Work Text:
Дороге світло гостро відблискувало від вишуканої брошки, майже сліплячи одного з хлопців через відображення у не менш дорогому дзеркалі.
Червоний шпінель та чорний лабрадорит – обидва камені розбиті на багато досконалих відламків, витончено оброблені й елегантно викладені у форму імператорського скорпіона, підкреслені розкішним Люцернським золотом, видобутим прямісінько з найкращої золотої фабрики Швейцарії. Амаґі чув цей довжелезний опис однієї малесенької брошки від свого замовника настільки багато разів, що він віддрукувався у його пам'яті перманентно. Слово у слово.
Хлопець точно сконцентрувався б ще й на дошкульно гучну манеру ведіння діалогу тієї персони, якби не захоплюючий вигляд його партнера, що постав навпростець перед його очима.
І Господи милий, наскільки б він був вдячний усім Всевишнім силам, якби ані він не був настільки зваблений, щоб припинити витріщатися на фігуру перед ним, ані та фігура, за ім'ям Кохаку не мала настільки гострі нервові закінчення, щоб відчути погляд на собі.
– Хііро. Довго зяяти будеш? Дірку не пропечи мені, – Не відволікаючись від захоплюючого процесу зав'язування численних бантів випалив Кохаку, на що не отримав моментальної відповіді, залишаючи його з думкою, що партнер його просто не почув. Звісно, звідкиль би йому знати про те, що справді відбувається, коли за останні півгодини погляд Кохаку не впав на Амаґі буквально жодного разу.
– Хііро? – Більш занепокоєно повторив він, лише зараз повернувши погляд на іншого хлопця, лише щоб побачити його, стримуючого все, що могло б показати його відверту зацікавленість у Кохаку. Це, звісно, не залишило Оукаву без реакції.
– Хііро! – Підвищивши свій голос на декілька тонів, заявив Кохаку, – Що з тобою?
Амаґі, у свою чергу, подивився Кохаку прямо в очі, зі своєю характерною посмішкою.
– Я подумав, що сказати тобі, що ти виглядаєш недосяжно мило у сукні відверто викликало б у тебе занадто сильну реакцію, тому вирішив удати, що ти мені зовсім не цікавий.
Гробова тиша.
Було дуже легко сказати, що на долонях Кохаку точно залишаться відбитки нігтів від того, наскільки сильно його кулаки були стиснуті після почутого й побаченого. Проте, незважаючи на це, він зміг вижати з себе нервозно-роздратовану посмішку. Ледь-ледь.
– Добре. – Відповів Оукава, випускаючи декілька награних смішків.
На що отримав лише пару невинних кліпань очима. Це залишило його абсолютно переможеним. Одним довгим видихом, він змив всю роздратованість, залишивши лише відверте занепокоєння за свого партнера.
– І як від тебе очікують вбивства під прикриттям, якщо ти такого сховати не можеш?.. – Пробурмотів він так, щоб інший його не почув. Повернувшись назад до дзеркала, Кохаку продовжив працю над бантами.
– Все ж, я абсолютно не розумію, чому ця сукня дісталась саме мені... – Незадоволено процидів Оукава, розклавши руки по боках й роздивляючись своє відображення. Мало хто зрозумів би, чому він настільки роздратований з цією сукнею, оскільки та була найвищого класу. Та й пасувала та йому ідеально. Прокляття на ту персону мало.
– Ти ж знаєш, моя роль набагато відрізняється від твоєї, – З невеликою, грайливою посмішкою відповів Хііро, піднявшись з розкішного оксамитового крісла, – До того ж, як сказав наш Ібанян, у жіночих сукнях легше ховати зброю, і... – Він не встиг договорити.
– Все я пам'ятаю! – Перебив його Кохаку, невисоко піднявши спідницю сукні, щоб переконатись, що панчохи сидять добре, заодно перевіривши, чи надійно висить античний кинджал на одній з них.
– У будь-якому випадку, вона не така й коротка!
– Трохи нижче коліна це не...
Тепер була його черга стати перебитим.
