Chapter Text
Цей вечір мав бути прекрасним. За десять хвилин до початку дзвенить нагадування, але насправді Чонін майже ніколи не потребує, аби йому про це нагадували. Як тільки він розплющує очі у п’ятницю, він думає про це весь день. Сьогодні стрім. Сьогодні Чонін знову побачить його.
Спочатку він кидає погляд на двері до своєї кімнати, і хоча навряд чи хтось зайде – його сусід Фелікс лишається у свого хлопця на кожні вихідні, проте Чонін таки підіймається, щоб повернути дверний замок. Повільно видихає, і на вустах розквітає усмішка. Нарешті знову п’ятниця. Він тихенько наспівує, коли вмикає ноут, той уже надто старенький, щоб швидко запуститися, а Чонін не може втрачати дорогоцінні секунди етеру.
You fill up my mind 24/7
I stay up all night, I can't even rest
Пританцьовуючи під власний спів, він витягає з шухляди прозору напівпусту баночку зігріваючого лубриканту. Треба би докупити нову. Останні місяці, тобто з того часу, як він дізнався про цей сайт та знайшов його, лубрикант став дуже частою необхідністю. З тієї ж шухляди він виймає продовгуватий тубус та кілька секунд вдивляється у чорний силіконовий отвір, зважуючи, чи потрібна йому сьогодні іграшка. Краще хай лежить неподалік на випадок, якщо вона таки знадобиться. З цим мастурбатором він кінчає надто швидко, а Чоніну подобається розтягувати задоволення, коли йому так стараються влаштувати красиве шоу. І схопивши під кінець упаковку серветок, він кидає це все на ліжко. Туди ж ставить ноутбук, який врешті встиг запуститися.
Підклавши кілька подушок біля стіни, він спирається на них спиною і кладе ноут на коліна. І як тільки вбиває у пошук адресу сайту, тілом розливається хвилювання, змішане з легким збудженням. Скоро він побачить його знову.
Чонін зиркає на годинник. Лишилося всього кілька хвилин. Як тільки він натискає на слово «heartbeat», сайт запускається, і він переходить на свій профіль, де лаконічно підписався як I.N. Ще один клік, щоб перейти у вкладку "улюблені канали", де ось уже тривалий час він підписаний лише на одну людину. Такий собі JOne.
Сповіщення на телефон йому не приходили, проте він таки перевіряє спочатку їхній чат, щоб переконатися, що той не написав чогось нового. І хоча Чонінові подобається називати це їхнім чатом, насправді ж він поняття не має, скільки ще людей отримують від нього такі ж повідомлення. JOne періодично заходить туди і постить щось для своїх любих підписників, але Чонін не знає, чи не губиться його власна відповідь щоразу, бо він певен, що таких же фанатів як він сам, у пана JOne сила-силенна. І хоча іноді стример справді наче відповідає саме на його слова, ніколи не можна бути впевненим, чи не написав ще хтось чогось подібного. Але це не має значення.
Його останнє повідомлення було три години тому, коли JOne запитав, чи буде він сьогодні на стрімі. А Чонін відписав, що з нетерпінням чекає цього. Він завжди віддано чекає.
Кінчики вух червоніють, коли він задумується, як може настільки фанатіти від когось, кого ніколи не бачив на власні очі. Від когось, кого насправді навіть не знає, але що він може зробити, коли JOne настільки чарівний, наскільки прекрасний та гарячий, що вкрав серце Чоніна, як тільки той випадково знайшов його канал кілька місяців тому? Він справді щасливий бути його відданим підписником.
Як тільки годинник показує рівно десяту вечора, Чонін клікає ще раз, і йому спирає подих, коли трансляція вмикається.
- Привіт-привіт, дорогенькі. Скучили за мною? Знаю, що скучили. Мені теж бракувало наших зустрічей. Під’єднуйтеся швидше, будемо починати. Як вам мій сьогоднішній образ?
Зіниці Чоніна рухаються з блискавичною швидкістю, коли він пожирає очима хлопця на екрані. Демонструючи свій наряд, той кружляє посеред кімнати. Сьогодні на ньому вкорочений топ глибокого синього кольору і така ж коротка синя спідниця, поділ якої зараз крутиться разом із ним. Чарівно. Похваставшись комплектом, JOne спиняється та спокусливо проводить долонею від довгої шиї аж до оголеного пупка. Чорт, який же він гарний. Дихання прискорюється, кров стугонить у венах, і Єні червоніє ще дужче.
Раніше він гадав, що не має якихось кінків чи фетишей, але тепер збуджується щоразу, як бачить черговий образ цього хлопця. Яким, бляха, довбаним чином звичайна спідниця, на яку він не звернув би жодної уваги, поміть якусь дівчину у такій на вулиці, зараз змушує його стікати слиною і хотіти цього хлопця так, як він іще не хотів жодну живу душу на цьому світі? Він навіть ніколи не вважав спідниці сексуальними. Типу… хіба це не дівчаче вбрання? Як воно може бути таким чарівним? Проте JOne навчив його, що немає чогось такого як «жіноче вбрання», і справа взагалі не у вбранні насправді. Цей хлопець просто вміє робити речі гарячими.
Погляд Чоніна ковзає донизу, мандруючи довгими стрункими ногами, вбраними у білі гольфи, а тоді підіймається назад, де їхні резинки стискають стегна, лишаючи невелику смужку голої шкіри, аж доки вона не закінчується там, де вже починається поділ спідниці. Він хоче поцілувати цю голу смужку, хоче облизати її, хоче впасти перед цим хлопцем на коліна, він навіть готовий дозволити йому наступити на себе ногою. Він ладен вмерти, якщо його шию здавить ця ніжка у білому гольфі, особливо, якщо у нього перед очима буде маячити ця коротка плісирована спідничка з білою смужкою на краю.
Гаразд, може він і збоченець. Плювати, доки він може щоп’ятниці дивитися ці прямі трансляції.
- Подобається? – Питає JOne солодким голосом, і його очі дивляться просто на Чоніна, коли він підходить ближче та каже: - Я вибрав цей наряд спеціально для тебе.
Трясця твоїй матері. Припинивши дихати, Чонін не зводить очей із хлопця на екрані, коли той раптом опиняється так близько. Звичайно, він не бачить обличчя, чорна маска приховує його, лишаючи відкритою лише частину щік, маленького носа, вуста та підборіддя. Але Чонін знає, що хлопець привабливий. Красивий. З невеликими пухкими вустами, шикарним тілом та милим приємним голосом. Його образ так ідеально поєднує милу чарівність та гарячу маскулінність. Абсолютно неймовірний.
- Бачу, що подобається. – Він хихикає під звуки капаючих донатів. Глядачі у захваті.
