Work Text:
для курапіки ранок – це завжди головний біль, чашка міцної кави в спробі поборотись із вічним недосипанням, цигарка і небажання йти на роботу. хлопець дивиться на себе в люстерко, бачить втомлену істоту з синцями під очима, що давно втратили свій блиск, витягує пачку папірос із кишені та прямує на балкон. в квартирі все ще темно.
курапіка закриває двері, дістає цигарку з пачки й дозволяє чужій руці запалити її, закочуючи очі.
– погано спалося?
– мені краще спалося б, якби хтось не пробирався на мій балкон.
– облиш, ти не чув цього. просто визнай, що в тебе, як завжди, були кошмари, – самовдоволена посмішка заграє на вустах чорноволосого чоловіка.
– цікаво, хто ж цьому причина?
куроро задоволено дивиться на курапіку. йому хочеться врізати, розбити носа, як в тій машині рік тому, та він стримує себе і робить затяжку, вдивляючись у світанок.
– навіть не спитаєш, що я тут забув?
– нічого важливого, скоріш за все.
– що ж, якщо для тебе червоні очі не важливі, тоді я мабуть піду.
куроро любить дражнити, вибивати бажану реакцію і насолоджуватись агресією в його бік. о, як йому приємно дивитись на те, як пустий від перевтоми вираз обличчя блондина змінюється на жвавіший, агресивніший, живіший. очі змінюють свій колір – палають, немов нищівний вогонь.
– якщо ти просто прийшов мене вибісити, я сумніваюсь, що ти підеш звідси живим.
– ти дійсно думаєш, що зможеш мене перемогти? не думай, що твій вибрик спрацює двічі.
від криги в голосі по спині курти пробіглись мурашки. глибокий вдих – серце вже не вискакує з грудної клітини.
– я чув, що в тебе нещодавно був день народження, – чоловік дістає з-за спини масивний пакунок, – ти, мабуть, вже помітив пропажу очей, що належали неон?
– було складно не помітити відсутність того, завдяки чому лайт ностраде збанкрутував.
– ти також, мабуть, знаєш, що я продаю все зароблене чесною працею, після того, як помилуюсь вдосталь? впевнений, що хісока видав тобі це.
курапіка вкотре закотив очі і зітхнув із роздратуванням.
– після того, як я зустрів тебе, навіть думка про те, щоб продати те, що належить тобі, стала огидною.
куроро простягнув пакунок, самовдоволено усміхаючись.
– вау, як мило з твого боку, – найфальшивіша усмішка з усіх заграє на вустах курапіки, – візьми з полички пиріжок.
– які манери, хлопче! що ж, бачу, що ти мені не радий, тому, мабуть, піду.
– стій.
курапіка тушить цигарку, залишає її в попільничці й притягує люцифера за комірець пальта, цілуючи. поцілунок виходить смазаним, агресивним, зовсім не тим, чого вони обоє очікували. та куроро не встигає нічого осмислити, як наступним в програмі цього дивного ранку йде ляпас, що ще більше шокує чоловіка.
– то ти садист?
– мовчи.
ще один поцілунок, але ніжніший, м'якіший. рука люцифера заривається в трохи заплутане після сну волосся блондина, на що той пригортається ближче. руки хлопця опиняються на тонкій талії ворога, вивчають чуже тіло й наповзають на шию. тонкі пальці здавлюють пульсуючі судини, блокують повітря, якого і так не вистачає після довгого, пристрасного поцілунку. очі люцифера закочуються в екстазі, кров приливає до нижньої частини. з вуст зривається хриплий стогін, коли курапіка надавлює коліном на збуджений орган. все відбувається занадто швидко – куроро не встигає оговтатись і вдихнути повітря, як він вже стоїть на колінах і розв'язує шнурівку на піжамних штанях курапіки, дістає напівзбуджений член і проводить рукою, розтираючи предеякулят по довжині. рука курти опиняється в скуйовдженому чорному волоссі, коли люцифер вбирає сантиметр за сантиметром. чоловік втягує щоки, створюючи вакуум, встановлює жвавий темп і курапіці важко стояти. ноги тремтять, підкашуються, відчуття, ніби він зараз розпадеться на атоми. куроро помічає слабкість юнака, тому встає, піднімає хлопця й несе в кімнату, де недбало кидає того на диван.
