Chapter Text
Короткі Вступи з Атмосферними Картинками від Лагідної Драміонізації
Варто було мені ступити лиш крок у маєток, як вогонь на свічі задрижав. Портрети спостерігали. Драко Мелфой стояв у кінці коридору, усміхаючись так, немов тисячоліттями чекав на мене.
— Отже… — його голос був рівний, але в ньому щось тремтіло — надломлене, небезпечне. — Це так?
Між нами було кілька кроків. Кілька секунд. Цілий рік.
Рік, упродовж якого він жодного разу не тиснув. Не вимагав. Зважав на те, що закон зробив нас подружжям без права вибору — а тепер це право було цілком і повністю в моїх руках.
Я могла б не приходити. Могла б обрати короткий підпис у свідоцтві про розлучення як тільки шлюбний закон було скасовано.
Натомість я ступила вперед.
— Так.
І це слово впало між нами як вирок і як обіцянка водночас.
Мелфой не відповів.
Просто перетнув кімнату кількома швидкими кроками — так, ніби стримувався весь цей час, ніби ще секунда без мене була б фізичним болем.
Його руки знайшли моє обличчя, а губи вп’ялися у вуста палким цілунком, сповненим туги, стриманості, невисловленої злості й бажання. Цілунком, від якого паморочилося в голові й підкошувалися коліна.
— Навіть якби ти не прийшла, — прошепотів Драко між подихами, торкаючись чолом мого чола, — я б усе одно переслідував тебе. Знову і знову.
Я відчула, як його пальці стиснулися на моїй талії — не боляче, але так, ніби він переконувався, що я справжня.
— І зрештою, — додав він тихо, майже хрипко, — однаково зробив би своєю дружиною.
Свічки згасали одна за одною, маєток потонув у тінях. Зникло все зайве: одяг, сумніви, межі. Лишилися тільки пристрасть, рвані подихи й свобода обирати одне одного на власних умовах.