Кинувши погляд на число внизу екрану, яке показує, що трансляцію зараз дивляться вісімсот дві людини, Чонін зачиняє віконце чату, JOne зараз усе одно його не читає, а постійно спливаючі нові повідомлення лише відволікають.
- Впевнений, ти вже згоряєш від нетерпіння побачити, що там під моєю спідницею, але насправді я не збираюсь її знімати. Мені казали, що моя дупа виглядає у ній чарівно. - Стример усміхається, і Чонін бурмоче, що чарівно виглядає не лише його дупа. Аж тут JOne нахиляє голову до петлички, яка закріплена на топі, і голосно шепоче, роблячи свій голос по-справжньому оксамитовим: - Особливо коли мене трахають ззаду. Ти з цим згоден?
Відставивши ноут на ліжко, Чонін поправляє свій член рукою, якому очікувано стає незручно у штанях. JOne часто так робить – звертається наче до кожного глядача персонально, і можна уявити, наче це ваша власна приватна трансляція, і по той бік екрану є лише ти. І цей неймовірно гарячий хлопець робить це все лиш для тебе одного. Чонін мріє, щоб це виявилося правдою.
Стример ще трохи крутиться перед камерою, демонструючи свій симпатичний наряд, а тоді підсовує її ближче та забирається ногами на ліжко. Чонін радий, що хлопець зараз один в кімнаті, колись йому здавалося, наче там присутній мовчазний оператор, а думка про те, що під час стрімів хтось бачить цього хлопця на власні очі, обпікає не гірше за перцевий балончик.
Не те щоб Чонін коли-небудь отримував в очі перцевим балончиком, він не настільки збоченець. Раніше він взагалі вважав себе хорошим хлопцем, який червоніє щоразу, коли хоча б думає про слово, яке починається на «с», а закінчується твоїм колишнім. Аж доки на одному з дорослих сайтів не побачив рекламу heartbeat. А тоді він знайшов цього хлопця, і з того часу його бідне серденько не знає спокою. Власне, як і його член.
JOne завжди такий розкутий на камеру, він демонструє стільки всього, він навчив Чоніна безлічі речей про задоволення, безлічі речей про самого ж Чоніна, раніше він про таке й уявлення не мав. І з того моменту… Гаразд, можливо, Чонін став ним трохи одержимим. Він може це визнати, але не бачить у цьому нічого поганого. Зрештою, це дарує йому багато приємних миттєвостей і нічим не шкодить. Окрім хіба удару по гаманцю, але ж людині треба мати якесь хобі.
Хтось грає в комп’ютерні ігри, хтось читає книги чи ганяє м’яча, а Чонін от… витрачає гроші на чарівного хлопця, який задовольняє себе на камеру. Зрештою, це нікому не шкодить. Це навіть більш етично, ніж перегляд порно, знятого невідомо ким і невідомо як. JOne же сам завів сторінку на платформі, він робить це за власним бажанням і непогано на цьому заробляє. Чонін впевнений, що він добре заробляє, існують різні рівні підписки, та й на подібних трансляціях глядачі постійно кидають цьому хлопцеві так звані сердушка. Зрештою, він сам витратив на ці сердушка уже таку суму, що й вимовити вголос страшно.
Проте йому подобається думати, що JOne витрачає на себе його гроші. У цьому теж, мабуть, є якесь дивне збочення. Можливо, саме за Чонінові кошти стример придбав собі цей красивий наряд. Або купив один із тих ділдо, які використовує на своїх трансляціях.
Поки Чонін кладе руки вздовж тіла і не дозволяє собі себе торкатися. Розтуливши рота, він ловить кожне слово стримери. Той розповідає, яким завантаженим був цей тиждень, тож йому просто необхідно розслабитись. Він дуже радий, що Чонін зараз із ним, він хоче дещо йому показати.
- Я був таким втомленим сьогодні, але як тільки вийшов в етер, мені відразу покращало. Ти теж це відчуваєш? Я розслабляюся щоразу, як вмикаю камеру. І зараз ми з тобою відчуємо себе ще краще. Я допоможу тобі відпочити, джаґі.
Ставши колінами на ліжко, JOne трохи розводить ноги в сторони, доки його долоня пестить оголений живіт вверх і вниз. Повільно проходиться пальцями по твердих м’язах та окреслює помітні кубики, задираючи краї топа. Затримавши власне дихання, Чонін спостерігає, як здіймаються та опускаються груди улюбленого стримера. Як його великий палець потрапляє в западинку між ребрами, в ямку пупка та рухається до самого низу, аж доки не торкається країв синьої спідниці.
І хай світло у кімнаті завжди приглушене, достатньо хорошої камери та уважного глядача, щоб можна було побачити так багато прекрасного.
- Твій член уже реагує на мене. – Зауважує JOne, розтягуючи губи в пустотливій усмішці. Наче й справді бачить Чоніна перед собою. Єні одночасно жадає, аби це було правдою, і смертельно цього боїться. - Хочеш торкнутися мене?
Його дихання важке, а м’язи внизу живота напружені. Стискаючи штанину, він уявляє, як проводить по животу стримера власною рукою.
JOne хмикає, а тоді заплющує очі та закидає голову назад, відкриваючи погляду Чоніна красиву довгу шию. Не відриваючись від тіла, його руки підіймаються догори, проходячись по грудях, які Чонін так бажає стиснути, і JOne закидає долоні догори, витягуючись всім тілом. Єні облизує пересохлі вуста.
Поєднання твердих м’язів та ніжної м’якості, яке притаманне цьому хлопцеві, зводить Чоніна з розуму. Неймовірний. Не віриться, що він може існувати насправді. Мабуть, це дійсно неможливо. Назавжди недосяжна мрія Чоніна. Таких хлопців чомусь завжди бачиш лише десь на екрані і ніколи не зустрічаєш у житті.
Сонце сліпить йому очі, але, примружившись, Чонін таки робить кидок, і м’яч потрапляє прямо у кільце, гучно бахнувши об асфальт. Вони із Феліксом одночасно радісно вигукують та обоє підіймають долоню догори, щоб дати один одному віддалене п’ять.
- Сонечко, хіба ти не вболіваєш за мене? – Питає захеканий Хьонджін, який поки продуває Чоніну на шість очок.
- Я вболіваю за того, хто перемагає, - відказує Фелікс, висолопивши йому язика, і Чонін сміється.
Відкинувшись назад на виставлені руки, Фелікс із Синміном сидять на траві та з усмішками спостерігають за тим, як першокурсник Ян Чонін намагається надерти дупу на рік старшому Хван Хьонджінові. Сьогодні йому непогано вдається, хоча зазвичай Хван дещо кращий у баскетболі. Якщо можна назвати баскетболом їхні змагання у тому, хто закине більше м’ячів у кільце.
