Work Text:
Картинка на екрані стрибала, вибиваючи піксельні артефакти, звук переривався на шипіння — Люсі насилу розбирала, що бачить і чує.
— Пш-ш-сі, ш-ш-шо ти т-там я-йак-к-к?
На моніторі невеликого ноутбука з'явилася спочатку чиясь голова в біло-червоній брудній кепці з емблемою «Мортал Кобмат», слідом рожеві пасма волосся, що трохи стирчали в сторони, сплутавшись із сухим листям, а потім уже й решта обличчя її друга. Нацу виглядав щасливим, ніби йому у спадок подарували невеликий Центральний Банк. Люсі мимоволі скривилася, позаздривши, але швидко взяла себе в руки. На лівій щоці у Нацу були криваві подряпини від чиїхось пазурів, а на правій щось, що смутно нагадує бруд — Люсі не хотіла б знати.
— Ми знайш-пш-ш-с шш-обі друз-пш-ш-ш.
Картинка затремтіла, обличчя Нацу зникло, і через десяток секунд завантаження серце у Люсі ледь не вискочило з грудей: Венді — Люсі вже легко впізнавала її в страшному маскувальному комбінезоні, з коротко стриженим волоссям і в зеленій панамі — лежала обійнявшись із величезною білою твариною. Люсі точно не знала, що то була за тварина, але явно з родини великих кішок. Венді тріпала її за вуха. У тварини були пазурі розміром з палець і довгі ікла, які вона скалила явно не від великого задоволення.
— О Господи, — Люсі з'їхала на стільчику.
Венді помахала Люсі: своєю рукою і, взявши в іншу руку, лапою великої кішки. Люсі помахала у відповідь, стираючи піт на лобі.
Нацу повернувся на екран, його усмішка збилась пікселями; виглядав він задоволеним.
— А де Ґаджіл?
Нацу ще усміхався, картинка рухалася із запізненням.
— Ми з ним розм-м-мин-пш-шсь. Він залишився у Пе-пш-шс-е, стежить за барсами. Ми зустрінемося з ним через два дні в селі неподалік, — Нацу мабуть став на потрібне місце, бо картинка набула чіткості. — То як справи?
Люсі всміхнулася. Вона завжди усміхалася, дивлячись на його усмішку.
— Нормально. Дім, робота, дім. Ерза ще на медовому місяці, Ґрей у відрядженні, а Леві закопалась у свої дослідження і не вилазить із Фрідом із лабораторії вже з тиждень. Цікаво, вони хоч сплять? — Люсі підперла голову рукою і постукала пальцем по щоці. Нацу десь на іншій стороні світу засміявся.
— Киснеш?
— Є таке.
Нацу трохи посунувся. Поряд, майже щока до щоки, присіла Венді. Вона потяглася кудись до поясу Нацу — камера не захоплювала — і, діставши флягу, з блаженством сьорбнула з неї.
— Нацу, ти ж нічого не забув? — серйозно спитала Люсі. Той відірвав обурений погляд від Венді.
— Про що ти?
— У Венді випускний клас! — Люсі кинула на нього найстрашніший погляд, на який була здатна. Не подіяло. — Ти забув! Літо скоро закінчується і…
— Та нічого не забув я, — Нацу замахав руками. — Але Люсі, це наше останнє літо. Вона ж наступного року поступить у свій дурний медичний, і прощавай, подорожі.
— Нічого він не дурний! — від обурення Венді мало не виплеснула воду з відкритої фляги. Нацу схопив її за руку, перетягуючи на себе. — Скільки…
Далі звук пропав, і Люсі спостерігала мовчазне, але, безперечно, цікаве валяння у траві. Великі кішки за ними теж перекочувалися на спині, терлися об землю і розтягувалися на весь свій немаленький зріст.
Ось тобі і знайомство з дитинства, і одружуватися не треба, подумала Люсі і тут же замотала головою, відганяючи шалену думку. Вона покрутилася на стільці, вирішивши, що метушня не припиниться ще з хвилини дві-три. Її друзі стали такі смикані, коли Венді сказала, що вступить в медичний, у столиці, в далеких кілометрах від Магнолії. Нацу не говорив, але був щасливий і проти водночас. Люсі вдарила себе по щоках — фантазія автора іноді в ній вирувала не тоді, коли це було потрібне.