Кохаку раптом відчув руки, що повільно обвили його талію позаду, щільно притискаючи його тіло до Хііро. Це одразу змусило його замовчати. Досить смішно, що пози Кохаку зовсім не змінив. Але це й надало Амаґі прекрасну можливість повільно прослизнути одну з рук по стегну свого партнера, схопивши його руку щоб ніжно поцілувати її. Моментально змусивши весь світ Кохаку зупинитись та почати тремтіти, наче той от-от розвалиться. М'який шовк сукні слухняно підгинався під кожен рух, змушуючи мурашок пробігти по його делікатній шкірі.
Губи Хііро стримано доторкнулись поверхні гладкої сатинової рукавички. З щирою посмішкою, хлопець пильно вдивився Оукаві в очі через відображення у дзеркалі, витинаючи різке зітхання з його горла. Амаґі відпустив руку хлопця, поклавши її на його іншу, що все ще лежала на талії Кохаку.
Обережно оповивши підборіддя Кохаку, Хііро неквапно відвів його обличчя у сторону, надавши собі більше доступу до шиї хлопця. З поглядом, все ще намертво заблокованим на Амаґі, пильно слідкуючи за кожним його рухом, Кохаку відчував його гаряче дихання на своїй шиї. Настільки близько, спекотно й тісно, що його коліна зрадницько підкосились, ловлючи Кохаку на думці, що на той момент, він дякував світові за те, що його наміць підтримувала одна з рук його партнера.
Доволі дивно, що повністю відчути аромат дорогого одеколону Кохаку зміг лише зараз. Лише зараз, майстерно розбираючи кожен його підтінок. Хоча саме поєднання тендітного запаху трояндового парфуму, що йшов у комплекті з роллю Оукави, і більш грубого, чоловічого, що дістався Амаґі мало стати досить неприємним, жоден з діячів акту відвести увагу один від одного не міг. Тим не менш, він не міг припинити проклинати Ібару за речі, через які йому доводиться проходити заради простого вбивства.
Інтимність оказії заповзла вмілим, притким удавом прямо під шкіру Кохаку, зав'язавшись міцним вузлом на його горлі, і видавивши задушливий шепіт. Згадка його імені, тим паче у такій манері, не могла у жодному разі залишити Хііро без реакції.
– Все добре? – Тихо прошелестав Хііро, направляючи своє дихання прямо хлопцеві у вухо. Не отримавши відповіді.
– Кохаку?.. – З більшим занепокоєнням, нависаючи на Оукаву своїм тілом, наче безпорадне кошеня, прошавкотив він, намагаючись подивитись на обличчя хлопця, навмисно ігноруючи наявність дзеркала прямо перед ними. Хоча, на превелике щастя, це зіграло Кохаку на руку, бо він міг гостро відчувати кров циркулюючу по його ланітах. І якби його побачили в такому вигляді зараз, хтозна, що могло трапитись з вишуканим килимом у цій кімнаті.
– Нічого, – Різко відтяв Кохаку, – Вмієш ситуацію зіпсувати, – Хлопець почав квапливо знімати руки іншого з себе, вивільняючи себе з його хватки.
– Кохаку... – Розгублено занив Хііро від втрати тепла іншого хлопця.
Оукава, у свою чергу, вміло сховав рум'янець, і повернувся подивитись на Амаґі. Зоровий контакт тривав. Довго. Лише на хвилину, але наскільки ж болісно та здавалась вічною. Смішна ситуація вийшла.
Завиграшки всміхнувшись, Кохаку подражнив, – Ти схожий на дуже дурного кроля, – Повернувшись від Амаґі, він повільною ходою дійшов до крісла, виправивши положення напівпрозорих скляних флаконів на шухлядці біля нього.
– Чому?.. – Ще більш піддаючись розгубленості, спитав Хііро.
– Смішний бо, – Без жодної задньої думки відповів Кохаку, дозволивши собі розвалитись на фотель, яким раніше себе балував інший присутній у кімнаті.
– Єдиний, хто смішний зараз це ти, – Абсолютно невимушено белькнув Хііро, зустрінувши таким же невимушеним поглядом очі Кохаку.