- Якщо я вболіватиму лише за того, хто перемагає, то ніколи не вболіватиму за тебе, – відказує ображений Хьонджін.
І поки Чонін старанно стримує сміх, Синмін уже регоче на всю гучність, привертаючи увагу до їхньої невеликої компанії. Більшість занять уже закінчились, але поодинокі студенти все ще прогулюються та відпочивають на території універу. Насправді багато хто уже звик, що їхня четвірка постійно тусується біля цього баскетбольного кільця, хоча жоден з них не займається баскетболом серйозно. Чонін вважає їхні маленькі ігри досить корисними для свого здоров’я, особливо ментального.
Все ще тихенько посміюючись, він відбиває м’яча, ведучи його подалі від Хьонджіна, коли Фелікс дає йому дозвіл дати його хлопцеві копняка в дупу. І поки той, страшенно невдоволений, застигає та повертає голову до галявини, на якій відпочивають Лікс із Синміном, Чонін не втрачає часу, зосередивши всю увагу на кільці попереду себе.
- Ну і хто шкодуватиме більше, якщо моя дупа постраждає, Ліксі?
Саме замахнувшись для кидка, Чонін пирскає сміхом, одночасно скривившись від усвідомлення, на що натякає Хьонджін. Його руки здригаються, коли він робить кидок, і Чонін уже знає, що не влучить. Змінивши траєкторію, м’яч вдаряється в обідок кільця, відбивається вверх та відлітає кудись у сторону. І проводжаючи його сумним поглядом, Чонін з жахом бачить, як той летить прямо в якогось студента, втискається йому просто в лице, і той падає на спину, відкинувшись назад силою удару. Лайно собаче.
Зірвавшись з місця, Чонін біжить у сторону травмованого ним хлопця. Той досі нерухомо лежить на землі, розкинувши руки в сторони, наче планує зробити сніжного янгола. Та щоб тобі! Схиливши над ним стурбоване обличчя, Чонін питає, чи хлопець його чує, і коли той щось нерозбірливо мичить, у нього трохи відлягає від серця. Принаймні живий, бо так можна й голову розбити.
Якщо уважно придивитись до його обличчя, на вилиці вже можна помітити червоний слід від бісового м’яча, і Єні бездумно повторює вибачення, все ще не впевнений, чи хлопець взагалі його чує. А тоді постраждалий приходить до тями та фокусує на ньому свій погляд, і Чонін різко замовкає.
Спочатку увагу привертають очі, такий знайомий розріз, що на якусь мить Єні задумується, чи не знає він цього хлопця. Швидко сканує кожен міліметр обличчя, але ні, воно йому не знайоме. Дивиться в карі очі, що на сонці здаються ніжно-горіховими. На пухкі щоки, які так контрастують з маленьким підборіддям, що хочеться ткнути у них пальцем. Зосереджується на губах, в пухкій нижній яких красується невелике сріблясте кільце. А тоді помічає їх.
- Родимки. – Випалює він замість вибачитися та переконатися, чи хлопець в порядку.
Одна найбільша на щоці біля губи. Ще одна маленька трохи далі, ближче до вуха. Хлопець одягнений у футболку з широким коміром, і Чонін зарання знає, що коли його погляд опуститься трохи нижче, то біля ключиці він побачить чергову родимку.
Святі небеса, вона там. Дві на щоці та одна на плечі. Один. Два. Три. Яка ймовірність, що хтось має не одну, а цілих три прекрасних родимки у тих же самих місцях, що і його улюблений стример? Нульова. Чонін знає, що вона практично нульова. Якщо це не його невинний брат-близнюк, то це повинен бути JOne - стример для дорослих власною персоною.
На язиці уже крутиться ім’я, Чонін майже розтуляє рота, аби назвати його, а тоді йому на плече опускається долоня, і він спиняє себе. Ні, це ж просто неможливо.
- Гей, ти в порядку? – Питає Хьонджін, присівши біля травмованого хлопця поряд із Чоніном. – Вибач, у мого друга трохи зісковзнув м’яч. Встати можеш?
У хлопця все ще спантеличене обличчя, він переводить погляд то на Хьонджіна, то на Чоніна, а тоді обережно торкається червоної вилиці, в яку Єні ненароком поцілив.
- Що це було?
- Чуваче, м’яч добряче заїхав тобі по обличчю. – Пояснює Джіні. – Ти аж назад гепнувся. Навіть не знаю, де голова має боліти більше.
Чонін набирається сміливості, наче перед важким випробуванням, та хапається руками за його плечі, стараючись допомогти хлопцеві піднятися, але той не рухається, все ще спантеличено дивлячись на нього.
- Не треба, я сам. Прибери руки.
- Пробач. Мені дуже шкода, я не хотів поцілити у тебе. – Чонін намагається показати найбільш шкодуючий вираз обличчя, на який зараз здатен, бо він все ще не може думати ні про що інше, окрім як про те, наскільки цей хлопець схожий на його JOne’а.
І хоча зараз його грубий та злий голос мало нагадує те, як зазвичай мило і спокусливо говорить стример, Чонін певен, що все ж чує в ньому знайомі нотки. Хлопець підіймається та сідає, і вони з Хьонджіном розступаються, даючи йому більше простору.
Деякі студенти з цікавістю їх розглядають, проте на вулиці лишилося надто мало людей, тож здебільшого їх ігнорують. Лише Синмін та Фелікс підходять ближче. Останній тримає в руках винуватця переполоху – потасканого життям баскетбольного м’яча, який у Чоніна ще зі школи.
Чорні пасма падають хлопцеві на обличчя, і він стає значно менш схожим на улюбленого стримера Чоніна. JOne завжди зачісує волосся назад, відкриваючи лоба. Мабуть, використовує для цього якийсь лак чи подібне лайно, бо навіть коли він совається по ліжку з вібруючою іграшкою в дупі чи скаче на гумовому члені, його зачіска лишається незмінною. У цього ж хлопця волосся спадає на лоба, і на сонці важко сказати, чи це той самий відтінок чорного. Зрештою, безліч людей мають такий же колір. І Чонін уже не певен, чи не бачить саме те, що хоче побачити.
Можливо, він і не думав про свого стримера у ту секунду, як кидав м’яча у корзину, але хіба не достатньо того, що він і так щодня про нього думає?
На хлопцеві широкі світло-сині джинси, звичайна біла футболку і темна клітчаста сорочка, і чи варто казати, що Чонін ніколи не бачив JOne’а у подібному звичайному одязі? Замість гольфів на ногах красуються масивні чорні черевики. Але його статура таки здається схожою. Здається ж? Чорт, але ті бісові родимки.
Дуже кортить нахилитися ближче і прикласти долоні йому до обличчя, лишивши відкритими лише карі очі, щоб зрозуміти, який він мав би вигляд у масці JOne’а, але Чонін тримає дистанцію.