– ауч, обережно!
курапіка корчить гримасу, на яку куроро відповідає звичною посмішкою. він опускається і продовжує свої ласки, проводить язиком, дражнить чутливу головку кінчиком і знов вбирає всю довжину. курапіка відчуває, як головка впирається в стінки горла і це його ніби з розуму зводить. рука знов у розпатланому смоляному волоссі, за яке він тягне і тим викликає болісний зойк у люцифера. курта сам встановлює темп і, коли відчуває, що близький до такого бажаного оргазму, виймає член з рота куроро й кінчає тому на обличчя. той кривить вуста у задоволеній посмішці, яку так і хочеться стерти, збирає пальцями сперму, злизує і робить це з таким видом, ніби куштує найвишуканіший смаколик. курапіка червоніє й знов дає люциферу ляпаса, але в цей раз той перехватує долоню й ніжно цілує, дивлячись темними очима з-під довгих вій.
на жаль, цей інтимний, любовний момент триває не довго, тому що куроро встає, скидає пальто з плечей та переходить до своїх шкіряних штанів. курапіка зацікавлено спостерігає за цим дійством. відчувши тяжкий погляд на собі, чоловік посміхається.
– я не буду сперечатись з тим, що ти виглядаєш дуже мило і комфортно в своїй піжамі, та, може, все ж таки роздягнешся?
курапіка закочує очі, але таки ж знімає футболку, що і так на три розміри більша, ще й розтягнута, та його відволікає вельми екстраординарна особа перед ним.
– слухай, я думав, що пальто на голе тіло це твій максимум, – юнак окидає того насмішкуватим поглядом, – білизна й панчохи?
– ти мене недооцінюєш?
куроро знов наближається, стягує з ніг курапіки піжамні штани й сідає йому на коліна. в його руках маленький флакончик із лубрикантом, який він наносить на знов збуджений член курапіки. блондин закочує очі від задоволення, від того, наскільки приємно відчувається слизька від смазки рука партнера, та це швидко закінчується, й хлопець відчуває щось інше, тугіше й приємніше. він відкриває очі, й бачить, як куроро, відсунувши кружевну білизну, насаджується на його член. дзвінкий стогін виривається з вуст юнака й він відкидує голову на подушки. його руки опиняються на талії чоловіка, зжимаючи його плоть до синців. люцифер дає собі звикнути до вторгнення у власне нутро й починає рухатись у рваному темпі, то прискорюючись, то уповільняючись. його рука зжимає шию курапіки, очі якого закочуються від перезбудження. всього забагато – у вухах дзвенить, серце б'ється в скаженому темпі, кінцівки німіють, а на очі надвигає біла пелена. куроро нахиляється й прикусує мочку вуха хлопця, заціловує шию та із задоволенням спостерігає за тим, як той тремтить.
– мило.
люцифер прискорюється, скаче, ніби вершник. курапіка гучно стогне, й відчуваючи близкість власної розрядки, огортає рукою потребуючий уваги орган чоловіка, який від нових чуттів жалюгідно скиглить, просячи більшого.
– я думав, ти любиш домінувати.
– не запихуй мене в рамки-аах!
рука курапіки рухається в чіткому ритмі. куроро закидує голову назад, майже зриваючись на крик від задоволення. обоє неймовірно близько, обоє голосять так, щоб потім сусіди обов'язково зробили зауваження, обоє відчувають незрозумілий зв'язок, коли сплітають вільні руки. долоня курапіки зісковзує з перезбудженого члена й повзе до мускулистих грудей чоловіка, стискаючи між кістлявими пальцями чутливий сосок. реакція люцифера безцінна – кров приливає до голови, перші сльози пробиваються, потікши по червоних від перезбудження щоках.
