Work Text:
Джейс дивиться у певного ступеня фрустрації на величезний друкований розклад на стіні. З певних, ніде не задекларованих причин, він не з’являвся на факультеті більшу частину семестру. Тепер йому всього лиш потрібно експромтом здати пропущене, аби отримати допуск на літню сесію. Тож він дивиться на дрібний чорний текст в комірках з нескінченними прізвищами і назвами дисциплін, а той дивиться на нього у відповідь й трошки глузує нецензурною лексикою.
Перерва після першої пари — усюди шум і жвава метушня. Крізь великі вікна коридору сліпить сонце. Ніс лоскоче запахами весни в самому розпалі свого буйства: яблуневим цвітом і бузком з вулиці, папером щойно з друку, крейдою, чорнилами і ще чимось таким витонченим, кисло-солодким, що рот Джейса відчуває неочікуваний напад синестезії, шлунок — метеликів, а член — напіверекцію.
Поруч розклад роздивляється хлопець, якого Джейс бачить вперше за п’ять років у цих стінах, хоч на вид вони й плюс-мінус однолітки.
Це він так смачно пахне, швидко усвідомлює Джейс, стримуючи слиновиділення, але, хоч і усвідомлює також, що витріщається, все одно продовжує, поки, закінчивши з розкладом, хлопець не повертається, аби піти. Тоді вони зустрічаються поглядом.
Лиш на мить, але на цю мить час сповільнюється і гамір навколо замовкає; Джейс чує лиш власне серцебиття в голові замість будь-яких змістовних думок.
Крізь окуляри в тонкій оправі хлопець дивиться гостро. Спершу питально піднімає одну брову, але потім претензія раптом змінюється здивуванням. Навіть шоком, ніби він побачив перед собою примару. Його волосся, що ледь закручується на кінцях, виглядає одночасно і неслухняним, і шовковисто-м’яким. Пронизливі медові очі, що округлюються від збентеження, вилиці, ніс, родимки і тонкі губи — Джейс переживає майже біблійне одкровення, коли дивиться на обличчя незнайомця перед собою. Він не бачить у ньому жодного недоліку, і це відчувається як прицільний вистріл просто в серце.
Та все ж мить закінчується, планета відновлює свій рух, а хлопець повертається до свого первісного прохолодного виразу обличчя. Розвертається і йде геть, лишаючи паралізованого Джейса в компанії виду на свій зад, що злегка качається з боку в бік, коли він твердіше наступає на одну ногу.
Джейс навіть не помічає палицю, на яку той спирається при ході.
У міру того, як незнайомець віддаляється, свист втраченого радіосигналу в голові поступово замовкає. Остаточно звільнившись від солодкого запаморочення і повернувшись до суворої реальності, Джейс знову кидає погляд на розклад. Найбільша його проблема, якщо вірити одногрупникам, це такий собі «невблаганний чорт по імені Віктор» — викладач спеціалізованого курсу для магістрів, на якому Джейс досі не з’явився жодного разу.
Віктор, сказали вони, «любить» таких понад усе.
Удачі отримати просто шанс на перездачу, друже.
З цим демоном пекло ще здасться тобі раєм.
Ми тебе не забудемо, Таліс.
Джейс майже упевнений, що вони просто занадто драматизують, та все ж десь на периферії легко може уявити собі старого озлобленого жлоба, у якого є лиш один бог — його предмет. І цей кровожерливий бог наказує не жаліти жодну жалюгідну душу, що насмілилась ігнорувати святе.
***
На другій парі у Віктора лекція з математичного аналізу в першого курсу. На третій — модульна у п’ятого. В амфітеатрі лекторію стоїть ідеальної концентрації тиша. Її порушують лиш шурхіт зошитів і крейди, а ще голос самого Віктора, який говорить на тій граничній гучності, коли зайвий шум просто унеможливить його почути. А повторювати він не любить, бо не хоче. Якщо у когось з’являються питання, він не проти пояснити ще раз, але якщо хтось просто базікав і не слухав — ну, треба було слухати.