- Ти в порядку? Дуже боляче? Можеш встати? – Випалює він до родимки на лівій щоці хлопця, бо просто не може відвести від неї очей.
Прекрасні вуста рухаються, коли той щось відповідає, але Чонін не слухає, у нього в голові наче лунає сирена і все мигає червоним кодом тривоги, бо він би ніколи не подумав, що з ним може це трапитись. Мріяв про це? Так. Фантазував про це? Безперечно. Але насправді ніколи не вірив, що може дійсно зустріти JOne’а ось так на вулиці біля свого універу.
Та ну, яка ймовірність того, що це реально? Що улюблений стример, хлопець, про якого Чонін думає ось уже кілька місяців щоразу, як надрочує, про зустріч з яким фантазує щоночі перед сном, свою одержимість яким тримає у таємниці буквально від усіх… Що цей хлопець навчається в його універі? Живе поряд? Буквально сидить на відстані витягнутої руки. Божевілля.
Тим часом постраждалий різко вскакує на ноги, і його одразу заносить в сторону. Хитнувшись, він мало не завалюється знову, але Чонін встигає підтримати його, схопивши за плече.
- Обережно, я тримаю тебе. Гадаю, краще таки навідатись у медпункт. Сподіваюсь, у тебе нема струсу чи щось таке. Голова болить?
- Я в порядку. Трохи крутиться.
- Краще я віднесу тебе. – Впевнено киває Чонін, і це змушує хлопця відсахнутися від нього. Чонін миттєво паленіє, але руки не розтискає.
- Гей, ти ж Хан, так? Хан Джісон. Я пам’ятаю тебе. – Усміхається Фелікс до їхнього нового знайомого і віддає зловісного м’яча Хьонджінові в руки, щоб здаватися менш загрозливим. – Я теж на другому курсі. Фелікс, пригадуєш мене? – Хлопець дивиться на нього спантеличено, але Лікса це не спиняє. Він приобіймає його за плечі, підтримуючи з іншого боку. – Нам краще таки сходити перевірити, чи ти в порядку. Ти ж на… щось там з комп’ютерними технологіями, так? Ми з Чоніном на міжнародних відносинах. Ну, це той хлопець, який вирубив тебе м’ячем.
Не припиняючи балачки, Фелікс повільно веде його назад в сторону університету, не даючи тому вставити і слово. Чонін плентається за ними, все ще тримаючись за біцепс Джісона, наче за рятівний круг. Божечки, цей прекрасний біцепс. До голови лізуть дурні картинки з інтернету, на яких мальований чоловічок притискає своїми м'язами іншого мальованого чоловічка за шию, доки у того в очах горять сердечки. Єні проганяє цю картинку. Аж тут на нього находить осяяння, і він спиняється посеред дороги, змушуючи всіх теж зупинитись.
Фелікс сказав Хан Джісон? Чи може J – бути від Джісона, а One – це очевидно одиниця, тобто «хана». Ось вам і Хан Джісон. JOne. Чорт забирай, чи може в його нікнеймі бути зашифроване його власне ім’я? Ще й як може, Чонін зробив щось подібне.
Отже, що ми маємо? У цього хлопця схожий голос, схожа статура, схожа зачіска та волосся, схожа зовнішність і навіть схоже ім’я на того, хто називає себе JOne і має сторінку на heartbeat. І хоча JOne завжди одягає маску, зачісує та вкладає волосся назад та виглядає як солодка булочка Чоніна… Одного разу він проводив розіграш, і Чонін тоді витратив пристойну суму, намагаючись виграти якийсь приз. Уже після свого єдиного у житті виграшу він дізнався, що приз – це персональне сексуальне відео від улюбленого стримера.
JOne записав йому невеличкий ролик знятий наче від першої особи, як він, бляха, сидить перед камерою на колінах та відсмоктує довбаний ділдо. Так легко було зосередитись на картинці перед очима та уявити, що цей хлопець справді відсмоктує йому. Тоді Чонін вперше бачив його обличчя так близько. І хоча на ньому все ще була маска, він зміг значно краще його роздивитись. Він запам’ятав його родимки на щоці. Особливо ту наймилішу, яка біля губи, бо коли вуста стримера розтягувались, заковтуючи ділдо, Чонін не зводив очей з тієї бісової прекрасної родимки.
І най його качка копне, якщо він щойно не бачив цю родимку на власні очі на прекрасному обличчі Хан Джісона. Цей стример міг опинитися де завгодно, на іншому куточку країни або ж взагалі в іншому кінці світу, але ні, вони з Чоніном ходять одними вулицями і називають своєю альма-матер одну і ту ж будівлю. Якщо це не довбаний знак від всесвіту, тоді що це таке? Нехай він буде виглядати як божевільний фанат, ким він, власне, і є, але він не може так просто відпустити цього хлопця.
Фелікс із Джісоном розвертаються, коли Чонін стає як вкопаний, з широко розплющеними очима божевільного вченого-відкривача. Але вже за секунду він спалахує небаченою рішучістю і, дивлячись Ліксові прямо в очі, намагається телепатично передати тому сигнал. Він нагадує, що вони з Хьонджіном кудись там поспішали, тож він може лишити їх із Джісоном-сонбе, вони самі дійдуть до медпункту.
Кілька разів кліпнувши, Фелікс стукає себе по лобі і каже, що йому справді треба бігти, але він лишає сонбе у надійних руках. Тоді швидко розвертається і, не даючи тому оговтатись, йде геть. Чонін видихає і дякує всім відомим богам за такого розуміючого друга. Він обов’язково віддячить!
- Але я справді в порядку. Гадаю, у цьому нема необхідності, - бурмоче Джісон, зітхнувши.
Він переминається з ноги на ногу, і Чонін відпускає його плече, бо тому вочевидь стає некомфортно. Фелікс такий милий, поряд із ним люди завжди почуваються затишно. Можливо, не варто було його відпускати. Єні навіть не знає, як повинен повідомити цьому малознайомому хлопцеві, що він щотижня дивиться, як той грається з собою на камеру. І дрочить на це. Типу… це вважається компліментом? Чи це просто збочення і краще тримати всі свої фантазії при собі? Мабуть, таки останнє.
Тобто, справа ж не лише у тому, що Чонін вважає його найгарячішою людиною на всій довбаній планеті, бо він ще ніколи так сильно когось не хотів. Він слідкує за його сторінкою вісім прекрасних місяців, і це справді змінило його життя. Мало не щодня він прокидається і бажає йому в чаті доброго ранку. Читає його кумедні повідомлення і дивні довгі роздуми про все на світі, які той часом надсилає в чат. Сотні разів передивляється завантажені ним у блог фото та відео, навіть якщо на них не подрочиш. Навіть якщо це зображення його обіду або кульбабки, яку той зустрів десь по дорозі.