На екрані з'явилися пом'яті обличчя її друзів із гілками, що прилипли до щік.
Венді щось сказала, але звуку все ще не було.
— Звуку нема, — Люсі знизала плечима.
Нацу вказав кудись у бік камери, натягнув кепку глибше, ховаючи очі. Венді залилася рум'янцем. Вона потяглася вперед, кудись за камеру, і звук з'явився.
— Кхм, — відкашлялася, — ми повернемось тридцятого. Без затримок, — сказала вона лагідно, але вже Нацу. Повернулася до Люсі. — Якщо хочеш, можемо надіслати фотографії з нашої минулої зупинки на пошту.
— Це там, де Нацу тікав від мавпи? — Люсі посміхнулась. Венді кивнула, дивлячись, як Нацу покривають червоні плями сорому. — Давайте.
— Блін, сговопш-ш-р-ррились, — Нацу легко відсунув Венді від себе, загороджуючи собою. Вилізли пікселі. — Надш-ш-шішлем, коли пш-ш-шдем до селища. Ми ш-ш-ш через гори. Ш-ш-штимо тобі цікаве пірш-ш-ш. Не кисни.
— І пш-ш-шгни Леві з Фрідом, по-пок-ки їх-х… — швидко заговорила Венді з-за Наци спини.
Звук та картинка зникли. Зв'язок теж.
Люсі відсунулась від столу. Вона не розмовляла з ними більше двох тижнів, як зв'язок знову обірвався. Але навіть така розмова трохи підбадьорила. Люсі, не встаючи, потяглася. Завтра в неї нарешті відпустка. Через кілька днів вона вже буде засмагати на морі і розпиватиме ввечері з Каною на танцях просто неба коктейлі, і вона закрутить справжнісінький курортний роман.
Варто було тільки уявити, як вона ніжитиметься в обіймах моря — звісно ж моря! — як задзвонив телефон. Люсі з тривогою кинула на нього погляд. Дзвонив начальник.
— Ну ні-і-і, — але трубку підняла. — Слухаю.
Начальник нечасто жартував, коли діло стосувалося роботи, тому Люсі вартувало надзусиль, щоб не занити прямо в телефон.
— Вийти у відпустку через тиждень? А раніше не можна? Ніяк? Зовсім? Ні, я не знущаюсь, я просто вже купила квитки і… О, ну якщо мені оплатять витрати. Так, вийду. До побачення. — Люсі кинула телефона на ліжко. — Ну хоч збитки відшкодують.
Вона з хвилину ще тупо витріщалася в монітор, поки не вирішила, що треба попередити Кану.
__
Іноді Люсі шкодувала, що не пішла працювати до школи. У школі, звичайно, достатньо мінусів, але не без плюсів же: робочий графік, менше понаднормовий, велика відпустка, коли тебе вже точно на роботу не висмикнуть, і найголовніше — твори, які були в сто разів кращі за ті рукописи, які приносили до їхньої редакції.
Офіс зустрів Люсі задухою та млявими піддуваннями вентиляторів — ніхто, крім начальника, кондиціонерів не любив, бо наступного дня вже були всі у соплях та з температурою. Люсі після одного випадку і вентиляторів побоювалася.
— Я думав, що ти у відпустці, — Макс сперся на перегородку, яка розділяла їхні робочі столи, і поправив годинник на руці.
— Я теж на це розраховувала, — Люсі окинула поглядом стос паперів, якого точно не було, коли вона розбирала минулого разу своє робоче місце. — Це що?
Макс простежив за її поглядом, позіхнув - Люсі бачила в нього темні кола під очима, на роботі ночував, знала-літала.
— Від Лео.
— Кого?
— Котрий Локі. І не кривись так, ніби лимон з'їла. Він сказав, що це не його звичайні романи. Хоч і романи в нього нічого так, міцна серединка. О, ще сказав, що якщо все буде добре і цього разу, то хотів би видати під своїм ім'ям.
