Work Text:
лютецій не був дурним. наївним був, трохи розгубленим, але точно не дурним. не те що б для того щоб зрозуміти що те що відбувалося між ним та ромою не_здорово потрібно було б бути генієм. і все ж, він знову й знову переступав поріг маєтку руденків. охорона вже звикла до цієї картини: зустріти хлопа після обіду, провести його до хазяйського сина, а потім випровадити назад пізно ввечері.
можете його засуджувати. мати будь-які справи з руденком це дійсно ознака недостатку клепки в голові, але ж бляха, який вигідний у них склався симбіоз. лютецію було занадто клопітно підтримувати постійні відносини з дівчатами. дівчиною. навіть однією, досить адекватною і такою, що має власне життя достатнє для того, щоб не потребувати його уваги щодня по декілька разів. і все ж, лютецію ледь не нагадування з будильниками доводилося ставити, щоб підтримувати більш-менш прийнятний темп спілкування між людьми в романтичних стосунках.
тож зустрічі заради сексу раз на тиждень без необхідності контактувати поза цим звучало, як надзвичайно заманлива пропозиція. щоправда, кожного разу коли рома ковзав повз нього поглядом повним презирства до усього сущого в стінах університету лютецій не знав, як стримати зніяковілість. піджимав тонкі губи і починав гратися з першим ліпшим предметом, що попадався до рук. з останніх сил намагвсь не шарітись і заткнути ту частину мозку що дуже настирливо підкидав спогади про їхні спільні вечори.
питанням лише залишалося чому рома обрав саме його. чи був він просто найдоступнішим зі знайомих негетеро хлопчиків він не знав, та і припускав, що зі статками руденків знайти когось - будь-кого - точно не має складати труднощів. задаватися однак цим питанням лютецій ставав все менше і менше. як от сьогодні заходячи в розкішні покої, які руденко звав спальнею, єдине, що цікавило його насправді це що на цей раз придумав хворий(в цьому не сумнівався ніхто хто мав очі) розум роми.
- привіт, лоренцію, - самовдоволено розтягуючи голосні промуркотів рома.
лютецій не став виправляти, він знав краще за всих, що це просто ще одна провокація, аби вивести на емоції. до перекручування свого імені лютецій звик ще в молодших класах. ходив би в садок - ще в садку б звик.
- привіт, ромо.
- я б запропонував тобі вина для кращого початку вечора, але ж ти не будеш, так? - кивнув головою на напів пусту пляшку якогось непристойно дорогого пойла той. лютецій підозріло примружився. - господи який же ти правильний і нудний, лютецію. не пив я, не пив. це з учора лишилася.
спина лютеція розслабляється трохи чи то від слів, чи то від руки роми, який, піднявшись зі свого ліжка, підійшов ззаду аби покласти свою долоню лютецію на поперек. навіть крізь футболку чути наскільки холодні ромині пальці. лютецій просто сподівався, що цей придурок не почне курити на постійній основі і не вб'є свою судинну систему ще більше.
- ти задумливий сильніше ніж зазвичай, - розвертаючи лютеція до себе лицем констатував рома, - що не так?
- чому ми тут? зазвичай ми одразу йдемо в підвал, - знаходиться з відповіддю той. і це правда, охорона рідко вела його саме в кімнату руденка, частіше лишаючи його у вітальні, а то і прямо проводжаючи донизу. кімната для бдсм-сесій була найбільш вивченою і звичною локацією в маєтку руденків, там було затишно і зрозуміло. в ті нечасті ж рази, коли їхні зустрічі проходили в спальні лютецій йшов невдоволений опісля геть невдоволений. не фізично, скоріше морально. бо сесії в спальні мали ті ж правила, але відчувалися по іншому. більш емоційно відкрито, рома в такі дні міг перегнути палку зі щирістю. це незручно. це майже додавало якусь вагу всьому, що відбувалося, і поза знайомі-з-привілеями стосункам. лютецій недолюблював серйозні стосунки як прикладну науку.