Він справді живе цим хлопцем. Відчуває себе щасливцем щоразу, як згадує про його існування.
Кинувши черговий погляд на родимку на щоці Джісона, а тоді на кільце у його губі, Чонін нервово облизує вуста, а його вуха аж пашіють. Мати Василева, це ж справді прекрасний JOne з плоті й крові стоїть поряд із ним. От би ще самому не грохнутись без свідомості від самого лиш усвідомлення. Хлопець, яким він одержимий уже стільки часу, не просто таки існує насправді, він ще гарніший та прекрасніший, ніж Чонін собі уявляв. І він стоїть поряд, наче господнє диво.
- Нам краще пересвідчитись. Це моя провина, тож… так мені буде спокійніше. Будь ласка. У будь-якому разі тобі краще трохи посидіти і відпочити, сонбе.
Якусь мить Джісон зважує його пропозицію, не зводячи очей з палаючого обличчя молодшого, а тоді невпевнено киває, і вони продовжують прямувати до медкабінету. Попри здоровий глузд, той чомусь розташований аж на третьому поверсі, і дорогою старший бурмоче, що це знущання над хворими. Навіть попри справний ліфт. Коридори уже майже пусті, і коли вони доходять до місця призначення, медсестри всередині теж немає. Проте Чонін таки наполягає, щоб вони зачекали, і садовить насупленого Джісона на одне з двох вільних ліжок.
- Як почуваєшся? Чорт, у тебе щока спухла. Мені дуже шкода. Хіба тут не має бути якийсь лід?
Він метушиться, роззираючись навкруги, але ж не щодня опиняєшся поруч із наймилішим і найгарнішим створіння на всьому білому світі. Ще й коли ти взагалі не розраховував коли-небудь із ним зустрітись. Будьмо чесними, коли ти взагалі мало вірив у його реальність.
- Отам є лід. – Джісон показує рукою на одну з шафок. – Там холодильник. Мінхо грає у футбол, тож мені не раз доводилось тут побувати в якості підтримки. Подаси мені? Якраз напишу йому, щоб не хвилювався.
Що ще, чорт забирай, за Мінхо? І поки Джісон витягає з кишені смартфон, Чонін йде та дістає йому один з охолоджувальних компресів, перевернувши по дорозі стілець, який вигулькнув абсолютно нізвідки. Він зараз згорить із сорому ще швидше, ніж від прекрасності Джісона.
- Мінхо? – Невинно перепитує він.
- Так, Лі Мінхо. Знаєш його? Ми живемо разом.
- Ніколи не чув цього імені.
І краще би взагалі ніколи його й не почув. То він живе з якимось Мінхо? Невже коли Джісон проводить свої неймовірно гарячі стріми, десь за стіною з ним живе якийсь хлопець? Святі небеса, а що як це його хлопець? Ну звичайно, тільки погляньте на нього! Хіба цей ідеальний чоловік, приклад довершеності та доказ існування бога - може бути самотнім?
Бухнувши отак відразу з небес на землю, Чонін відчув себе найнещаснішою людиною на планеті. Мабуть, не варто питати, чи вони з якимось дурнуватим Мінхо випадково не зустрічаються, це просто розіб’є йому серце.
- Знаєш, ти можеш іти. – Джісон підіймає на нього горіхові очі, прикривши холодним компресом підбиту вилицю і свою чарівну родимку. - Я тут трохи посиджу і теж піду. Все гаразд.
- Я краще дочекаюсь медсестру.
- Та не треба. Не хвилюйся через того м’яча, з усіма буває. Але я в порядку, жодних претензій до тебе.
Чонін відчуває себе нав’язливою мухою, яка все намагається прилипнути до чогось солодкого, але він не може просто розвернутися та піти. Тільки не зараз. Він гарячково думає, що би такого запитати, аби лиш затриматись на довше, але нічого не спадає на думку. Тому він просто застигає, втупивши очі в Джісона, мов той бевзень. Ще раз обводить поглядом його вузьке обличчя і маленькі очі, які зараз здаються геть темними, пухкі губи з пірсингом та дві маленькі симпатичні родимки на щоці. Милий. Він знав, що під маскою ховається красень, але все одно вражений тим, що його JOne виглядає ось так. Такий справжній і водночас зовсім нереальний.
- Ти ж JOne, так?
Рука з компресом падає йому на стегно, і Джісон різко втягує повітря ротом, виглядаючи абсолютно приголомшеним питанням, і це миттєво видає його.
- Ти стример на hearbeat. Я тебе відразу впізнав, у тебе такі ж родимки. – Чонін тицяє собі пальцем у щоку, де на тому ж місці Джісон має прекрасну родимку. Його серце так шалено бахкає, що він майже впевнений, зараз на його ганьбу збіжиться подивитися весь універ. - Я давно на тебе підписаний.
- Не розумію, про що ти. – Його голос стає відчутно холоднішим, і Хан так міцно сціплює зуби, аж в кутках щелепи заграють жовна.
Але Чонін уже отримав справжню відповідь. Збентежений, він густо червоніє, і хоч подумки кляне себе за сказане, тепер не може спинитись.
- Це точно ти, JOne. Я так добре знаю твоє обличчя, що впізнаю тебе навіть попри маску. Я дивлюсь всі твої стріми уже протягом восьми місяців. Вони чудові. І ти чудовийІ
Мішечок із компресом бухкає на підлогу, коли Хан різко вскакує та сильно штовхає його, аж доки Чонін не гепається потилицею об стіну, дорогою перевернувши уже другий за сьогодні стілець. Його рука боляче здавлює молодшому горло, і поки Єні намагається вхопити трохи повітря, перед очима у нього опиняється перекошене від злості обличчя Джісона.
- Стули свого довбаного рота, маленький збоченцю.
- Я не… - хрипить Чонін.
- Навіть не думай, що тепер зможеш шантажувати мене. Я знаю таких маленьких дрочерів як ти. Краще забудь, що взагалі мене бачив. Як і дорогу до мого каналу, якщо не хочеш неприємностей. Зрозумів мене?
- Я лиш хотів сказати, що люблю… - Чонін замовкає, коли рука здавлює ще міцніше, і він інстинктивно хапається за неї обома своїми, але та не відпускає. Який він у біса сильний, навіть попри те, що Чонін вищий і більший за нього.
- Не думай, що раз ти бачив, як я розважаюся на камеру, то можеш тепер щось від мене вимагати. Я тобі не якась шльондра, ладна на все заради грошей, мені це не цікаво.