— У нього, як завжди, захмарна зарозумілість, — Люсі поставила сумку на стіл, взяла рукопис і сіла в крісло.
Макс знизав плечима.
— А що поробиш. Багатим свої примхи. Він прийде завтра, — Макс сів, і більше Люсі його не бачила.
— Як завтра? Мені це, — вона підняла руку, щоб йому було видно над перегородкою, і потрясла рукописом, — до завтра переглянути?
— Як ти вмієш, — підбадьорив її Макс сонним голосом.
Люсі придивилася. Та його лише читати півдня.
— Чия повинна бути робота?
— Воррена.
Люсі прикусила язика. Начальник учора сказав, що Воррен у лікарні зі струсом мозку та переломом ноги — виявився не в тому місці і не в той час, — тому й попросив, щоб попрацювала, доки Лісанна не повернеться з відпустки, працівників було під зав'язку.
— Треба його відвідати, — почувся голос Лакі, яка сиділа через стіл.
— У середу, — ледь чутно запропонував Макс і засопів.
Люсі ввімкнула комп'ютер, поглянула на рукопис, на годинник — вона вже хотіла обід. Читання мало бути довгим.
«Казки фей.
Присвячується моїм друзям…»
__
Лео, або ж Локі, як його звикли звати в редакції, сидів перед нею з квітучим виглядом. Люсі хотілося його придушити. Через його талмуд, який вона читала весь день — навіть додому забрала, та і робила помітки ледь не всю ніч, захватив і ранок перед роботою. Вона не виспалася і дійшла до тієї кондиції, коли свідомість підтримували п’ять чашок кави та неприязнь до автора навпроти. Автора, який підбивав клинці до неї. Автора, який був неймовірним бабієм, яких тільки бачила Люсі. Вона не сумнівалася, що всі романи, які він написав, узяті з життя, через що на душі ставало тільки гірше.
Локі посміхнувся їй, і Люсі, стиснувши стаканчик і ледь не виливши залишки кави собі на спідницю, посміхнулася у відповідь. Ввічливість, нагадала вона собі. Люсі поклала покреслений тут і там рукопис на коліна, а зверху чистий блокнот і озброїлася ручкою.
— Я не маю бажання обговорювати з вами ідею, — вона осіклася, коли її руки ніжно взяли чужі.
— Давай на «ти», адже ми вже знайомі, — Локі блиснув очима і посміхнувся так, що Люсі вкотре стало зрозуміло, чому дівчата на нього вішалися. Вона висмикнула руку і подивилась у свій чистий блокнот.
— Дружба, сімейні цінності, сила волі, прагнення, зрада, прощення та інше, — Люсі намалювала кота, — чудово. Тож давайте перейдемо до тексту.
Люсі підняла блокнот і постукала по ньому ручкою, привертаючи увагу не до своїх ніг, а до очей. Дочекавшись, коли Локі переведе погляд, вона продовжила:
— Головна героїня, Мері… Не хочу здатися грубою, але не здається, що ім'я приїлося?
Локі відкинувся на стілець, закинувши ногу на ногу, і при цьому примудрявся виглядати просто принцом з обкладинки. Не ту професію він вибрав, не ту.
— Я хотів назвати її Люсі, але, думаю, це ввело б тебе в оману, — він усміхнувся.
— Так, я помітила, що героїня схожа на мене. Це збіг?
— Звісно, — Локі знову посміхнувся, і Люсі придушила в собі бажання надіти йому клавіатуру на шию.
— Авжеж.
Обговорення виходило довгим та складним.
Люсі постійно ловила на собі погляди, які не хотілося ловити.
І цей рукопис до того ж... Багато героїв були знайомі їй, ніби з друзів списали. Не міг же Локі стежити за нею? Вона працювала тут трохи більше року. А така річ, яку він приніс, швидко не пишеться. І Локі сказав, що є продовження, але він не хотів його нести, доки не стане ясно, що робитимуть з першою частиною. Але все ще було забагато збігів.
— Наприкінці цієї частини головна героїня рятує зоряного духу сузір'я Лева від короля духів.
