Work Text:
бути знайомим з кількакратним чемпіоном світу Максом Ферстаппеном — привілей. так кажуть. тиснути йому руку, перекидатися швидкими, ввічливими репліками. відчувати його присутність, чути хрипоту в голосі та особливості вимови, коли він говорить англійською. це щось, чим варто похизуватися перед друзями, помахати у них перед обличчям телефоном зі спільною фотографією на екрані. заздрість. це запрошення на гучні вечірки та святкування. це купа поглядів у твій бік. це прохання замовити слівце, дістати paddock pass. гордість.
знати Макса Ферстаппена — це біль, який не всі можуть витримати. це вага на плечах і тремор в пальцях. це розгубленість і нездатність правильно підібрати слова. ненависть, коли його немає поруч, коли не можеш його торкнутися. жар у грудях, коли він тут. це пізні ночі та запах цигарок змішаний з різкістю джин тоніка. це видих вибитий з горла поглядом, що зупинився на кількох шрамах розкиданих його передпліччями. нещадний плин часу в очікуванні наступного поцілунку і присмак металу на кінчику язика. це шалений ритм його змученого серця. крижаний погляд блакитних очей і мурахи по шкірі.
Шарль Леклер знає це на собі. бо Шарль Леклер знає Макса Ферстаппена краще за інших. але він ніколи нікому в цьому не зізнається. ніколи нікому не розповість як це — тримати в долонях втомлене обличчя переможця і стирати з нього теплі сльози. відчувати, як його пальці ковзають крізь волосся та слухати тихе дихання, шкірою шиї ловлячи кожен видих.
змовчить і про те, що Макс часто кусав руку, яка його потребує. про зачинені в обличчя двері, про тижневу тишу, темряву та туман його травм, щільність якого змушувала їх обох задихатися. Шарль не зізнається, що повертався. не скаже, що Макс його приймав. завжди цілував в шию. вибач. теплі руки на його тілі, знайомі доторки.
слово стосунки ніколи не вміщалося в їх непередбачуваність, губилося серед щільного розкладу та усвідомлення, що з цього ніколи не вийде нічого, що хочаб віддалено перегукувалося зі словом стабільність. натомість римувалося з глибокими поцілунками там, де не діставали камери та чужі очі. з тихими проханнями та гарячою шкірою, з речима розкиданими по кімнаті. спочатку це була цікавість. потім жага. бажання заспокоїтися, що не далеко втекло від потреби випустити пару. відчути чиєїсь плече.
— скажи мені правду. — пальці тягнуться до синців на тонкій шкірі його голих стегон.
— вона тобі не сподобається.
знати Макса Ферстаппена — це усвідомлювати, що він далеко навіть тоді, коли насправді поруч. відчувати його темряву кожним капіляром і все одно хапати за простягнуту руку. ти робиш помилку. але вона така солодка на смак.
Макс завжди жадатиме перемагати. відчувати липкість шампанського, розлитого на подіумі. чути вереск вболівальників, тримати важкі трофеї своїми холодними долонями. голод заведе його туди, куди він ніколи б не пішов, та Ферстаппен послухається, якщо це дістане йому ще одну медаль. що завгодно, аби відчувати себе потрібним. що завгодно, аби перебити навʼязливе бажання розігнатися до 360 кілометрів на годину та прибрати руки з керма.
Шарль хотів стабільності. смішно. і він сміявся собі в обличчя стоячи перед дзеркалом. доля любить жартувати. може собі дозволити бо має гарне почуття гумору. вона нагадає, що ти ніколи не можеш вмістити на своїй гарненькій тарілці дві протилежності. Макса Ферастаппена і спокій.
Шарль стояв на колінах десь посередині. тижнями. ніщо не кричало йому, вмовляючи тікати. залишайся. Шарль завжди кохав надто сильно. так само сильно, як Макс любив перемогу.
Шарль Леклер знає Макса Ферстаппена надто добре. і він поцілує його знову. а потім дасть простір коли дихати стане надто важко. він все розуміє. складно залишатися лагідним коли у тебе в роті стільки крові.
він знає, Макс намагається.