Зазвичай аспірантам, якщо ті й викладають, не дають потокові курси, однак колишня викладачка з вищої математики декілька місяців назад раптово пішла в декрет, і Віктору на добровільно-примусових засадах запропонували її замінити.
Це можливість раз на мільйон, сказав йому декан, тож тепер Віктор мав якось взаємодіяти одночасно з сотнею студентів замість того, аби просто сидіти й писати свою наукову роботу.
Його методи, як не дивно, чудово спрацювали, тож він швидко втягнувся і навіть звик. А потім взагалі почав отримувати задоволення від викладання, хоча до цього не особливо уявляв себе у ролі лектора.
У тебе чудово виходить, мій хлопчику, сказав якось Геймердінґер, сподіваюсь, ти через півроку не втечеш від нас у декрет теж, ха-ха!
Ха-ха, лиш відповів тоді Віктор, вдаючи, що подумки не підставив старому підніжку і цей недолугий жарт дійсно в якомусь місці смішний.
Звісно, дуже гіпотетично і дуже теоретично такий розвиток подій цілком можливий, однак усе ще залишається критично малоймовірним. Хоча б тому, що Віктор не розумово відсталий. Зрештою, саме завдяки своєму блискучому й гострому розуму він і отримав цю безпрецедентну пропозицію з викладанням.
До того ж, кхм, Віктор просто не має пари. Ні партнера, ні бажання його шукати, адже зараз для нього ці речі не в пріоритеті. Дисертація — ось пріоритет. Крім цього всього, Віктор ніколи не мав проблем з самоконтролем, тож навіть якщо уявити, що його раптово всмалить страшна хіть, він, без сумніву, з нею легко впорається. Тому що Віктор пречудово користується мозком навіть у моменти найбільшої нестабільності.
Саме так.
Має статись дійсно щось феноменально неймовірне, аби він раптом втратив розум під час випадкового одноразового сексу настільки, аби піти в результаті у, чорт забирай, сраний декрет.
Віктору справді важко уявити собі такий сценарій.
Нонсенс.
За внутрішнім монологом про секс і дисертацію лекція проходить спокійно й монотонно, як завжди. Після, на перерві, Віктор сидить у порожньому лекторії, переглядаючи матеріали, які підготував для магістрів, а по паперу в нього скачуть зайчики від вікна. На вулиці ясно і тепло, цвірінькають пташки. Ідеальна погода, аби гуляти, насолоджуючись цвітінням дерев, ще не пекучим, ніжним промінням на обличчі і свіжим теплим вітерцем у волоссі. Триматись за руки, цілуватись теж, а потім вдома душити стогони і чуже ім’я в подушці, бо звукоізоляція в його квартирі — її не існує.
І все одно всі сусіди знатимуть коли, з ким, як довго і на скільки балів з десяти був секс.
Цей був би на всі дванадцять, мрійливо думає Віктор і розтирає шию рукою, від натиску якої шкірою розтікається приємна млосність.
Потім різко підводить очі від роздруківок.
Що?!
Дивиться на те, як сильно його пальці стискають аркуш, і ледь не рве нещасне завдання на дві частини.
Неможливо, думає він з обуренням. Не існує жодної причини на світі, чому саме тут і зараз раптом єдине, про що він може думати: як же сильно в цей чудовий весняний день йому хочеться трахатись до втрати свідомості, а не сидіти тут і приймати модуль у магістрів, які, на відміну від першокурсників, кожного разу випробовують його янгольське терпіння!
Віктор абсолютно точно впевнений, що найближча тічка десь дуже далеко. Звичайно, навесні у всіх трохи зриває дах. Зараз феромони буквально всюди в повітрі, але якось раніше він на таке не реагував. Що змінилось? Що..
Ні, категорично думає Віктор і моментально відкидає єдине пояснення, яке лиш на часточку секунди виникає високою розмитою фігурою в його дуже логічній голові. Ні за що, це не смішно. Неможливо. Не. Може. Бути.