З жодної сторони не вилетіло жодного слова – єдине, що відбулось буквально наступним моментом було те, як Оукава хамовито тягнувся за одним з флаконів, руйнуючи картину, яку хвилину тому старанно розставив так, щоб композиція виглядала презентабельно.
– Г-гей, ти ж не... Постав це! – Піднявши обидві руки у знак миру, з нервозною усмішкою гукнув Амаґі. На що Кохаку лише повернувся до нього з награно солодким виразом обличчя.
– То ти віддаєш перевагу акватофанові більш, ніж цианіду? Корисно знати! – З не менш театрально підвищеним голосом витиснув з себе Кохаку.
– Я був би в захваті якби ти взагалі не намагався отруїти мене! – Ледь не прогорланив Хііро.
– А я був би у захваті, якби ти припинив дражнити мене з цією сукнею! – Зніяковіло випалив хлопець, незграбно розкручуючи флакон, лише щоб відчути сильну хватку навколо його зап'ясть, і два невинних ока, що витріщалися йому прямо у душу.
– Але я справді вважаю, що ти виглядаєш дуже мило! – Стискаючи руки іншого хлопця лише сильніше, Амаґі, сам того не розуміючи, отримав фізичну перевагу, нависнувши над хлопцем, що вкотре залишило Оукаву переможеним. Він відчув неймовірно сильний прилив сорому та злості водночас, які змусили його опустити голову, щоб уникнути будь-якого натяку на зоровий контакт з Амаґі. Кохаку зробив декілька глибоких вдихів.
– До кімнат супутниць гостей заборонено заходити навіть господарям маєтку, – Обурено процидів Кохаку.
– Я не належу до цього палацу, так само як і ти... Але ти належиш мені. Хоч і лише на період цієї місії, однак це я знаю точно, – Абсолютно не зрозумівши значення слів, що він щойно випустив зі свого рота, Хііро обережно витягнув флакончик з уже послаблених рук Кохаку так, щоб отрута випадково не розсипалась на будь-яку ділянку його тіла, – І я маю право знаходитись разом з речима, які належать мені, чи не так?
Пустотливо посміхнувшись, Амаґі повільно підняв обличчя Оукави, тримаючи його підборіддя дуже обережно й легко, наче боючись розбити його, як фарфорову ляльку.
– Якби ти лише розумів, що щойно сказав... – Намагаючись знайти спосіб уникнути дратуючого погляду Амаґі, Кохаку відвів очі у сторону.
Ці слова змусили його відчути занадто сильний дискомфорт у грудях. Але найбільше його хвилювало лише те, що сховати своє червоне обличчя так, щоб не забруднити свою гордість було неможливою задачею. І це наганяло на Кохаку ще більшу нервозність.
Наскільки ж важко було йому сконцентруватись лише на одній речі на той момент. Як звичайна підготовка до місії призвела до цього? Як він міг програти комусь настільки дурному й необізнаному як Амаґі Хііро? Чому зараз його обличчя палало гарячіше за будь-який приступ розлюченості? Чому його серце билось у настільки швидкому темпі? Чому він не міг нічого сказати, незважаючи на його гострого язика? Це все настільки нелогічно. Настільки нелогічно, що аж боляче.
– Якщо я дурень, то я маю відповідати стандартам дурня, – Стверджуючи слова Кохаку, додав він, – Тож, якщо дозволиш...
Розтягуючи все до болю, Хііро неспішно доторкнувся вустами щоки Кохаку, невдовзі спустившись лише на трошки униз, залишаючи декілька вологих поцілунків впродовж його лінії щелепи. Проте, незважаючи на те, що цього явно було мало, він все одно відступив трошки занадто рано. Його очі широко розплющені, все ще гаряче близько до обличчя Кохаку, який зустрів його поглядом, жадаючим ще.
– Вибач, у мене з'явилась ідея... – Прошептоів Хііро, повністю залишивши Оукаву одного.