- бо настрій в мене такий сьогодні. якщо не подобається, розвертайся і шуруй додому. - напівжартома заявив той, прибираючи руки зі стегон лютеція. але лютецій лише знизав плечима.
- так я і думав, - усміхнувся рома, та відійшов трохи, ковзаючи поглядом знизу догори по ньому, а потім схрестивши руки кивнув, - роздягайся. перша поза, біля ліжка.
- зрозумів, - погодився лютецій.
бачте, причина з якої лютецій ніяк не міг перестати ходити до руденка була надзвичайно проста: рома дуже класно вмів робити вигляд, що в нього в руках уся влада світу. лютецій хотів вірити - лютецій вірив. і довіряв владу над собою в чужі руки, аби мати змогу відірватись від землі та відчути ірраціональне відчуття свободи.
це почалося ще дуже давно. якимось чином лютецій ледь не з середньої школи знав, що він таке та чого хоче. можливо, це дуже неправильне для чоловіка відчуття. скоріше за все це неправильно для будь-якої людини, але вдіяти з собою лютецій не міг зовсім нічого. неможливо було перекроїти вже. він знав, що суть його - слабка.
с а б м і с и в н а. з цим усвідомленням важко було жити, особливо коли навколо з кожної праски лунають заклики до самостійності, зведення особистих кордонів та безкінечні «кожен сам має вирішувати». вирішувати лютецій не хотів. це відчувалося як щось протиприродне. щоразу, коли від нього вимагали пряму відповідь чи вирішити щось тут і зараз, лютецію хотілося втекти та сховатися в найближчому темному і теплому місці. слідувати указкам батька, дорослих чи вчителів було комфортно, але соціально неприйнятно. однолітки дивилися на нього як на дурника, який нічого не розумів. а лютецій тим часом не дуже-то і рвався до контролю над власним життям.
спасінням став інтернет. в якому, окрім всякого роду цікавої гидоти, лютецій відкрив для себе культуру бдсм. ідея вручати владу над собою комусь іншому звучала як занадто заманлива ідея, навіть якщо це не надовго, і за заздалегідь обговореними правилами. далі спілкування на форумах, однак, це не заходило, аж допоки на початку першого курсу універу триклятий руденко не запросив весь потік до себе додому на вечірку, попередньо прорекламувавши всілякі варіанти розважитися там, включаючи бдсм-підвал.
з тієї вечірки він пішов із дівчиною. і навіть мав перший секс. що було цікавим досвідом, але не більше того. вона ж тоді подумала, що це початок стосунків. лютецій так не вважав. лише згодом він таки потрапив до сесійної кімнати, залишившись після зборів клубу роми руденка і наважившись запитатися більше про неї, про бдсм та ромине відношення до усього цього.
рома спочатку хотів було насміхатися та перевести цікавість лютеція в жарт. аж доки не зрозумів, що той питав серйозно. отетерів, а після очевидно прийшов до якогось висновку. обличчя роми тоді осяяла хитра усмішка, як коли він задумував чергову пакость. лютецій підозрював, що план полягав у тому аби просто подивитися на страждання лютеція під флоґером абощо. не те що йому було принципово. він погодився на пропозицію, згораючи від нетерпіння спробувати дс практику. секс був прикольним доповненням, та і гримаси, що корчив рома, коли кінчав, з якоїсь причини дуже припали лютецію до серця.
в кінці кінців, вони спрацювали, хоч і дуже специфічним чином. лютецій був тому щиро радий і навіть чекав сесій з нетерпінням.
сьогодні рома прокинувся і не обрав насилля, судячи з усього. двадцять п’ять ударів стеком по стегнам і задові це навіть для розминки несерйозно. він лише дочекався допоки лютецій не почав трохи входити в сабспейс і одразу ж затягнув на ліжко, прив’язуючи зап’ястя спочатку одне до одного, а потім і до металевого кільця прикріпленого до дерев’яного приголів’я, що зазвичай було приховане подушками.
