було доволі тупе рішення, він міг бути де завгодно. Але тоді я не думав логічно. І, зрештою, мені однаково пощастило. Я знайшов його у парку поряд з місцем, де було весілля. Він там сидів під деревом, яке у них з Люком було “улюбленим”, як я потім дізнався. І Гаррі… — Ліам підняв погляд на Стайлса, і Гаррі ще ніколи не бачив в його очах стільки болю, — Він був сам на себе не схожий. Наче не в собі. Це розбило його. Повністю. Я відвів його додому, пробув з ним до ранку. Добре, що Джоан і дівчаток не було вдома, вони тоді поїхали до дідуся та бабусі. Бо якби вони побачили його такого… — Пейн знову затягнувся, відвівши погляд, — Вранці я хотів поговорити з ним про це. Але… він вже нічого не пам’ятав. Або робив вигляд, що не пам’ятав. Він робив вигляд, що все гаразд. Наче нічого і не сталося. Я справді намагався з ним про це поговорити, делікатно і обережно. Але він наче реально нічого не пам’ятав. Або якось заблокував ці спогади, я не знаю. На щастя, Люк потім теж не влаштовував сцен. А ми тоді поїхали вчитись в Манчестер, тож і містяни це довго не обговорювали. Я… знаєш, думаю, сім’я Люка не хотіла, щоб це десь обговорювали. Тож все швидко вляглося, вони доволі впливові в місті. І я думав, що все буде гаразд. Що це був лише один такий епізод, але…
Ліам ще раз затягнувся, а тоді потушив сигарету у попільничці та випив ще трохи вина.
— В той період він загуляв зі Стеном, вдавав із себе найгетеросексуальнішого гетеросексуала, — Ліам невесело пхикнув, стенувши плечима, — Так з’явився Фредді. З подачі Стена Луї закрутив роман з якоюсь дівчиною з клубу. Та завагітніла, а коли зрозуміла, що дитина — це відповідальність, то втекла, залишивши Луї одного з малим. Тому Лу і не довчився. Тому змушений працювати в цьому готелі замість того, аби втілити свою мрію стати вчителем або відомим музикантом.
Гаррі сидів в повному шоці. Він навіть не знав, що сказати. Всі слова наче застрягли в горлі, і навіть міцне зейнове вино не допомагало.
— А потім з’явився ти. Ви фліртували два роки, а він все казав мені, що він тебе точно не цікавить, — Ліам невесело посміхнувся, — Був переконаний, що ти його навіть не помічаєш толком. Боявся, що для тебе це нічого не значить.
Пейн знову перевів погляд на Стайлса, наче вивчаючи риси його обличчя вперше.
— Ти б бачив, як він хвилювався, коли ти запросив його на те перше побачення. Носився по всьому будинку, все збивав по дорозі, змінив десять аутфітів… — Ліам коротко засміявся, але майже одразу спохмурнів, — А потім…
— А потім я все зіпсував… — тихо промимрив Гаррі, відчуваючи, як почуття вини починає гризти його зсередини.
О, так, він все зіпсував. В той же вечір, коли вони з Луї сиділи в барі та слухали виступ місцевих виконавців, туди ж заявилась його колишня дружина, Флоренс. Ну, формально на той момент вона ще не була колишньою, але до того часу Стайлс був впевнений, що вже навряд чи колись її побачить. Він відправив їй документи на розлучення за півроку до того вечора. Але замість того, щоб їх підписати, Фло чомусь вирішила приїхати в Голмс Чапел і повернути його. Більш непідходящого моменту важко було придумати.
