Work Text:
Ніч. Лише у цей час можна відчути себе повністю спокійно, відсторонитися від усіх проблем. Ніч, коли втома настільки сильна, що блокує тривожність з будь-яких дрібниць. Ніч, коли до світанку залишаються лічені години. Час спливає так повільно.. ще трохи, ще одна мить і підеш спати. Але разом з тим розумієш, що брешеш собі, що лягати вже немає сенсу. Все одно голова завтра буде боліти. На такий випадок таблетки вже лежать на столі.
Готові.
І ти себе готуєшь, подумки, нікуди не поспішаючи. Поспішати безглуздо, немає куди. Час все тягнеться і тягнеться, нескінченно. Здається хвилинна стрілка зупинила свій рух, вирішила хоч раз спочити від стрімко спливаючих митей. Ніщо не вічно, можливо комусь це приносить радість. Думка, що усе живе і розвивається, кудись пливе. Але не тобі, ти хапаєшь ротом кожну мить, секунду, хвилину, годину. Не спиш ночами, аби хоч раз спинити цю нескінченну боротьбу за життя. За можливість існування. Але чи хочеш ти насправді відчувати хоч щось? Чи хочеш радіти новому дню, можливо краще було назавжди застрягнути у часі, розчинитися у безодні. Ти не знаєш відповіді, не знаєш, бо ніколи не ставила собі цього питання. Чи можливо навмисно блокувала будь які думки про це. Все що залишилися від тебе, як від людини, тіло - порожня оболонка, без натяку на щось живе. Серцебиття ще присутнє і легені наповнюються повітрям. А ніщо не в змозі заповнити порожнечу в тобі. Місячне сяйво пробивається крізь не прикрите вікно, холодний вітер пестить шкіру і ворушить волосся. Стає прохолодно. Не те щоб замерзаєш, але все одно трохи дискомфортно.
Різкий звук.
Що це? Здалося, чи це на справді, щось розрізало тишу, порушило спокій, нагадало про зовнішній світ. Той що знаходиться поза цієї кімнати, той що ніколи не зупиняється. Доводиться піднятися.
Цікавість бере верх, з нею ніколи не вдавалося боротися, хоча можливо це й на краще. Сповіщення? Але від кого. Яскраве світло від телефонного екрану боляче б'є по очах. На мить замружуєшь очі і все ще бачиш той кольоровий блиск, що стоїть перед очима.
"— Привіт, ти напевно спиш, пробач якщо турбую. Як ти, будеш сьогодні?"
Проходить вічність перш ніж до тебе починає доходити сенс повідомлення. Дві прості фрази, що чіпляють з саму душу, викликають почуття справжності, важливості. Розсіюється атмосфера ночі, лишаючи за собою лише приємний післясмак. Час, що спливає так повільно, нарешті відновлює свою швидкоплинність.
Свіжозварена кава у твоїх руках. Аромат заповнює кімнату, змішуючись з прохолодним повітрям і квітами, що стоять біля вікна.
Починає світати.