Втім, поки він сидить і у гарячці шоку сперечається сам з собою, його тіло від одної мимовільної згадки про нього, ніби під дією припливу, здається на поталу слабкості, що робить кістки гнучкими, а думки суцільним мокрим чваканням. Поспіхом розстібнувши комір сорочки, Віктор з уже відверто ускладненим диханням лізе до своєї сумки, але там чомусь — не може бути — немає жодного натяку на таблетки-пригнічувачі.
До початку третьої пари лишається не так і багато часу. Лекторій вже заповнюється студентами. Вони, галасливі й метушливі, вітаються, розсідаючись по амфітеатру. От тоді Віктора охоплює справжня паніка. Він не може відмінити модульну, бо це несерйозно, але й знаходитись тут у такому стані, серед цілого потоку своїх дорослих студентів — цього конкретного потоку зокрема — теж абсолютно точно не може.
Не тоді, коли йому взагалі не вдається взяти себе в руки.
Віктор знову роздратовано відмахується від думки, яка нахабно лізе йому в голову, та все ж із завмиранням серця дивиться на людей, які заходять в аудиторію. Перебирає їхні фігури, обличчя, навіть запахи, у напруженому очікуванні того, хто може будь-якої мить переступити цей поріг.
Це дуже іронічно.
На щастя, до його столу підходить староста однієї з груп і Віктор видихає з полегшенням. Без будь-яких додаткових пояснень він впихає їй у руки роздруківки з завданнями і покидає лекторій за хвилину до початку заняття. У спорожнілому коридорі, куди крізь відкриті кватирки заносить свіже повітря, дихати стає легше. Жар, що затьмарює розум, навіть трохи відступає, і у Віктора з’являється надія, що йому все ж вдасться охолонути, привести себе до тями й повернутись на пару.
***
Джейс, чесне слово, намагається хоча б на модуль не запізнитись, але раптом у буфеті монструозна черга, і, коли йому нарешті вдається розрахуватись за кляту булочку із заварним кремом, саме починається заняття. Тож з рюкзаком на одному плечі і булкою в зубах він біжить коридорами і сходами так, ніби від того на повному серйозі залежить його життя.
А потім різко пригальмовує біля вбиральні неподалік аудиторії — зупиняється серед коридору як укопаний, ніби влетів лобом у знак «стоп». Потім вдихає на повні ніздрі і миттю втрачає увесь той спокій, який ледь не по крупинкам збирав упродовж другої пари, адже ранкова зустріч біля розкладу все ж зробила з ним щось непоправне. Назавжди змінила хімію його мозку. Просто скип’ятила кров.
Одна згадка цих проникливих очей легко витісняє з голови Джейса турботи щодо Віктора і його модуля, на який він усе одно вже запізнився. Можливо, потім йому і доведеться пройти всі кола пекла, та це буде вже потім. З цією думкою, замість того, аби продовжити шлях на заняття, Джейс розвертається на дев’яносто градусів і заходить до вбиральні.
Там хтось стоїть, спершись на раковину двома руками. З розпаленим видом і розстібнутим коміром сорочки. Дихає важко, але намагається зібратись.
Намагався.
Від невимовного захоплення й щастя у Джейса перехоплює дух, коли він розуміє, що дивиться саме на того, кого понад усе бажав знову побачити.
Зі скрипом повернувши голову, Віктор, у свою чергу, дивиться на Джейса з німим жахом.
Неможливо, вкотре думає він.
Єдиний з усього свого потоку, хто нахабно пропустив абсолютно всі його заняття. Віктору навіть довелось вимагати в деканаті фото безсмертного Джейса Таліса, аби він точно знав, на кого дивиться, коли зрештою зустріне його десь за межами лекторію.
Ні ранкова, ні ця зустрічі — не те, що він мав тоді на увазі. Хоча, якщо чесно, фото з легкою посмішкою на особовій справі більше вже й не виходило в нього з голови.
— Привіт, — сковтуючи, каже Джейс і, не дивлячись, кидає недоїдену булочку точно в смітник.
Віктор припускає, що він його не впізнає. Звісно, звідки, якщо він не ходив до нього на заняття. Це не робить ситуацію легшою, адже варто будо Джейсу зайти, як усі старання прийти до тями зрівнялись з нулем.