Люсі подивилася на Локі. Лев був списаний з нього від і до, починаючи з зовнішності і закінчуючи пристрастю до жінок. Збіги, аякже. Чорта з два.
— Залишаються натяки на наступну частину, де з'явиться онук майстра чарівної гільдії.
Який насправді дуже і дуже був схожий на онука професора філософії з університету. Люсі вирішила піти ва-банк.
— Особистий інтерес: головна героїня любить — чи покохає — Лева?
Локі встав, взяв копію рукопису з усіма позначками і попрямував до виходу.
— Навіть не знаю.
Ручка в руці Люсі тріснула.
Нізащо.
__
Люсі впала на ліжко. Сил на те, щоб піти в душ, не було. В голові постійно прокручувався сьогоднішній день.
Локі приніс виправлений рукопис під кінець обіду — Люсі поперхнулася кавою, але нікуди поспішати не збиралася, нехай Локі і не знав, що обід у неї почався пізніше, так і закінчиться пізніше, ніж у інших. Локі терпляче почекав свого часу і, коли Люсі вказала, куди йому сісти, ніяк не показав своїм зовнішнім виглядом невдоволення. Звичайно, в редакції ніхто не скаржиться, але Локі — автор, який видавався в їхньому відносно молодому видавництві шостий рік і який, на думку Люсі, заробив собі популярність найпростішим шляхом, — міг багато собі дозволити. Але не дозволяв. Він віддав Люсі рукопис.
— За один день? Та ви трудяга.
— У мене просто за добу сімсот двадцять годин. Жарт.
Він мав свіжий вигляд, ніяких натяків на важку ніч. Локі терпляче почекав, поки Люсі перевіряла зазначені місця. Як не прикро було визнавати, але він був одним із тих письменників, кому рідко коли потрібні редактори.
Локі давно вже пішов, а все не виходив у Люсі з голови. Тож вона зателефонувала йому пізніше і сказала, що, швидше за все, рукопис приймуть. Люсі відразу відмовилася від пропозиції «піти відсвяткувати цю справу», сказавши, що поки не побачить книгу в твердій палітурці, нікуди не піде.
А потім вона з колегами сходили до Воррена. Вона чекала чогось більш гнітючого, але Воррен виглядав так, ніби йому прийшло три премії поспіль, дали оплачувану відпустку і довічну безкоштовну підписку на всі журнали. У приватній лікарні медсестри були «відвалом башки», як сказав би Нацу. Щоправда, сам Нацу зазвичай говорив це про великих мавп, але не суть.
Люсі накрила голову подушкою. Думки пішли чортзна-куди.
Локі зателефонував ще раз, увечері, коли вона вже йшла додому, і запитав, чи вона не хоче провести час разом. Точно.
Люсі ввалилася додому, одразу впала на ліжко, і думки закрутилися навколо Локі.
— Та щоб тебе! — вона скинула подушку на підлогу, уткнувшись в покривало.
Локі всього лиш звичайний бабій, і всі ці посмішки та запрошення нічого не означають для нього. І ця книга ще один спосіб довести собі, що він прекрасний. І Люсі буде повною дурепою, якщо купиться на це. За словами Локі, він почав писати її, коли Люсі була лише на третьому курсі. Звичайно, що його словами віри не було, але не могла людина написати кілька таких книг за рік. Не могла.
Підтягнувши до себе ноутбук, Люсі завмерла: їй раніше і на думку не спадала ідея шукати його в соцмережах. З трансу вивів звук сповіщення. Відкривши повідомлення та вкладені файли, Люсі голосно засміялася.
«Сьогодні ми проходили річкою. Нацу ніс мене на плечах. До нього присмокталося стільки п'явок, що Ґаджіл його при зустрічі ледве впізнав. Потім, правда, довго сміявся, але мені смішно не було.
Хотіла тоді сказати, щоб витягла Леві з Фрідом, поки їх не витягли, як минулого разу.
По секрету: вчора зателефонувала Ерза, напідпитку. Сказала, що Джеллал захворів і медовий місяць псу під хвіст. Напевно, сьогодні вже шкодує про сказане. Я тобі нічого не казала!