Здається, хрипи таки підказують Джісонові, що відповісти таким чином його жертві не вдасться, тож він трохи послаблює хватку, і Чонін робить глибокий вдих. Почервоніння трохи спадає, він кашляє в обличчя Джісона, бо той все ще надто близько. Красивий та безжалісний, такий не схожий на милого стримера JOne’а, але тепер не може бути сумнівів, що Чонін не помилився.
- Я не збираюсь тебе шантажувати. Будь ласка, відпусти. Я нікому не розкажу про тебе, обіцяю. Я не хотів нічого поганого, сонбе. – Чонін благає, і за мить рука таки зникає з його горла. Чонін хапається за нього уже своєю та потирає, намагається відновити дихання і шоковано зиркає на хлопця попереду.
Гаразд, це було супер неочікувано, але він не може не визнати, що навіть зараз Джісон виглядає гарячим, мов щойно вибрався із пекла. Це якийсь зовсім інший різновид гарячості, але дивлячись на його обличчя зараз, у Чоніна, здається, підскакує і тиск, і температура, і ще бозна що.
- Я навіть не думав нічого від тебе вимагати. – Закашлявшись, у нього з очей аж бризкають сльози. - Господи, серйозно! Лише хотів сказати, що я твій фанат. І я дуже вдячний за твої стріми, вони були дуже помічними, коли я… ну, не міг розібратися у собі. Для мене вони особливі, я більше нікого не дивлюсь насправді, але твій канал багато значить для мене.
Ще кілька секунд його обличчя лишається незворушним, але тоді Джісон тихо зітхає, і його риси м’якшають на очах. Він підтискає губу та відступає на крок назад.
- Гаразд. Ти вже вибач, що накинувся – Несподівано ніяково каже він, потираючи потилицю. - Я колись зустрів одного такого фаната, він був упевнений, що мене можна трахнути за кілька вон, тож я трохи погарячкував.
- Я розумію. – Чонін киває, раптом відчувши пекучий сором, бо хоч він і не думав про таке, він теж дивився на Джісона та стікав слиною. Господи, він просто огидний. – Ти теж пробач. Я не мав на увазі нічого такого.
Усвідомлення накочує на нього зненацька. Хлопець, який зараз стоїть навпроти – Хан Джісон, і він не якась красива картинка на екрані. Це жива людина зі своїми почуттями та своїм власним життям, і насправді Чонін дійсно нічогісінько про нього не знає. Він уявляв його не таким. Для нього нема місця в його житті, що би він там собі не нафантазував. Ніякий перегляд стрімів, ніякі фото і ніякі сердушка не дають йому права чогось від Джісона хотіти.
- Мабуть, я краще піду. – Тихо каже він, і Джісон погоджується, що їм обом нема чого тут сидіти.
Не бажаючи затримуватись у цій ніяковій обстановці, Хан швидко перетинає кабінет і рухається до виходу, доки Чонін лишається, щоби покласти на місце компрес і поправити перевернутий стілець.
- Що за чорт? – Долинає зі сторони виходу, і Чонін розвертається до голосу. – Тут замкнено. – Каже Джісон, дьоргаючи ручку дверей так, наче намагається вирвати її з коренем.
- О ні.
- Тільки не кажіть мені, що довбана, бляха, медсестра, якої вічно нема на місці, щойно зачинила кабінет, навіть не перевіривши, чи тут нікого нема. - Джісон низько стогне, і Чонін миттєво проганяє думку про те, що цей стогін дуже схожий на ті, які він раніше чув на стрімах.
Ні. Ні, Ян Чоніне. Навіть не думай про стріми JOne’а у такий момент. Краще не згадувати і не уявляти. Він підскакує, коли Хан гатить у двері кулаком, наче прочитавши його жахливі думки. А тоді починає кричати на всю горлянку і голосно гриміти по нещасному дереву.
- Це якийсь жарт. Цього просто не могло статися насправді. – Бурмоче Джісон у короткі періоди відпочинку між тим, як гатить у двері. Тоді розвертається до Чоніна, весь червоний та розлючений, і невдоволено питає: – Не збираєшся мені допомогти? Чи просто стоятимеш там, як ідіот?
Насправді Єні не думає, що приєднайся він до криків та галасу, то це їм чимось допоможе. Він витягає мобільний і береться телефонувати та писати друзям, і Джісон врешті пригадує про таку опцію. До Фелікса з Хьонджіном, звичайно, не додзвонишся - Чонін навіть не дивується, проте Синмін таки відповідає. Посміявшись, він каже, що постарається приїхати, тож лишається лише зачекати.
- Він постарається? – Невдоволено коментує Джісон. – І скільки нам чекати? І де це носить Мінхо, коли він так потрібен?
Погаласувавши ще кілька хвилин, Хан видихається та опускається на підлогу біля дверей, то прислухаючись, чи не лунають якісь звуки по ту сторону, то продовжуючи горланити про допомогу. Він кляне усе на світі, особливо нещасну медсестру, і Чонін мовчить, аби не розізлити його ще сильніше.
Зрештою, це його провина, що вони опинилися у цій ситуації. Це він заїхав йому м’ячем в обличчя, тоді наполіг піти у медпункт, а потім ще й розсекретив як стримера для дорослих, тож саме через нього у Джісона сьогодні такий невдалий день.
- Пробач. – Негучно каже Чонін. – Всі твої неприємності через мене.
Зітхнувши, Джісон не відповідає, і вони сидять мовчки якийсь час, якщо не рахувати, що кожні пару хвилин старший перевіряє, чи хтось випадково не проходить повз і кричить на всю горлянку, що їх замкнули.
Опустивши голову на зімкнуті на колінах руки, Чонін тихенько сидить на прохолодній підлозі, притулившись до стіни трохи далі від дверей, і намагається бути якомога непомітнішим. Він почувається винним у всіх смертних гріхах і навіть не зиркає у сторону Джісона.
Цікаво, чи може він взагалі тепер дивитися його стріми, чи як сказав сам Джісон, йому варто забути дорогу до його сторінки? Це зараз не те, про що варто турбуватися, але він справді хвилюється, як буде обходитись без нього. Сторінка Джісона уже давно стала його життям, і зараз він навіть не розуміє, чим буде заповнювати цей вільний простір. Мабуть, варто знайти якесь справжнє хобі. Він давно хотів навчитися грати на гітарі, от JOne грає, і він теж міг би…
- То твій друг приїде нас випустити?
- Синміні? Приїде, йому треба трохи часу, щоб дістатися сюди, тож треба трохи зачекати. Вибач.
- Та досить уже вибачатися. – Надувши щоки, Джісон гучно видихає. – Це ж не ти безвідповідальна медсестра, яка нас замкнула. Гадаю, ти зараз теж хотів би опинитися в іншому місці.
Чонін лише киває, уже й сам не певен, чого він хоче. Тепер намагання познайомитися з Джісоном уже не здаються йому хорошою ідеєю. Хіба він не схожий на божевільного переслідувача, який не дає кумирові жити спокійним життям?