З Флоренс Гаррі був більше десяти років. Вони були разом з майже підліткового віку. Ще коли вона лише мріяла про кар’єру співачки, а він брав перші уроки кулінарії. Це потім вони стали найвідомішою парою Лондона: популярна у всьому світі кантрі-співачка Флоренс П’ю та талановитий шеф-кухар Гаррі Стайлс, в ресторан якого чергу треба займати за кілька місяців. Вони були всюди: на всіх світських вечірках, на всіх обкладинках, в усій жовтій пресі. В якийсь момент від них колишніх не залишилось нічого: більше не було тих дівчини і хлопця, які тулились в маленькій квартирці над баром, танцювали на кухні і мріяли про більше; не було щирості; не було кохання. Тоді, в юності, Фло не хотіла брати грошей своїх багатих батьків, вони хотіли всього добитись самі. Але згодом вона здалась: батечко купив їй запис на дорогій студії, а її чоловіку Гаррі — власний ресторан. Все, аби дітки стали частиною лондонської еліти, як містер і місіс П’ю завжди мріяли. Вони вважали, що те бунтарство Флоренс пройде і вона сама попроситься назад, до владної і багатої родини. І, власне, так і відбулось. Зараз Стайлс розумів, яка помилка то була: вони отримали те, про що мріяли, але якою ціною. Опинились в золотій клітці, повністю загубивши себе. Флоренс захопила слава та популярність, він підігрував її бажанням — як робив завжди. Вони сварилися та кохалися посеред дорогого будинку; робили “перерви” і бурні примирення; зраджували, спали з рандомними людьми, а потім повертались один до одного. І так по колу. Зрештою Гаррі зрозумів, що йому не треба це все. Не потрібна увага преси, не потрібні претензійні зіркові гості в його ресторані. Не потрібні всі ці хлопці та дівчата на одну ніч, імен яких він навіть не запам’ятовував. Йому не вистачало тієї маленької квартирки над баром. Не вистачало Фло, його Фло, яка так голосно сміялась в його обіймах. Йому потрібна була лише вона, справжня вона, а не її сценічний образ. Він хотів врятувати їхній шлюб, запропонувавши народити дитину (він завжди так хотів дітей) — та замість цього Флоренс, не попередивши його, поїхала в світовий тур, який мав тривати більше року.
І Гаррі не витримав. Коли прийшла звістка, що батько залишив йому в спадок свій будинок і кафе, Стайлс покинув в Лондоні все і повернувся в Голмс Чапел. Покинув дорогий, фешенебельний ресторан. Покинув розкішний будинок. Покинув дизайнерський одяг. Бо це все не було частиною справжнього його. Це було не про нього. Він загубив себе і хотів знову віднайти. А Флоренс… вона, мабуть, загубилась занадто сильно.
Ось чому таким дивним було для Гаррі її бажання повернути його, через два роки після розставання. Такими дивними були для нього її запевняння, що вона готова взяти перерву в кар’єрі та все-таки завести дитину.
Зараз Стайлс розумів, що в той вечір, коли вони з Луї були на побаченні, коли Флоренс так несподівано з’явилась в барі, він повинен був відстояти його. Повинен був заступитись за Томлінсона, коли Фло почала насміхатись з “провінціала” в характерній для неї манері. Але Флоренс… вона завжди занадто багато значила для Гаррі. Це було чимось на кшталт залежності. І тоді він був просто збитий з пантелику її появою. Стільки почуттів змішалось водночас: колишні і теперішні.
Це зараз він розумів, що йому треба було чіплятись за Луї, відстоювати його. Бо тільки з ним він знову відчував себе справжнім. Але в той момент… все було так заплутано. Це не оправдовувало Стайлса, він розумів, що сам винен. Проте в той конкретний момент він того не розумів. І це стало найбільшою помилкою.
— Він намагався подзвонити їй теж, — тихо промовив Ліам, наливаючи собі ще трохи вина, — Флоренс, твоїй дружині, — додав він, помітивши погляд Стайлса.
— Колишній, — видавив Гаррі.
— Ну, на той момент ще, формально, не колишній, — стенувши плечима, зазначив Ліам, і випив трохи вина зі свого оновленого келиха, — Але я вчасно помітив це. І відібрав у нього телефон. Тож сьогодні… він просто зробив те саме.
Стайлс підняв погляд на Пейна, той вже трохи опанував себе і знову мав лише злегка стурбований вираз обличчя.
— Ти досі нічого не розумієш? — тихо запитав Ліам, поглянувши на Гаррі.
Стайлсу здалося, що це риторичне питання.
— Це тобі здається, що бути відкритим бісексуалом — легко. Ти вже давно прийняв себе, ти міг в Лондоні цього не приховувати. Так, я розумію, що людям з іншою орієнтацією всюди нелегко, це факт. Але, повір мені, в Лондоні, та ще й у світських колах, з цим набагато легше, ніж в такому маленькому містечку, як наше. Це ти міг дозволити собі бути екстравагантною селебою та бути тим, ким забажаєш. Тут це працювало трохи не так.
Пейн знову зробив ковток більший, ніж треба було.
— Я впевнений, що Люк теж бісексуальний. Між ними з Луї… справді щось було, це відчувалось. Це було помітно. Але знаєш, в чому проблема бісексуальних людей, особливо в такому маленькому місті, як наше? Якщо ти маєш опцію бути “нормальним” — то ти обереш цю срану опцію бути “нормальним”, навіть всупереч своїм почуттям, — Ліам майже виплюнув цю фразу, такою зневагою і біллю бринів його голос, — Так зробив Люк. Бо коли ти любиш і чоловіків, і жінок, ти обереш варіант, за який тебе точно не засудять.