— Хіба тобі не потрібно бути на парі? — видихає Віктор, схиляючи голову й поминаючи свої наївні сподівання впорядкувати думки. І тіло, і розум зрадили його. Ще зранку. Лише одного затяжного погляду виявилось достатньо, аби Віктор відчув, як тектонічні плити зрушують зі своїх місць у надрах планети, а багатовікові льодовики тануть.
— Не більше, ніж тут, — каже Джейс хрипло, і Віктор марно намагається переконати себе, що ця відповідь більше підбурює його праведне викладацьке роздратування, аніж аморальне бажання опуститись на коліна й взяти в рот у туалеті під час заняття, на якому вони обидва мали б зараз бути.
Віктор відверто боїться дивитись на Джейса, не впевнений, що зробить, якщо подивиться. Йому достатнього вже цього запаху, що заповнює легені, не лишаючи місця кисню. Ніби запилений розпечений асфальт після дощу. Вологий, наче сам Віктор між ніг у цей момент.
Жодна його тічка не була настільки інтенсивною і невблаганною.
— З тієї мить, як я тебе побачив, ти більше не виходив з моєї голови, — говорить Джейс, поки підходить ближче. — Здається, я втратив через тебе розум.
Повільно й обережно, усе ближче і ближче.
— Присягаюсь, я не хочу тебе скривдити, — каже він. Навіть піднімає долоні для переконливості. — Але я можу допомогти. Взагалі-то ми можемо допомогти один одному.
— Блядь, — не стримується Віктор, усе ж кидаючи на нього косий погляд. — Ти...
Він дивиться на Джейса, з останніх сил тримаючи віжки власного раціонального. Усе ще нагадуючи собі, що він узагалі-то викладач цього гівнюка. Про якого він згадував кожного разу, як приходив на заняття до магістрів і як торкався себе у темряві власної спальні, уявляючи, який він у житті — носій цього усміхненого обличчя з фото. І ось вони обидва тут: один у тічці, інший у гоні.
Недбало кидаючи окуляри біля умивальника, Віктор сам робить хиткий останній крок назустріч з напівзрозумілим наміром.
Але Джейс м’яко перехоплює його зап’ястки в сантиметрі від себе.
— Дозволь мені допомогти, — і його погляд перевертає нутрощі догори дриґом, коли він цілує кісточки захоплених рук.
Він серйозно просить дозволу.
Ніхто в таких ситуаціях ніколи не задає ніяких питань і не просить ніяких дозволів. Альфи, які виглядають як Джейс Таліс, у першу чергу. Природа зробила для цього все можливе й неможливе.
Що ж ти такий чемний на мої пари не ходив, думає Віктор, прикусуючи губу. Але з цим він розбереться колись потім. Так-то він ніколи не просився у викладачі.
— То… я можу тебе торкнутись? — знову питає Джейс.
Лиш з останньої краплі власної гідності й заради суспільного благополуччя Віктор не озвучує все те, що Джейс може зробити, а просто тихо й гаряче промовляє:
— Будь ласка.
Рюкзак опиняється на підлозі, коли Джейс відпускає кисті Віктора, і, хапаючи за обличчя, цілує його. Саме так, як мріяв увесь день.
Відриваючи підбори від підлоги, Віктор притискається до нього тісніше: руками за шию, пахом до паху. А потім штовхає Джейса в плечі у бік однієї з кабінок. Той з гуркотом притискає Віктора до дверцят, щойно вони опиняються всередині.
Рюкзак і палиця так і лишаються самотньо покинутими посеред вбиральні.
Втискаючись у його рот з новим несамовитим поцілунком, Джейс зминає в руках зад, від уяви якого у нього затвердів член ще у коридорі.
— Чорт, — він лається й стискає сідниці Віктора сильніше. Спускається пальцями глибше між ніг. — Ти течеш, — видихає Джейс вражено, відчуваючи як під тиском пальців волога просочується крізь білизну й штани.
