Work Text:
Сонце сліпить очі, зараз лише перша половина дня, але втома вже відчувається.
Круелла зітхає і відкладає планшет з ескізами. Робота сьогодні зовсім не йде, концентруватись важко, та й думки зайняті зовсім іншим.
Вона встає, розправляє складки на спідниці, розпускає волосся. Сенсу в зачісці вже немає, все одно не заважає повсякденному життю.
Підлога під ногами скрипить, дратуючи розриває тишу пустої квартири.
Сьогодні тут нікого немає, не те щоб її це раніше дратувало, зазвичай жінка воліла працювати саме так. Але під впливом нещодавніх подій, це лише наганяло тривожність. Гарлін пішла ще добу тому і ніяких новин.
Відкриває дверцята шафи, достає пачку сухого сніданку.
Насправді це не несло б такої проблеми, якби то була звичайна місія, але коли на горизонті з'являвся колишній, Гарлі просто божеволіла. Злість, образа, ненависть просочувала її, не залишаючи місця для здоровому глузду. А вона була з тих, хто завжди потрапляє в неприємності. І жінка не знала, як їй допомогти. Це найбільше дратувало. Ніколи не знаєш, в якому стані та повернеться після таких ночей.
Але вона ніколи нічого не казала, ніколи не давила. Лише м'яко обіймала за плечі і гладила волосся. Поки друга, ховала обличчя і видихала тепле повітря в шию. Круелла з ніжністю, властивою їй лише у такі моменти, обробляла збиті коліна і лікті.
І коли на ранок не відчувала тепла під боком, вона завжди знала, що там, на кухні її кохана готує найсмачніший в цілому світі сніданок. А її кольорове волосся смішно здригається від різких рухів і гучного сміху.
І посмішка поволі розквітає, і втома розчиняється в блакитних очах.