Пейн, рознервувавшись, потягнувся за ще одною сигаретою.
— Ти розумієш тепер, як поява твоєї колишньої виглядала для Луї? Коли ти ще й там завис і не захистив його перед нею, не зміг навіть сказати, що він твій хлопець, не міг так довго обрати між ними. А потім ще й поїхав з нею до Лондона… а потім повернувся сюди, все-таки розлучився, але з тобою знову фліртує якась блондинка. А ти й не проти. В розумінні Луї людина, яку він кохає, знову обирає “зручний” варіант, а не його.
Гаррі ледь не задихнувся від обурення.
— Але ти знаєш, що я не такий! Я ніколи не приховував своєї орієнтації і того, що хочу стосунків з Луї. Я, бляха, фліртував з ним при всіх відвідувачах кафе два роки! Я Найла кожен день діставав питаннями, чи подобаються Луї чоловіки! І поїхав я з Флоренс до Лондона лише тому, що Луї сказав, що більше не хоче мене бачити і я… я повернувся потім, бо зрозумів, що зробив помилку і хочу бути лише з Луї, і…
— Так, Гаррі, все так, але хіба ти не розумієш, який це травмуючий досвід для Луї? І він, трясця, не може його проговорити, бо або не пам’ятає, або робить вигляд, що не пам’ятає! Він щоразу думає, що ти обираєш не його! Що він, бляха, недостойний тебе! — Ліам так розізлився, що навіть вдарив кулаком по столу, змусивши Гаррі здригнутися, — Це ти недостойний його! Ти не заслуговуєш, щоб тебе кохав такий хлопець, бо ти не цінуєш його! Не захищаєш! Не розумієш!
Стайлс вирячився на Пейна, який аж привстав, щоб зручніше було кричати. Але він мав рацію. Він мав повну срану рацію.
— Я… кхм… вибач, — Ліам, зрозумівши, що перегнув, сів назад і знову глибоко затягнувся, — Я просто хочу сказати, що йому потрібна людина, яка полюбить його. По-справжньому. Щиро. Віддано. Без “але”, без інших варіантів. Просто полюбить його, як він того заслуговує.
Гаррі уважно дивився на Ліама. І все, про що він міг думати — як же, до чорта, він має рацію.
— Ще ця срана зустріч випускників. Там буде Стен, який не давав Луї спокою зі своїми гомофобними жартами, а тут в місті вже всі знають про ваш короткий, але бурхливий роман. І ще там буде Люк з дружиною… Луї вже погодився йти, а тепер не хоче — ти хоч уявляєш, як йому там буде? І якщо не піде, теж буде погано. Ти знаєш, який він залежний від думки оточуючих, хоч і не визнає цього. Я не здивований, що він знову сьогодні зірвався і подзвонив цій твоїй дівчині. Ти доводиш його, Гаррі. А він цього зовсім не заслуговує.
Стайлс все ще мовчав. Він хотів було заперечити, хотів було сказати, що Каміль — зовсім не його дівчина. Та в цьому зараз не було ніякого сенсу. Вага його провини тиснула неймовірно. Він і сам знав, що винен. Але тепер усвідомлював це ще сильніше.
— Я знаю, як все виправити, — зрештою тихо видав Гаррі.
— Знаєш? — скептично запитав Ліам, який знову оновив собі келих.
— Так, знаю, — просто сказав Гаррі, — Я буду кохати його. Так, як він цього завжди заслуговував.
Раптом в дверях кухні з’явився Зейн з плюшевою курочкою під рукою.
— Якщо ви тут вже накричались чи може навіть побились, мій хлопець може нарешті повернутись і додивитись зі мною сраний фільм, чи ні?
Ліам широко посміхнувся. Гаррі готовий був побитись об заклад — це Зейн вперше назвав його своїм хлопцем.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Дія третя
Ранок був свіжий і навіть трохи прохолодний. Вулиці міста — майже пустими. В такий час можна було зустріти лише собачників з їхніми улюбленцями або власників магазинів, що готувалися до робочого дня. Руки Гаррі, в яких він стискав щойно придбаний в квітковій крамничці букет, злегка тряслися. Але точно не від холоду. Стайлс хвилювався, і його хвилювання було більш ніж виправданим. Вночі він пообіцяв Ліаму, що все виправить. І він досі вважав, що найпростіший план — найбільш дієвий. Але не хвилюватися було нереально.