замість поцілунків влаштував щось, що лютецій би охарактеризував як намагання з’їсти заживо. був би лютецій трохи менш кінченим мазохістом, від відбитків зубів на плечах він би навіть зловив трохи крінжу. але це не мало значення, бо такий розпачливий руденко їбався так, наче завтра друге пришестя і кінець світу.
цупкими пальцями рома тримався за тонкі бліді ляшки, вбиваючись в лютеція хаотично. на тому місці, де він відчайдушно намагався втриматися на цьому світі, вже за декілька годин розквітнуть червоно-сині плямки.
від роми окрім його звичного передоргазмового белькотіння додалися ще якісь чудні шиплячі звуки, які лютецій навіть спочатку не розпізнав і подумав, що це в нього галюцинації. проте, все ж це був рома, і чим ближче до кінця він наближався, тим чіткіше можна було розчути:
- т..ст.. бляха, ост-остапе! - заскавучав він на вухо лютецію.
це не було несподіванкою. не було це й чимось неймовірним. наче весь університет не був в курсі про те, наскільки руденко був схиблений на тому клятому остапові. і все ж таки лютецій аж гикнув ненароком. це було щось новеньке між ними, раніше рома собі такого не дозволяв.
- розв'яжи мене, - захрипів лютецій, під ромою, що впав на нього після оргазму і намагався прийти до тями. слухати його не стали, або просто не розчули. - розв'яжи. червоний.
- бляха.. - стрепенувся той, нервово забираючись геть з лютеція і тягнучись до столику за ножем. він дуже добре розумів, що вручну розв'язувати вузли зараз зробило б лише гірше.
- лютецію.. - намагався знайти слова рома, відкидаючи шматки розрізаної мотузки куди подалі. на секунду здалося, що він був на межі того, щоб сформулювати перше в житті вибачення, але, очевидно, це був плід уяви лютеція, бо все, що той спромігся видати було:
- ти підписав NDA. не смій нікому розказати! особливо чупарському!
в його голосі тремтіла паніка, і лютецій навіть не знайшовся що на таке можна сказати. він мовчки підвівся з ліжка, наскоро натягуючи тремтячими руками штани. очі заслали злі сльози, зап'ястя гуділи від крові, що прилила до судин ще кілька хвилин тому перетягнутих жорсткою мотузкою.
чому це відчувалося так паршиво лютецій не знав. він хотів вірити, що підходив до стосунків з ромою з найхолоднішою головою, ледь не з математичним розрахунком. ага, блять, напевно оце зараз всередині тріснув калькулятор, яким він ці розрахунки й робив. рома навіть не поворухнувся, так і сидів напружений на п'ятках дивлячись на лютецієву метушню. краєм свідомості лютецій підмітив, що в будь-якій іншій ситуації він би розсміявся з того наскільки руденко недолуго виглядає з досі натягнутим на опалий член кондомом та неймовірно складною пикою.
- ой та годі тобі! ну чого ти, правда.. наче ти не знав. ти ж не очікував від мене кохання до гробу?! - нарешті почав він, схоже, знову обираючи тактику «напад це найкращий захист»
- та це навіть не про кохання! - голос принизливо дав півня, і лютецій відчув, що якщо зараз продовжить говорити, то впаде у власних очах ще нижче. тож нарешті знайшовши посеред розкиданих речей свій телефон, вимівся геть зі спальні. руденко не намагався його спинити. хотілося утнути якусь дурницю, і найпротивніше було те, що лютецій не міг знайти цьому раціонального пояснення.
лютецій міг до кінця віддаватися ромі, але той не цього хотів насправді. хотів його, але в той же час не _його_ хотів. рома хотів собі чупарського, і це було ясно як божий день з самого початку.
можливо, лютецій насправді був дурним.