Вони знову мовчать, але краєм ока Чонін помічає, що старший дивиться на нього, і всі зусилля тепер спрямовує на те, щоб червоніти не аж так помітно і не відвертатися від цього погляду.
- Слухай, а чому ти підписаний на мене?
- Тобто? – Чонін підводить голову і таки заглядає Ханові в очі. Той мовчить, примушуючи його до відповіді. – Тебе… ну, цікаво дивитись. Приємно слухати. Ти красивий і сексуальний, у тебе це добре виходить. Я ніколи не цікавився подібними стрімами, але якось перейшов на цей сайт за рекламою з твоїм коротким відео, ну знаєш, оте прев’ю, і я просто… залип надовго. Чорт, вибач, не думав, що буде так ніяково говорити це напряму.
Джісон пирхає та по-справжньому всміхається, і Чонін дійсно впізнає цю усмішку, тільки тепер на його губі ще й красується пірсинг. Боже, як гарно. Цікаво, він зробив його нещодавно чи просто знімає під час стрімів?
- Мені не ніяково. Коли дрочиш перед тисячами людей, ніяковість кудись зникає. Але я мав на увазі, що ти… Ну, я насправді не знаю, хто мої глядачі, але я уявляв їх якось інакше. Взяти хоч того вишкребка, якого я одного разу зустрів… А ти молодий привабливий хлопець, навіть здаєшся досить адекватним, тож я просто не розумію, чому ти дивишся мої стріми замість знайти собі когось. Чи в тебе хтось є?
- Ні, нема. Було б дивно дрочити на хлопця з інтернету, коли в тебе хтось є.
Джісон вибухає сміхом, і Чонін все сильніше нагадує стиглий помідор.
- Тобто я не кажу, що в тебе не може когось бути, навіть якщо ти проводиш ті стріми. Але «знайти собі когось» - завжди здавалося мені дивним. Буває так, що потрібні люди просто не трапляються. - Чонін знизує плечима. – Я не хочу «когось».
Джісон розуміюче киває і негучно говорить:
- Ага. Мабуть, тому я й почав стрімити.
- А може, я просто так зациклився на тобі, що й не помічаю нікого іншого. – Негучно бурмоче Чонін сам до себе. – Може, я зустрів тебе, щоби врешті почати жити своїм життям, а не сохнути за хлопцем, з яким у мене нема жодних шансів. Я ж навіть не сподівався зустрітись насправді. Ти був фантазією. Недосяжною мрією. Кимось нереальним.
Джісон не зводить з нього погляду, Чонін лише на секунду підводить на нього очі, а тоді опускає їх назад. Все ще до біса ніяково. Нащо він взагалі наговорив йому цього? Тобі краще стулитися, Чоніне, аби не зганьбитися ще сильніше.
- То ти сохнеш по мені?
- Ага, є таке.
- І ти справді дрочиш на мої стріми? На мої фото?
- Хіба не для цього їх дивляться? – Чонін знову зустрічається із ним поглядом, і цього разу не може відвести його. Він слідкує за тим, як Джісонів язик вигулькує та облизує нижню губу, мазнувши сріблясте кільце, і думає про те, як відчувається поцілунок із таким пірсингом. – Ти ж сам знаєш, завжди… говориш про це.
Він знизує плечима і раптом підсовується, підібравшись ближче до Чоніна, і той застигає, мов перелякана косуля перед хижаком. Цей Джісон відчувається зовсім інакше ніж той, до якого він звик на екрані. Але водночас це той самий хлопець, який випромінює сексуальність одним своїм існуванням.
- Хтозна. Може, на мене дивляться просто, щоб помилуватись. Ніколи б не подумав, що ти один із моїх глядачів. Який у тебе нік на сайті?
- I.N. Останні літери мого імені.
Тільки тепер Чонін усвідомлює, наскільки ж дивно з кимось про це говорити. Це завжди було його великою таємницею.
- Ти I.N.? Я тебе пам’ятаю! – Радісно вигукує Джісон і усміхається, наче згадав давнього знайомого. - Дідько, серйозно? Це ж ти виграв розіграш, я ще спеціально для тебе записував відео з мінетом.
- Так, я пам.. п-пам’ятаю те відео.
- Сподобалось? – От тепер його голос такий же оксамитовий і спокусливий, як на стрімах. Чонін важко ковтає слину. – Я не був певен, чи вийшло нормально, не робив такого раніше.
- Дуже. Мабуть, саме тому я тебе впізнав. Добре роздивився твої родимки, твої очі і твої губи.
- Хах, це ж треба, - тягне Джісон, не припиняючи усміхатись. – А я ще хотів позбутись тих родимок. Стільки збігів привели до того, що ми тепер сидимо тут замкнені.
Раптом Чонін озирається, відлипнувши від найгарнішого на світі обличчя, і усвідомлює, що вони практично сидять в темряві. Уже досить пізно, і в кабінеті панують сутінки. Вони могли би увімкнути світло, йому навіть варто це зробити, аби тільки прогнати цю дивну атмосферу, інакше він зараз просто задихнеться від напруги, але Чонін лиш мовчки вдивляється в темні Джісонові зіниці.
Невже той не помічає, як між ними змінився настрій? Чи це лише Чонінові так здається? А тепер він починає хвилюватись, аби лише Хан не подумав, наче він його домагається чи щось таке. Проте не схоже, що йому некомфортно, він сам підсів ближче.
- Отже, - знову перериває мовчанку Джісон. Він не здається злим, коли запитує: - Більше не будеш дивитися мої стріми?
- Мабуть, мені не варто. Тепер, коли я тебе знаю, це буде відчуватись інакше.
- Так. Мені теж буде дивно. Тепер уявлятиму не безликих підписників. Уявлятиму, як ти сидиш і дрочиш на мене свій член. Першокурсник Ян Чонін. Хто б міг подумати. Це значить, що я втратив глядача. І забрав у тебе можливість розслабитись у п’ятницю ввечері. Хоча… ти можеш дивитися когось іншого, на сайті ще повно каналів.
- Я більше ні на кого не підписаний. Гадаю… гадаю, мені взагалі варто припинити цим займатись.
- Що ж, тоді чи можу я компенсувати для тебе цю втрату?
- Що? – Зустрівшись з його очима, Чонін застигає, його дихання вкотре збивається. Цей хлопець просто дражниться, так? Насміхається зі свого одержимого фаната. – Як компенсувати?
Вуста Джісона трохи розтягуються в усмішці, і Чонін переконаний, що той зараз гучно зарегоче, потішений його реакцією.