– Щоб це не було, тобі варто поквапитись, поки мій інтерес не згаснув, – Схрестивши руки, Кохаку закинув одну з ніг на іншу. Він все ще уникав зорового контакту, тож відвернув голову, лише щоб не дивитись на нього.
– Бруднити чужі меблі таким чином не дуже гарно, але...
– Що?.. – Збентежено спитав Кохаку, лише зараз повернувши погляд на Хііро.
Побачивши його біля круглого стола, з явним наміром його пересунути.
Що не зайняло багато часу.
На подив Хііро, стіл виявився доволі легким. Напевне, це пов'язано з тим, що в уяві господаря, жінки често рухають меблі, але хазяїн маєтку не хотів сильно навантажувати слабкі жіночі руки. Ця думка ледь не змусила його засміятись, знаючи, що у цій кімнаті не було й натяку на присутність жінки.
Окрім трояндового парфуму.
Втім, не про це. Пересунувши стола прямо перед крісло, Амаґі впевнено схопив ноги Кохаку, видавивши з нього найбільш розгублене «га?!» яке він коли-небудь чув у своєму житті.
– Стій, що ти робиш?! Хііро! – Ледь не кричучи зронив Оукава, лише через секунду почувши гучний стукіт підборів об дерев'яну поверхню стола. І Амаґі. Амаґі, на одному коліні обік його стегон, виїдаючого всю його суть своїм поглядом.
Це сталось настільки швидко – здавалось, буквально одна мить. Те, як Хііро грався з відчуттям часу Кохаку залишало неабиякий вплив на нього. Так, наче все твоє тіло набите ватою, але ти все ще відчуваєш кожен дотик настільки гостро, що здавалось, вони могли справді порізати. Це було занадто нове відчуття.
Грубо задравши спідницю, оголюючи шкіру Оукави, Хііро почав повільно розстібувати пряжки, що кріпили на собі розкішний кинджал.
Вже першої дії було достатньо, щоб відчути й без того гостру нестачу повітря в легенях. Рефлексивно, Кохаку збирався простягнути руку, щоб накрити свого рота, проте Амаґі перебив його, ніжно схопивши руку хлопця, переплітаючи їхні пальці разом.
Ніколи не розриваючи зорового контакту.
Кохаку міг майже фізично відчувати, як плавиться від інтенсивності його погляду.
Повністю розібравшись з усіма застібками, Хііро повільно дістав кинджал, і обережно, не залишаючи жодної подряпини, провів гострим лезом по всій довжині стегна Оукави. Зберігати повний спокій було важко й Амаґі. Хіть і жага вкрала здатність до вільного дихання у них обох. Проте, рішучості нічого ні у кого не відібрало. Він затримався біля його стегна, сиплячи його гарячими поцілунками. Що змусило Оукаву спробувати зарити обличчя в м'яку оксамитову подушку, але небажання відривати очей від беручого дію наказало йому залишити погляд на тому ж місці. Це ж і дозволило йому краєм ока побачити, як хлопець поклав кинджал поряд з Кохаку.
Повільно, зводячи з розуму хлопця під ним, Хііро піднявся до ключиць Кохаку, тендітно провівши кінчиками пальців по більш чутливій, незрозуміло, чи від минулого контакту з лезом, або з поцілунками шкірі. Вкотре зводячи серце Оукави болем.
Губи Амаґі ледь не торкнулись білосніжної шкіри, проте гострий звук прямісінько біля його вуха змусив його зупинитись. Подивившись уверх, Хііро зустрівся очима з Кохаку. Однак, картина та змусила його обличчя скривитись у здивуванні.
– І куди ділось те червонюще обличчя?.. – Справді, від того виразу не залишилось жодного хвосту.
– Нащо питаєш? Як щодо того, щоб ти продовжив займатись тим, чим займався, поки твоя сонна артерія, дивним чином, не опинилась розсічена за половину миті? – Описати обличчя, яке мав Кохаку на той момент було неймовірно складно. Хііро не міг точно сказати, чи залякало воно його, чи лише розіграло.
Але точно що, ця грайливо інтимна посмішка змусила Амаґі забути про той гострий звук. Але чи важливо це, коли його кров пульсувала настільки сильно, що хлопець міг почути її?