– будь ласка, – не то стогін, не то ридання виривається з вуст куроро.
у обох відчуття, ніби вони рухаються понад прірвою в небезпечному танці. курапіка починає вбиватися в тремтяче тіло люцифера, на що той схиляється, зариває руку у світле, змокріле від цього енергозатратного дійства волосся й втягує смертного ворога в палкий поцілунок. брюнет прикусує нижню губу блондина, проникає язиком всередину й сплітає його з чужим у шаленому русі. першим закінчує куроро, стогнучи в поцілунок, а згодом й курапіка, відчувши тиск м'язів, що в післяоргазменній агонії здавлюють чутливий орган, залишає своє сім'я на стінках нутра.
куроро падає на диван й відкидує голову на подушки, а курапіці не вистачає сил сперечатись. його рука опиняється на м'якому мереживі панчох куроро.
– гарно підготувався, не посперечаєшся.
– я знав, що тобі сподобається.
курта повертається на бік і задумливо дивиться на люцифера. він виглядає тепло, спокійно, навіть комфортно, що хлопцю хочеться пригорнутись, відігрітись від того смутку й самотності, що переслідують його впродовж життя, але те тепло – полум'я вогню, і якщо занадто близько наблизитись до нього, можна згоріти без шансу на порятунок. курапіка це прекрасно розуміє, бо сам такий же. вони обоє жахливі коханці, що не спроможні зберегти це вогнище, не обпаливши при цьому крила чи їх обрубки. юнак голосно зітхає, викликаючи цим розгублений вираз обличчя у куроро.
– чому ти такий жахливий?
– самостійно обрав собі цю роль.
знов зітхання.
– чому ми такі безнадійні?
– ти дійсно хочеш почути мою думку?
– так.
– що ж, я думаю, що ми споріднені душі. нам судилося зустрітися, до того ж, ми дуже схожі, і, я б сказав, доповнюємо один одного.
– ти дійсно віриш в цю маячню з долею?
– я завжди вірив у цю "маячню", але також все життя вважав, що сам на це не заслуговую.
– ого! я вперше із тобою згоден!
від гострого коментаря тінь смутку на секунду промайнула на обличчі куроро, що, звісно, не залишилось непоміченим курапікою.
– лишилось сподіватися на те, що в іншому всесвіті в нас не така жорстока доля.
абсолютно не вражений промовою опонента курапіка підсунувся ближче й підвівся на локтях.
– а знаєш, я частково згоден з тобою, – курта ніби сверлив діру своїм тяжким поглядом, – але є проблема. ти вважаєш, що доля така жорстока, що ми підходимо одне одному, але час і обставини не ті.
– і в чому ж, власне, проблема?
– в тому, що жорстокий ти, а не доля. ти все зіпсував. дійсно, можливо ми мали б шанс на нормальне кохання, але ти відрізав усі шляхи до нього. це твоя провина.
– так я цього і не заперечую.
– просто твоє формулювання звучить як дешева маніпуляція, щоб змусити мене пожаліти тебе.
– і як, спрацювало?
– ні, ти просто ще більше став мене бісити.
на цей раз зітхнув куроро.
– ну, раз я тебе так дратую, то мабуть вже піду, а то ще спробуєш мене вбити.
– та будь ласка.
– що, навіть не зупиниш мене пристрасним поцілунком?
– обійдешся.
вхідні двері хряпнули. в кімнаті ще залишався запах парфумів куроро, а в душі курапіки залишилась безодня, що нила й тягнула до такої ж діри в серці такої ж безвихідної людини. знову захотілось палити, та поглянувши на годинник, і зрозумівши, наскільки він вже запізнився, юнак, вилаявшись, побіг збиратись.