Ділюся безцінними кадрами, не загуби».
На фотографіях були самі різні люди і заворожливі місця, але смішними були змащені, де Нацу тікав від мавпи, озброєної палицею і каменем. Ну і фотографія, де Нацу корчив з мавпою пики.
— От обізяна, — хихикнула Люсі, зберігаючи фотографії. Вона їх потім роздрукує та вставить у альбом, бо від Нацу з Венді такого ніколи не дочекаєшся, а пам'ять є пам'ять.
Люсі подивилася на час і, скривившись, все ж таки потяглася у ванну.
На душі було тепло.
Повернувшись, Люсі побачила ще два повідомлення: від Нацу та знову від Венді.
«мені треба тебе з деким познайомити. наш із ґреєм друг. він чудило, як ти зазвичай любиш».
— Та я ніколи не, — Люсі прикусила собі язика, згадавши Флер.
«Я б не прислухалася до слів Нацу. Вирішуй на свій страх і ризик».
— Вони мені що, особисте життя вирішили налагодити? — Люсі закрила ноутбук і дійшла висновку, що маленька Венді була набагато милішою.
__
На столі лежав букет червоних троянд — кліше, але приємно, — і записка. Хто б міг подумати, що то Локі, так? Люсі нахилилася, дістаючи з-під столу вазу, і набрала Локі.
— Ти не думаєш, що ти неправильно почав?
Локі засміявся. Сміх був приємний. Люсі навіть застигла з вазою в руках, прислухаючись до нього, але, вирішивши, що ваза сама себе не наповнить, пішла до кухні.
— У мене свій підхід. І ми перейшли на "ти". Бачиш, є результат.
— Дуже дивний у тебе підхід.
— Не посперечаюся. — Локі замовк, і Люсі теж, не знаючи, що сказати. — Але я очікував щось на кшталт «дякую, Лео, повечеряємо в п'ятницю ввечері, зайдеш за мною після роботи».
Люсі всміхнулася, поставила квіти у вазу.
— Начебто автор жіночих романів, а уявляєш таку банальщину.
— Іноді найпростіше і є геніальне.
— Вважатиму це, — Люсі знала, що Локі її не бачить, але все одно вказала на букет, — подякою за спільну роботу та нерви, які я на тебе витратила не лише за ці дні, а й за всі інші.
— Мені треба подарувати ще букет, щоб ти поділилася зі мною своїм особистим часом?
Люсі не бачила його, але по голосу відчувала його самовпевнену усмішку. Хотілося її стерти.
— Як знаєш. Ти письменник — з тебе фантазія.
Вона повісила трубку і, побачивши своє відображення в погаслому екрані монітора, взяла себе в руки. Що за ідіотський вираз обличчя?
— Люсі? — Вона сіпнулася, зачепивши стос паперів на столі і скинувши їх на підлогу. Над нею навис Макс. — Ти будеш?..
— Ні! — різко перебила вона. — Ні, зрозуміло? Нічого в мене з ним немає і не буде, — Люсі спробувала скласти стос назад, але підлі листи вивалювалися з рук.
— Та я взагалі-то чаю хотів запропонувати, — Макс хитро примружився, і Люсі кинуло у жар. Вона викривально вказала на нього пальцем, але не встигла нічого сказати.
— Доставка для Люсі Гартфілія.
Люсі потонула у квітах.
Отямившись у кабінеті начальника, вона вислухала, що, звичайно, несправедливо було відтягувати її відпустку, але витати в хмарах перед керівником — це зухвальство. Вибачившись, Люсі взяла в нього відшкодування за бронь на квитки і готель і повернулася на своє місце.
В офісі стояв дурманний запах троянд. Від нього кружило голову так, що Люсі не могла зосередитися на роботі — спочатку нервово стираючи набрану в документі нісенітницю, а потім взагалі поклавши голову на клавіатуру.
Свою реакцію вона віднесла до категорії «наддурість». Ну то й що, що квіти? Ніби ніколи не дарували. Та в школі й університеті ними можна було доріжку додому вистелити. Чого ж розкисла, як у Локі в новелах? Отож-то й воно, наддурність.