Однак гостре відчуття небезпеки прямо за його шиєю проявилось досить скоро. Це одразу роз'яснило ситуацію.
– То ти збираєшся вбити мене, якщо я не задовольню твоїх очікувань? – Так само всміхнувшись, більш ствердив, ніж спитав Хііро.
– Який ти дотепний... Якої ж би тобі нагороди за це надати? – Вільною від кинджалу рукою, Кохаку взяв Хііро за підборіддя, вдивившись йому глибоко в очі. Глибока посмішка все ще сяяла на його обличчі.
– Мати Вас у своєму розпорядженні – вже превелика честь для мене, міледі, – Подражнив Хііро, повільно знявши його руку зі свого підборіддя, і хутко повернувшись до вигину плеча хлопця.
– То он як ми граємо зараз?.. – Усмішка Оукави лише розплилась ширше його ликом.
Охопивши одне з зап'ясть хлопця, Амаґі різко притиснув її у набивку над головою Кохаку. Той міг знову відчути гаряче дихання Хііро, що повільно доводило його ледь не до істерики. Він не міг зрозуміти, чи справді Хііро не мав жодної гадки, коли варто почати діяти, чи це був спосіб вкрасти будь-який натяк на чистоту розуму у Кохаку.
Якщо це насправді другий варіант, то у нього виходило просто бездоганно.
Нетерпляче, його голова безперервно крутила лише два слова – «скільки ще?». Коли тепло біля його шиї жорстоко зникло. Це, звісно, залишило Кохаку абсолютно здивованим та незадоволеним.
Його рот вже відкрився, щоб виразити обуреність.
Проте не встиг він жодного слова сказати, як гостре відчуття встромило у його шию, вирвавши з нього неочікувано високий, нехарактерний для його тембру звук.
Реалізація прийшла швидко. Його вкусили.
Не даючи хлопцеві жодного шансу на те, щоб спинити опір будь-якого характеру, Амаґі не впустив ані миті, почавши тендітно заціловувати невеликі вм'ятини, що сформувались на шкірі Кохаку. Це, на диво, спрацювало дуже добре – Оукава повністю здався, залишаючи всі свої рештки сил на те, щоб випадково не виронити кинджал прямо на шию Хііро. Наскільки б сильно йому не хотілось це зробити.
Загубивши розуміння часу, обидва слухняно піддалися спокусі, відкидаючи й найменший натяк на здоровий глузд. Підгинаючи м'яку тканину під кожен його рух, Амаґі інтуїтивно знайшов стегно Кохаку знову, почавши тендітно пестити його. Вуста Хііро все ще на шиї хлопця, надаючи кожному поцілунку особливий характер. Кожен з них, точно, відіб'ється у пам'яті Кохаку надовго, якщо не назавжди.
Повільно провівши рукою по щоці Хііро, Оукава зарився у волосся іншого. Обережно, намагаючись не завдати болю, із щирими спробами не вирвати жодного пасма. Поки Амаґі піднімався вище й вище, вкладаючи більше пристрасті у кожен цілунок, що неодноразово змусило Кохаку задуматись, чи залишаться сліди. Втім, це було не важливо.
Йдучи лінією щелепи, Амаґі повільно наблизився до вуст Кохаку.
Але до дії не перейшло.
Хііро нерішуче відступив. Пильно подивився в очі Оукаві, обличчя якого скривилось у непорозумінні.
Жодних слів.
Хііро відпустив руку хлопця, давши їй вільно впасти на подушку, провокуючи ще більш збентежений погляд впасти на нього. Зніяковіла тиша повисла у кімнаті.
Амаґі прибрав лезо за його шиєю, віддалившись від Кохаку ще далі, змусивши його руки неохоче опуститись. Кинджал у його руці яскраво жеврів у мить руху, перед тим, як так само впасти на м'який оксамит крісла.
Однак, Амаґі майже одразу охопив його руку своєю, що безсумнівно надало Оукаві трохи надії.