Підійшовши ближче до такого знайомого будинку Томлінсонів, Гаррі на хвилину зупинився. Здавалось, що всередині тихо і всі ще сплять: вікна дитячої Фредді були зашторені, спальні Луї — також. Але, наскільки Стайлс знав, Луї міг не відкривати вікно своєї спальні хоч весь день, особливо, коли поспішав на роботу, тож це ще нічого не означало.
Глибоко вдихнувши, Гаррі підійшов ближче до дверей будинку. І щойно він ступив на ґанок, думаючи, як подзвонити або постукати так, щоб не розбудити Фредді, двері раптом самі відчинилися.
— Гаррі? — тихо запитав Луї, який явно збирався на прогулянку з собаками, — Що ти тут робиш? Ще й так рано…
Рука Томлінсона одразу ж потягнулась до його чубчика у нервовій спробі його поправити. Стайлс навіть не втримався від посмішки — настільки цей жест був знайомим, майже рідним.
Луї виглядав збентеженим, а ще таким домашнім в цьому своєму теплому худі та спортивних штанах. Кліффорд і Брюс від несподіванки, що на цьому їхня прогулянка й закінчилась, повлягались по обидва боки від свого господаря, і попіднімали на Гаррі свої мордочки. Стайлс раптом відчув себе так, наче за ним спостерігає натовп, не менше.
— Я… — почав було Гаррі якось невпевнено, але майже одразу взяв себе в руки; не час було мимрити, — Я хотів з тобою побачитись. І поговорити. Точніше… хотів би тебе запросити.
Стайлс нервово посміхнувся, помітивши збентежений погляд Луї. Цікаво, він пам’ятав вчорашній дзвінок? Чи забув, бо це було щось типу стану афекту? Чи, можливо, він робить вигляд, що не пам’ятає, як вважав Ліам. Як би там не було, а Гаррі не хотів піднімати цю тему. Не хотів, щоб Луї було некомфортно. Не хотів влаштовувати сцен. Та й, направду кажучи, йому було майже байдуже, що Томлінсон вчора наговорив. Можливо, то було занадто, можливо, йому доведеться потім якось перепросити у Каміль. Але конкретно зараз, в цей момент… це не мало абсолютно ніякого значення. Він був тут для того, щоб повернути Луї. А не зробити йому боляче. Знову.
— Я хотів би тебе запросити піти зі мною на зустріч випускників. Як пара, — Гаррі знову знервовано посміхнувся, очікуючи на реакцію Луї.
Але вираз обличчя Томлінсона було важко зчитати. Він дивився на Стайлса уважно, наче вивчав його міміку, намагаючись підловити на нещирості. Наче чекав на якийсь підступ. Від цього ставало гірко. Гаррі готовий був кричати про те, що тут немає ніякого підступу, що всі його слова та наміри — щирі. Та він розумів, що не може так вчинити. Розумів, що мусить чекати.
— Гаррі, якщо це якийсь дурний жарт чи ще щось, то… — Луї відвів погляд; він намагався звучати різко та жорстко, та його голос явно тремтів, — Або якщо це якась срана жалість чи благодійність, то котись звідси нахрін.
Томлінсон знову потягнувся, щоб поправити чубчик, але Стайлс знав, що це його спосіб приховано витерти підступні сльози. Він розумів, що цілком заслуговував такої реакції, та це не применшувало той факт, що все всередині боляче стиснулось. Гаррі навіть довелось на секунду замружитись, аби й самому не піддатись емоціям.
— Ні, Лу, я серйозно. Я більш, ніж серйозно. Я знаю, що цей вечір важливий для тебе. І ти мусиш піти, та не повинен робити цього сам, — тихо і спокійно продовжив Гаррі, — Я хочу піти з тобою. Я хочу бути з тобою. І не лише на цьому вечорі.
Луї знову поглянув на Стайлса, в його блакитних очах бриніли заледве стримувані сльози, біль і недовіра. І як би боляче це не було, Гаррі знав, що заслуговував на це. Заслуговував на цю недовіру. І мусив це якось виправити.
— Я не знаю, з чого ти все це взяв і чого жалієш мене зараз, я цілком… — Луї знову відвів погляд, ледь чутно шмигаючи носом.
Пси, що все ще лежали біля господаря, перевели погляди своїх великих вірних очей на нього.
— Лу, ти думаєш, що я приперся сюди о сьомій ранку з квітами лише із жалості? — Гаррі навіть не стримався від легкої посмішки, чим викликав на себе обурений погляд Луї.