Люсі потяглася до телефону та автоматом набрала свою подругу.
Леві відповіла не відразу, а коли відповіла, то голос виявився не її, а Фріда.
— Так? — зомбі. Люсі напружилась.
— Скажи мені, що Леві жива і не в лікарні у тяжкому стані, а ти не перетворюєшся на зомбі.
— Що? — почувся шерех паперів. — Ми просто заснули в архіві.
Люсі полегшено видихнула.
— Я пам'ятаю, що ви зробили минулого літа.
— От зараз було моторошно. Ти ж знаєш, що в нас річна заборона входу до лабораторії.
— Я знаю вас. — Фрід промовчав, не сперечаючись. — Дай Леві. — Фрід мовчав. — Фрід?
— Вона спить і в повному порядку, — прозвучало так правдиво та впевнено, що Люсі ні на грам не повірила.
— Чесно?
— Абсолютно. Вона передзвонить, — і скинув.
Люсі дивилася на телефон, ніби він завдав їй найстрашнішої образи в житті. Вона відклала його вбік і піднялася — щока неприємно нила, шия затекла. Відчуваючи, що незабаром їй знову доведеться витягувати друзів з чогось такого нетакого, вона відкотилася на стільці, зазирнула до Макса, який дожовував бутерброд, і видала гаряче:
— Навколо одні брехуни.
__
Її останній день. Останній. У понеділок на неї чекає невеликий переліт, море та Кана, а ввечері — коктейлі та романтика відпустки. Нічого такого не станеться. Нацу, Венді і Ґаджіл будуть живі, і їх не покусають скажені гієни. Джеллал видужає, і в Ерзи буде чудовий медовий місяць. Леві з Фрідом не потраплять до лікарні за загадкових обставин. Люсі не викличуть до сусіднього міста, щоб свідчити в суді — Ґрей не збоченець, у нього навіть довідка є. От зовсім не збоченець.
Вранці задзвонили двері.
День було безнадійно зіпсовано.
За дверима стояла банда шалапутів і продавала печиво. Рано-вранці. Вона навіть не встигла помріяти, яким прекрасним буде день. Ну, хто так робить?
Люсі заплатила за пачку і, похмуро побажавши удачі дітям, зачинила двері. Печиво було пісочним, найнеулюбленішим. Вона кинула його в сумку — потішить колег.
Коли до стоянки залишалося доїхати лічені метри, то спустило колесо.
Ліфт застряг.
Секретарка начальника пролила на неї каву.
День почався паршиво, а гірше за те, що все скидалося на початок поганої книжки чи мелодрами, де у героїні невдалий день, але цього ж дня вона знаходить своє справжнє кохання.
Люсі пересмикнуло, бо в голову одразу заліз Локі.
— Киш! — вона махнула рукою, відганяючи наполегливий образ.
— Люсі, все нормально? — спитав Макс і одразу ж знітився під її поглядом.
— Чудово, — вона чесно намагалася не цідити крізь зуби. Не вийшло.
Витягнувши з-під столу коробку з речами — бо коли дружиш з такими людьми, з якими дружила вона, треба бути готовою до всього, — і пішла переодягнутися, змінюючи спідницю з блузою на прості джинси та майку. У костюмі на роботі вона почувалася впевненіше, у звичайному одязі ніби поверталася на перший курс університету — зелена та невпевнена у власному виборі.
Останній день, повторила вона подумки як мантру. Треба було підготувати все для Лісанни, передати їй цього Локі з його «Казкою», викинути всі зайві думки з голови… Та їх взагалі не було! Локі весь рік намагався фліртувати з нею, запросити на побачення, а тут її раптово вибило з колії.
Люсі випросталася, не розуміючи. Чому? Не через квіти ж. І не через фентезі з натяком на романтику з неявною любовною лінією. То чому? Невже вона з цих — тих, хто виглядає неприступною, коли їм просто самотньо?
Люсі зчепила аркуші скріпкою.
Якщо подумати, це перший раз, коли поруч не було близьких друзів.
Осяяння каменем повисло на душі, і настрій став гіршим нікуди. Троянди, знущаючись, пускали дурманливий запах.