— Це твоя провина, — видихає Віктор, штовхаючи стегна так, аби посилити доторк.
Трепетний напівстогін губиться десь між їхніми вустами.
— Тоді я готовий взяти повну відповідальність, — ледь не сяючи, відповідає Джейс.
Тільки Віктор тремтячими пальцями розстібає пасок, як рука, що м’яла його зад через штани, миттю опиняється в трусах.
Джейс вставляє одразу два пальці.
— ..нн-нх! — стогне Віктор уголос; можливо, трохи заголосно, враховуючи місце, де вони знаходяться.
Ковзка волога тече по пальцям і стегнам, роблячи білизну мокрою. Отвір Віктора абсолютно м’який і готовий, але Джейс не може відмовити собі в цьому маленькому задоволенні, перш ніж увійти — Віктор занадто красивий, коли йому добре, але мало.
А пестощів одними пальцями йому мало.
На щастя, Джейсу не вистачає терпіння на довгі прелюдії, тож після декількох поштовхів він спускає штани Віктора разом з трусами й розвертає його обличчям до дверей.
Морально Джейс готовий кінчити вже від виду на його оголений тічний зад.
Фізично — кінчати в Віктора, аж поки він не захлинеться цією спермою.
Джейс не чекав такого дикого гону, але той взяв та й наступив. І, певно, це теж провина виключно Віктора, адже з’явився перед ним, наче грім серед ясного неба чи янгол у судний день.
Тримаючи Віктора за талію, Джейс входить у нього одразу на всю довжину, і слизьке нутро радісно приймає його без жодного супротиву. Гаряче, ніби плавильна піч, і обтисле, ніби друга шкіра.
Віктор стогне. Джейс стогне йому в шию теж. А потім він робить крок назад, тягнучи Віктора за собою. Сідає на закриту кришку унітаза, і той опиняється на Джейсі зверху.
Член усередині Віктора входить на максимальну глибину.
— Нн-х.
Якісь пару секунд вони не рухаються.
— Ти такий гарячий. У всіх сенсах, — бурмоче Джейс, цілуючи Віктора в шию: під вухом і вздовж щелепи. — Ти в нормі?
Довгі бліді пальці знаходять волосся на потилиці позаду навпомацки, аби схопитись. Віктор гойдає задом. Спочатку повільно. Набираючи з кожним покачуванням темп. Великі руки Джейса так ідеально торкаються його в усіх місцях, де тільки опиняються. Розстібаючи сорочку, вони ковзають під неї, пестять кінчиками пальців груди, і Віктор, мліючи від суміші майже невинних поцілунків і зовсім не невинних доторків, ледь не муркоче:
— ...так.. ах.. так, — гойдаючи стегнами з особливим завзяттям.
Віктор готовий заприсягтись, що ще жодні руки на його тілі, не торкались його так.
З силою, яка і близько не має нічого спільного з грубістю чи жорстокістю.
Боже.
Волога тече у Джейса по яйцям, коли він підхоплює ноги Віктора під колінами, підтягуючи ті до його підборіддя, і починає під ним рухатись сам.
Віктор зі стогоном відкидається спиною на груди позаду.
Виявляється, усе ще є, куди глибше.
Його штани швидко разом з черевиками опиняються на підлозі, і тоді вже ніщо не заважає Джейсу розвести ноги Віктора в сторони.
Якби зараз хтось відчинив двері кабінки й зайшов, йому відкрилась би просто надзвичайна картина. Ідеально білі шкарпетки на струнких, широко розставлених ногах лиш додали б цій сцені більшої експресії.
Віктор більше не рухається — тримається за Джейса позаду, а той скидає стегна сам.
Непристойні звуки з горла й вологий дзвінкий плескіт тепер розбавляється й звуком гупання по кришці унітазу, а тоді швидко заповнюють тісну кабінку. Трохи навіть виходять за її межі. Наскільки сильно — вже питання до тих, хто проходить повз туалет коридором у цю мить.
Впираючись однією рукою в стінку, Віктор вивертає шию за поцілунком, і Джейс з радістю цілує його рот.