Та це наче додало Стайлсу впевненості. Томлінсон більше не посилав його під три чорти, не казав, що не хоче його більше навіть бачити. Ні — здавалось, його треба просто переконати у щирості своїх почуттів. А у Гаррі вони були більш, ніж щирими. Шкода лише, що довелось витратити стільки часу, перш ніж почати якось діяти.
— Лу, подивись на мене, — Гаррі підійшов ближче до хлопця, вільною рукою схопивши його долоню і стиснувши в своїй, — Я хочу піти з тобою на зустріч випускників. Як пара. Я хочу, щоб ти був моїм хлопцем. Я більше не дозволю нікому ображати тебе. І собі в першу чергу. Я кохаю тебе. Дозволь мені кохати тебе. Дозволь мені подбати про тебе. Будь ласка.
Луї дивився на нього аж занадто уважно. В якийсь момент Стайлсу навіть здавалось, що він близький до того, аби вигнати його зі свого подвір’я або вдарити по лицю.
Натомість Томлінсон лише тихо видавив:
— Пообіцяй, що більше ніколи не поїдеш від мене. Що ніколи не проміняєш мене ні на кого іншого.
Гаррі полегшено видихнув — таке він міг пообіцяти з легкістю. Таке він хотів пообіцяти і міг виконати.
— Обіцяю, — тихо промовив Гаррі, трохи нахилившись до Луї і торкнувшись кінчика його носа своїм, — Обіцяю, — ледь чутно повторив він і дозволив собі ризикнути поцілувати хлопця.
Луї міг відштовхнути його, міг облаяти та наказати ніколи більше навіть не наближатись до нього. Натомість Томлінсон поцілував його у відповідь — і це було найкраще відчуття у всьому світі. Стайлсу здавалось, що він ще ніколи не відчував себе щасливішим.
Забувши про все на світі (і про букет, і про псів, і про сусідів), Гаррі обвив руками талію Луї, притиснувши його до себе і поглибивши поцілунок. Світ міг зупинитися в цей момент, і Стайлс би цього ніколи не помітив. Бо це, направду, не мало зараз абсолютно ніякого значення.
— Я теж тебе кохаю, — зрештою тихо промовив Луї, коли вони перервали поцілунок, щоб вирівняти дихання.
Гаррі злегка посміхнувся навпроти губ Луї і знову коротко його поцілував.
— Це все, що я хотів почути.
Стояти ось так, зовсім близько, притискаючись один до одного — це все, чого Стайлс хотів. Все, про що він міг мріяти. І тепер він знав, що ніколи не відпустить людину, яку так щиро кохає.
— Ти ж не викинув мій букет на доріжку, так? — Луї промовив це у характерній для нього злегка нахабній манері.
І це змусило Гаррі засміятись — нарешті його Лу повертався. Знову ставав схожим на себе. Не тією похмурою, непривітною, депресивною версією себе, якою він був ще нещодавно. А тим самим Луї, який здатен був розсмішити його, здатен був роздратувати його, здатен був зачепити його. А ще здатен був викликати найглибше кохання, яке Стайлс коли-небудь відчував.
Гаррі нахилився і підняв букет (улюблені жовті нарциси Луї у суміші з дрібнішими квітами), а після цього протягнув його Томлінсону. Помітивши театрально скривлене лице хлопця, Стайлс не стримався і засміявся.
— Ти нестерпний…
— Але за це ти мене і любиш, — хитро посміхнувся Луї, все-таки приймаючи квіти.
— Це правда, — щиро погодився Гаррі і, приобійнявши Лу за талію, поцілував його в щоку, — Я куплю тобі нові. Скільки захочеш.
Після вони вигуляли собак і повернулись додому до Томлінсонів, де Гаррі приготував найсмачніший суботній сніданок. Колись Луї неодноразово казав, що “суботи забирають всі турботи”, і тепер Стайлс змушений був визнати, що його хлопець завжди мав рацію.
Ранок видався дійсно домашнім: Фредді, який прокинувся пізно і від запаху улюблених млинців, не міг нарадітися тому, що знову буде їсти смачні сніданки від Гаррі (“бо тато готує щось таке, що навіть Кліфф їсти не хоче”), собаки ганяли по всьому дому, як навіжені, але навіть це більше не дратувало Стайлса. Бо все було саме так, як він хотів. Він проводив затишний, теплий ранок з сім’єю: з коханою людиною і дитиною, яку щиро вважав своєю також. Так, скоріше за все, їх ще чекали якісь труднощі. Вони ще явно не раз посваряться і помиряться, бо такі вже вони є. Бо саме так і будують стосунки. Не буває все ідеально. Але Гаррі був готовий до цього, хотів цього. І знав, що ніколи і нізащо більше Луї не відпустить.