Вимкнули світло.
Люсі нервово засміялася і, заспокоївшись, тихо сказала:
— Не смішно.
Аварія, чортова аварія, і в усьому районі світла не буде до вечора. Люсі підхопила сумку і вибігла з офісу, коротко попрощавшись з усіма. Збігаючи сходами, хотілося тільки одного: повернути самовладання або просто відпочити, засмагаючи на пляжі з подругою.
Виявилося, що це не просто спущене колесо, а поломка значно серйозніша — Люсі не слухала, полив дощ. Охоронець силоміць запхнув їй у сумку папірець з адресою автомайстерні і сказав не засмучуватися. Мабуть, саме так усе й було, Люсі бачила і чула погано, — йшов не просто дощ, а страшна злива, і руки розглянути не можна було.
Люсі хтось смикнув убік, і вона опинилася в тихому і теплому приміщенні, в машині. Люсі подивилася на себе, промоклу до нитки, на водія — Локі — і нервово хихикнула.
— Важкий день? — спитав він. Двірники ходили туди-сюди, але крім суцільної сірої стіни зливи нічого видно не було. Люсі чхнула, і їй на плечі накинули піджак. Люсі не стала ховати усмішку.
— Якби ми жили у світі, повному магії та всього того, що ти згадав у тій книзі, я б подумала, що ти все підлаштував. Але такого не може бути.
Вона подивилася на його винну усмішку, і в голові вибухнув атомний реактор. Люсі схопила його за сорочку, накручуючи тканину на кулаки, і наблизила до себе. Окуляри Локі впали, і він, як за помахом чарівної палички, перетворився на героя зі своєї казки. Локі накрив руки Люсі своїми та спробував акуратно розтиснути їх.
— Як? — тільки й спитала вона, уже думаючи, що скоро почне божеволіти, і відпустила Локі, але тепер він не відпускав її.
— Приділиш мені час завтра, в обід?
__
Люсі одяглася так, щоб Локі не зміг роздягати її поглядом — це трохи нервувало, — у довгу спідницю, яку вона шукала з добрих пів години, бо знала, що десь це добро валялося, і майку без натяку на декольте. Нехай їй і подобалося вихвалятися своїм тілом, іноді навіть отримувати зиск, сьогодні був не той випадок. Сьогодні вона отримає відповіді, і цей безлад у голові зникне.
У двір заїхала машина, інша, не та, в якій Локі вчора підвозив Люсі до дому в тягучому мовчанні. Мабуть, та ще не висохла. Локі вийшов з машини і відчинив дверцята, і, поки він обходив, Люсі розглядала близнюків у дитячих сидіннях у дзеркалі заднього виду, не вірячи своїм очам.
— Мої молодші брат із сестрою — Джероменус і Мірабела.
Діти відрізнялися лише тим, що у дівчинки була спідниця.
На звичайне побачення це вже не походило.
Вони приїхали у парк. Діти випорхнули з машини як пробки з шампанського і миттю зникли з поля зору. Люсі по інерції подалася вперед, але її зупинив короткий смішок Локі.
— Не хвилюйся, з ними нічого не станеться, — він показав на дитячий майданчик. Люсі не знала чому, але подумалося, що діти його знищать. — Ходімо?
Локі взяв її за руку. Не дивлячись на ніби давно не шкільний вік, Люсі зніяковіла, але руки не висмикнула — так і попленталася слідом.
Вони присіли на лавку вдалині від майданчика, але з гарним оглядом: близнюки були як на долоні, і Люсі намагалася не дивитися в їхній бік, бо вони, здається, встигли довести одного хлопчика до гикавки.
Вона повернулася і ледве втрималася, щоб боязко не відвести погляд: Локі розглядав її так, як розглядають витвір мистецтва. Локі відразу посміхнувся однієї з тих посмішок, якими намагався її зацікавити ще в перші дні знайомства, але тут же змінив вираз обличчя — м'який, але рішучий, з живим інтересом в очах, — Люсі подумала, що це обличчя Лео.
— Я не чарівник, а звичайний письменник. Магії не буває, Люсі.