Коли кинджал різко опинився біля горла Кохаку.
Лезом у сторону Хііро.
– Потримаєш його так для мене, будь ласка? – З теплою усмішкою тихо попросив Хііро.
Жодної відповіді.
– Дякую.
Ревно охопивши талію Кохаку, Амаґі швидко з'явився прямо перед обличчям хлопця, залишаючи сантиметри поміж кінчиком кинджалу та його горлянкою.
– Вбитись хочеш?! – Розгублено крикнув Оукава, намагаючись прибрати лезо, лише щоб Хііро міцно схопив його руку, заборонивши Кохаку поворухнути кинджалом.
– Гей! Ти відповіси мені чи... – Хііро не дав йому сказати решту слів.
Ще ближче. Загострюючи нахил леза, вкотре крадучи дихання у Кохаку, Амаґі посунувся ще ближче. Випалюючи його душу гарячим поглядом, знову залишаючи його задиханим.
Хііро жадібно зловив тремтячі губи Кохаку своїми, грайливо перебираючи пальцями на талії хлопця.
Оукава, десь у підсвідомості, здивувався тому, наскільки чутливим він опинився у такій, здавалось би, не занадто інтимній ситуації.
Його груди здіймались занадто часто й переривчасто. Неврівноважено. Маючи ясне відображення на самому поцілунку. Безпорадно схопивши тканину на спині Амаґі, Кохаку стиснув її з неабиякою силою, наче з наміром порвати.
Інший хлопець, також, притискаючи Кохаку ще щільніш, повільно втрачав ясність розуму. Навіть під ризиком задихнутись, жоден з них не мав й думки про те, щоб обірвати мить. Однак, незважаючи на те, що Хііро був ініціатором цього жвавого поцілунку, він віддалився перший. Зупинившись у сантиметрах від обличчя іншого, знову дивлячись точно в очі Кохаку, Хііро захоплено спостерігав за тим, наскільки задиханим він залишив того.
Оукава ще довгий час не міг відновити дихання, що безпосередньо змусило його жадібно хапати повітря ротом.
Хііро не зміг вистояти спокуси.
Знову різко з'єднавши їхні губи разом, до чого Кохаку явно готовий ще не був. Його очі швидко розширилися, відмовляючись від пропозиції заплющити себе.
Амаґі зробив крок уперед. Поглиблюючи поцілунок, значно заповільняючи його, надаючи більшої інтимності. Кохаку знову уловив тенденцію хлопця з його дурним сприйняттям часу, і тим, наскільки майстерно він керує ним, знаючи точно, як подражнити його сильніше й сильніше.
Хііро ненаситливо грався з нижньою губою Кохаку, все ще жадливо намагаючись поглибити поцілунок і зменшити його темп ще більше.
Оукава підсвідомо зарився рукою у волосся Амаґі знову, забувши все про те прокляте небажання зробити йому боляче.
«Повільні поцілунки завжди збуджують набагато менше», – Чомусь пролетіло у голові Кохаку. Через що у того з'явилось невгамовне бажання вбити людину, яка колись сказала це йому. Прямо у той же момент. Він би це й зробив, якби не повний контроль над ним, який встановив один дурень тим солодким поцілунком.
Неохоче, але Кохаку сприйняв факт того, що вся ситуація йому подобалась. Занадто сильно. Це стало зрозуміло й іншому хлопцю, коли той спробував розірвати поцілунок, але був жорстоко вимушений повернутись назад. Оукава зробив це настільки різко, що кінчик леза все ж зробив маленький поріз під підборіддям Амаґі.
Але Хііро прекрасно зрозумів що хлопець намагався донести, намагаючись вкласти ще більше пристрасті, абсолютно проігнорувавши невелику подряпину.
Обидва хлопці остаточно втратили розуміння часу повністю. Скільки це все вже продовжувалось? Думка про те, що вони можуть запізнитись на місію через цю дитячу гру лише розіграла палаюче бажання продовжити.
Ніхто не зрозумів коли, але кинджал вже був відкладений.