— Тобі добре? — питає.
— Так, ах, так, дуже, — шепоче Віктор, то вириваючись через рваний рух тіл з поцілунку, то врізаючись губами в новий.
Дивне відчуття лоскоче у сонячному сплетінні Джейса. Навіть сильніше, ніж у паху. Немов хтось нарешті вставив у центр величезного механізму одну-єдину шестерню, якої там досі не вистачало.
— Я скоро, я.. ах, я зараз, — розпачливо хрипить Джейс, відчуваючи як формується вузол у основі члена.
— Не зупиняйся, — стогне Віктор, впиваючись рукою йому в стегно.
— Ні за що, — клянеться Джейс, і з кожною секундою ейфорія в ньому наростає, готова обрушитись лавиною, як вузол готовий виконати своє єдине призначення. Джейс рухається швидше, жорсткіше, вткнувшись носом Віктору в шию, вдихаючи його запах, який, без сумніву, більше ніколи не зможе викинути зі своєї голови. Стримуючись з усіх сил, аби не вкусити. Тоді він на секунду ловить сигнал здорового глузду: — Але ж.. ха-а... вузол.
— Не.. Джейсе, нн-нх.. тільки не зупиняйся, благаю, — просить в солодкій агонії Віктор, стогнучи високо й голосно. Він більше не думає. Він просто хоче Джейса в собі. Якомога глибше, якомога більше — усього й усе.
Джейс не звертає уваги на те, що його кличуть за іменем, хоча вони не знайомились. Він теж не думає. Секундне просвітлення закінчується, і він рухається з максимальною амплітудою, прикушуючи до крові нижню губу.
Хто він такий, аби відмовляти, коли Віктор так просить. Це єдине, про що він зараз здатний думати.
Мружачись, Джейс штовхається стегнами щосили і більше не виходить, з глухим стогоном кінчаючи глибоко всередину, коли на звороті повік вибухають феєрверком зорі.
Сперма наповнює Віктора. Він перестимульовано ниє, відчуваючи кожний її гарячий виплеск в глибинах утроби, а ще кремезний вузол, що міцно засідає в ньому, розпираючи.
Він навіть не стогне — жалібно скиглить, коли рука Джейса обережно обхоплює його член, погладжуючи. Тепер він тримає під коліном лиш одну ногу Віктора, і друга носком білої шкарпетки впирається у сумнівної чистоти підлогу.
Ледь дихаючи, Віктор гойдає задом, змушуючи вузол у ньому давити на чутливі нутрощі сильніше. До того ниючого болю, що межує з найщирішим задоволенням.
До крові з носа й дзвону у вухах. Стогонів, більше схожих на крики.
— Ось так, не стримуйся, — говорить Джейс, цілуючи його у плече. Не припиняючи надрочувати, розтирає по колу великим пальцем голівку. Шепоче на вухо: — Ну ж бо, крихітко, кінчай.
Джейсу не видно крові, а Віктор тільки штовхає стегнами ще раз. Різко й швидко. Так, щоб від тиску вузла посипались рідкі іскри з очей.
— Аа-ах.. нн..!
Вистріл сперми обляпує двері кабінки.
Спазм навколо вузла на мить витягує з них обох ще по задушеному, утробному стогону.
Недбало стираючи долонею кров, Віктор дихає важко і сипло. Каже Джейсу, що це пусте, коли той помічає.
Лихоманливе шаленство повільно спадає в лінивих поцілунках.
Віктор думає, що хвилину назад ледь не вмер, але тепер відчуває таке умиротворення, ніби вузол у ньому запечатав у його лоні не лише ціле море сперми, а й усі можливі печалі по життю.
Джейс, так само отупілий, цілує родимку під його оком, а потім з розсіяним смішком каже:
— Тільки зараз зрозумів, що навіть не знаю твого імені.
— Віктор, — отримує він відповідь, таку ж розслаблену і ліниву, ніби Віктор зараз от-от усе ж замурчить, тручись носом об його підборіддя.
Усвідомлення до них обох приходить десь після цього.