Локі вимовив це ім'я не так, як завжди, і вона відчула себе дивно, тому що так її ім'я ще ніхто не вимовляв.
— Принаймні, такою, — додав він. — А все, що сталося вчора, не більше, ніж випадковість, як і все інше. І моя книга у тому числі.
Люсі все ж перевела погляд на близнюків, не в змозі дивитися віч-на-віч. Чомусь вона тепер плуталася: Локі — це лише псевдонім чи ще й імідж? Лео їй подобався більше.
Близнюків ніде не було видно, як і інших дітей, і Люсі зовсім не хотілося знати причин — вона вже була впевнена, що станеться щось погане не без їхньої допомоги. Вона втримала погляд на рівні підборіддя, не наважуючись підняти його.
— Я вирішив написати цю книгу першою, описавши в ній своїх численних родичів.
Губи Локі заворушилися, і Люсі опустила погляд на його шию.
— Але головну героїню я цілком вигадав. Написавши перший варіант, я вступив до університету, завів купу друзів, і книга розросталася як снігова куля. А любовний роман я жартома написав для сестри, Вірджинії. Через неї я й потрапив до вашої редакції. Але знаєш, що? — Локі взяв її руки й підніс так близько до своїх губ, що Люсі мало не завила. Почувалася вона тепер гірше ніж учора. — Я так здивувався, коли тебе побачив. Ти немов зійшла з моєї книги, я голову втратив.
У Люсі паморочилося в голові, бо так не буває в житті, так буває тільки в низькопробних романах і серіалах. Мері — Люсі, Лев — Лео, Саммер — Нацу, Блек — Ґрей, Титанія — Ерза. Лео — друг Нацу та Ґрея. Лео — це той самий чудило.
«На свій страх і ризик», — написала Венді, наче все знала наперед. Ні, вона не знала, звісно, але Нацу був недалеко від істини про дивакуватих людей. Люсі для них була як магніт, бо всі її друзі — ті ще чудили. І виходило, що Люсі теж така, бо досі з ними спілкувалася і життя не знаходила без них, настільки, що навіть на Локі поглянула.
— Люсі, — він поцілував її руки, а їй захотілося втекти, сміючись і плачучи.
Ні, ну до яким же абсурдним може бути її життя. Лео був просто романтиком до мозку кісток, закохуючись щоразу як востаннє, а тепер він зустрів дівчину, яку вигадав, і вирішив, що це доля. А Люсі була дурепою, бо, хай і лякало, їй це трохи подобалося. Якби було більш адекватне пояснення усієї ситуації, вона не повірила б і відправилася туди, де Ґрей отримував свою довідку. Але все було в тому дусі, в якому й було все її життя, коли вона переїхала до Магнолії.
У Люсі затремтіли плечі, вона зігнулася навпіл від сміху, упираючись лобом у ключиці Локі. Він, мабуть, був здивований, але Люсі не могла розігнутися і перевірити. Істерика підступила під самісіньке горло. Коли на голову впало щось тепле і повзуче, Люсі схопилася, схлипуючи від сміху, і подивилася на змію і засмучених близнюків. Жарт не вдався, так вам.
Люсі гикнула, стримуючи новий порив, і написала Леві поміняти їй квитки на вечірній рейс і спробувати вибити номер в готелі раніше, а Люсі не може, вона потім пояснить.
Локі виглядав чарівно — розгублено. Люсі дивилася на нього, і в голові вітром туди й назад ходило «на свій страх і ризик».
— Ніби я зможу бути з кимось нормальним, Венді, — сказала вона самій собі і певною мірою змирилася.
Локі підвівся, незворушно віддав змію близнюкам, сказавши пограти неподалік, і підійшов до неї.
Люсі зупинила його долонею.
— Покажеш мені інші частини історії, гаразд? — вона цмокнула його в щоку, майже поруч із губами. — Нічого такого. Подяка.
Вона пішла у бік автобусної зупинки, обернувшись лише один раз, — Локі за нею не йшов і не біг, стояв собі на тому самому місці, тримаючись за щоку, і дивився їй услід.
Трубку взяли майже одразу.
— Кана, треба випити.