Невідомим для них обох чином, Оукава вже опинився на колінах Амаґі, міцно обійнявши його шию. Коли руки того, у свою чергу, тендітно пестили боки Кохаку. Хііро був щиро здивований тим, наскільки точно Кохаку знав і показував, чого хотів.
Оукава віддалився перший. Повільно сиплячи мокрими поцілунками, зайнявся тим, щоб позбутись від крові на шиї хлопця. Повільно, неначе кішка, злизуючи все до останньої краплі.
Хоча це все одно не допомогло б – комір сорочки Хііро вже було заплямовано. Доведеться її змінити, ще морока. Але Кохаку швидко відкинув цю думку.
Оукава повільно відлинув, заблокувавши погляд на Хііро. Той зробив те ж саме. Прямо перед тим, як посміхнутись у своїй фірмовій манері, не сказавши жодного слова. Що змусило Кохаку одягнути маленьку усмішку на своє обличчя також.
– Краще б я все ж отруїв тебе, – Саркастично сказав Кохаку.
– Не кажи дурнощів, – Поклавши руку на одну з ланіт хлопця, Хііро почав ніжно пестити її.
***
Амаґі звісно розумів, що вельможа завжди мала тенденцію жити пишно, але це був перший раз, як він бачив бальну залу таких масштабів, та ще й з настільки запаморочливою кількістю декорацій. Однак, сильний потиличник, разом з погрожуючими словами: «Якщо через твою наївність і ‹захопленість› нас запідозрять хоча б у чомусь – клянусь, живим ти додому не доберешся!», все ж переконали його на те, щоб поводитись як справжній молодий син герцога з-за морів, що оголошує про своє, в недалекому майбутньому, весілля.
На превеликий подив Оукави, з Хііро вийшов прекрасний актор. Не сказати, що це було погано, бо допомогти йому з діалогами він не міг, оскільки той був представлений як «сором'язлива молода дівчина». Але той факт, що він залишився буквально німим через це лютив його доволі сильно. Вже й не злічити, скільки кривавих сценаріїв помсти їхньому замовнику пролітали скрізь голову хлопця.
Дякувати небесам, частина із спілкуванням зі знатними людьми вже вичерпала себе, тож тепер настав час танцю.
Ні, Оукава не був радий саме танцювати – просто відчуття того, що його супутник от-от усе зруйнує зникло, скидуючи величезний тягар з його серця. Однак відчуття руки Амаґі на його талії змушувало безперервно згадувати ситуацію, що сталась декілька годин тому.
Кружляючи залою, забитою людьми, Кохаку намагався забути про це.
– Через тебе ми ледь не запізнились на імпрезу на нашу ж честь, розумник ти, – Без жодних змін у обличчі, але з явним роздратуванням у голосі, Кохаку процидів через зуби.
З того, наскільки майстерно Оукава казав такі речі з неймовірно милою посмішкою ледь не змусило Амаґі засміятись. Але заради своєї ж безпеки, він стримався.
– Ти зі своїм макіяжем зайняв найбільше часу, – По-дитячому надувшись, докучив він, – Але не запізнились же? – Невинною посмішкою додав Хііро.
– Не забувай, що у мене під рукою чотири види отрути, – Все ще тримаючи посмішку на обличчі, висміяв хлопця Кохаку.
– Досить погрожувати мені, будь ласка...
Відповіддю на його прохання стало гучне зітхання. Після чого Оукава посміхнувся. На цей раз – своєю посмішкою. Тендітно подивившись йому в очі, не озвучивши жодного слова. Він не міг навіть уявити, наскільки Хііро цього вистачало.
Навіть якщо це все мало бути лише акторською грою, ці двоє танцювали як справжні коханці. Відчуваючи серцебиття один одного, повністю отримуючи задоволення від повільного вальсу. Їхні руки міцно переплетені.
Помірна музика ніжно заспокоювала, заколисувала будь-які переживання. Їхні очі намертво закріплені одне на одному. Вся ситуація здавалась максимально неможливо прекрасною.
Хоча це все, все ж, залишило їх обох у відчайдушних спробах не забути про причину їхнього перебування тут.