- Чого тільки не зробиш ради фанатів. – Каже Джісон замість сміху, його голос здається цілком серйозним. – Хочеш поцілуватись? Хіба це не буде ще кращим призом, ніж відео з удаваним мінетом та несправжнім членом?
Чонін не встигає обдумати те, що тільки-но почув. Навіть не помічає, коли Джісон встиг підсунутись ще ближче, він заворожено не відриває очей від блискучого пірсингу на його губі.
- Хочу. – Каже він впевнено, але зовсім не вірить, що це може трапитись. Дурний молодшенький. Купився на такий очевидний обман.
Джісона не треба просити двічі.
Без зайвих роздумів він підсовується, стає колінами на підлогу і спирається долонями на стіну позаду Чоніна, а тоді швидко притискається до його губ своїми. І той не дає собі часу дивуватись, відповідає так, наче чекав цього все життя. Нарешті він може піймати Джісонів пірсинг вустами, зачепити його язиком та посмоктати.
Від емоцій, що бурлять у грудях, Єні майже скавулить йому до рота, притискається до гарячого тіла ближче і стримує себе, щоб не чіпати руками без дозволу. Вони цілуються, але на більше Хан не погоджувався.
Проте вже за мить його долоні опускаються Чонінові на талію, він обережно підтягує його до себе. І почуваючись сміливіше, Єні ледь відчутно торкається його щоки пальцями. Не тієї, у яку сьогодні поцілив м’ячем.
Тільки на секунду відірвавшись, їхні вуста знову з’єднуються, і Чонін вповні насолоджується його неперевершеним смаком. Голова йде обертом, він збуджується, коли Хан своїм тілом притискає його до стіни та проводить долонею по грудях.
- До біса, - шепоче Джісон і ловить трохи повітря перед тим, як зім’яти його губи знову.
Вони тихо шарудять одягом, важко дихають та ледь чутно причмокують губами, і Чонін зовсім не думає, куди це все рухається, коли його долоні продираються під сорочку та лягають на бісову ідеальну талію Хана, пальцями зминаючи футболку.
Скільки часу він марив цим тілом, лежачи у своєму ліжку? Він не думав, що коли-небудь насправді зможе поцілувати цього хлопця, але десь на такому рівні божественності це й мало відчуватись. Стараючись схопити ротом повітря, Чонін цілує тонку шию, лишає вологий поцілунок на родимці біля ключиці і ледве не непритомніє, коли Джісон важко видихає йому біля вуха.
- Чому ми досі валяємося на підлозі, коли поряд є ліжко? – Питає Хан, доки його пальці зариваються Чонінові у волосся.
Молодший лишає облизувати його ключицю та підводить на нього очі.
- Що? Ліжко? Ти хочеш… Але ти… Але я…
Джісона щось сильно веселить. Він хихикає та підсовується ближче, щоб промовити це Чонінові просто в губи:
- Знаю, я казав дещо інше, але ми справді можемо скористатися одним із цих ліжок. Ти ж мріяв про це, правда?
- Ні. – Твердо випалює Чонін, розширивши очі, щиро шокований цією пропозицією. – Тобто мріяв, але… – Він затинається, а тоді чомусь переходить на шепіт. – Але ж не зараз. І не тут. Ми в медпункті, скоро має прийти Синмін і нас випустити. І ти... хіба ти вільний? А хто тоді Мінхо?
Джісона знову веселить його паніка, Чонін бачить це в його очах.
- Мінхо – мій друг та сусід. У мене нікого нема, інакше я би не лизався тут зі своїм фанатом. І в нас достатньо часу, ти ж казав, що йому довго добиратись. Можеш написати, щоб він постукав перед тим, як заходити. – Джісон закочує очі та зневажливо пхикає, і Чонін вже не розуміє, чи це не був жарт.
Старший м’яко кладе обидві долоні на його щоки, ще раз повільно цілує вуста і каже:
- Скільки разів ти уявляв у мені свій член замість дурної іграшки? Я ж бачу, який ти збуджений. Я теж цього хочу. Ну скільки часу нам може знадобитись, щоб швиденько кінчити? Всього кілька хвилин, а потім твій друг нас випустить, і ми спокійно вийдемо звідси, наче нічим таким тут не займались. Твоя мрія може легко стати реальністю.
- Я так не можу.
- Чому ти не можеш, джаґі? – Коли Чонін не відповідає, продовжуючи лиш глипати на нього, Джісон зітхає. – Двічі не пропонуватиму. Зараз не час грати святошу, це твій єдиний шанс, поки у мене такий настрій.
Почувши знайоме звертання, яке JOne завжди використовує для підписників, Чонін полотніє та відсовується, і старший відпускає його щоки. Джісон хоч пам’ятає, яке в нього ім’я?
І тримаючи в руках найбажанішу для себе людину на світі, Єні ледь помітно хитає головою. Відмовлятись від заманливої пропозиції нелегко, але він знає, що погодитись - буде неправильно. Він хотів би продовжити цілувати ці вуста, йому подобається торкатися його тіла, але Чонін був щирим, коли казав, що зовсім не очікував переспати із ним.
- Я розумію, що для тебе це просто секс. Один із тих, про які ти розповідав на своїх стрімах. Але ти справді мені дуже подобаєшся, Джісоне. Звичайно, я тебе майже не знаю, і все ж, все одно знаю достатньо, аби бути впевненим, що поспішний перепихон – не те, чого я хочу.
- Я був про тебе іншої думки.
Якусь мить вони ще пропалюють один одного поглядами, і Чонін намагається зрозуміти, що значать ці слова. А тоді Хан відсовується та опускається дупою на підлогу, спершись на стіну поряд із ним. Вони знову замовкають, і Єні вже не певен, чого слід очікувати найближчим часом, усе його життя встигло кардинально змінитися кілька разів за останню годину.
- Чому ти передумав? Спочатку погрожував мені розправою, мало не вдушив, а тоді запропонував зайнятися сексом. У тебе завжди усе так спонтанно?
Усміхнувшись, Джісон трохи повертає до нього голову, не відриваючись від стіни. На щастя, він не виглядає ані засмученим, ані ображеним.
- Коли я вже вирішив, що ти не якийсь збоченець і не сприймаєш мене за шлюху лише тому, що я проводжу платні стріми для дорослих, я придивився до тебе уважніше. Ти симпатичний взагалі-то.
- І це все? – Обурюється Чонін. - Бо ти вирішив, що я не зовсім придурок і навіть трохи симпатичний?
- Чорт, ну ти ж теж щось відчув, коли ми цілувались, правда? І я говорю не лише про твого дружка в штанах.
Все ще невдоволений такою відповіддю, Чонін шумно видихає і пропалює його поглядом.
- Окей, ти сподобався мені. Я теж тобі подобаюсь. І ми обоє збуджені, замкнені тут наодинці, тож… чому б ні? Це була ідеальна атмосфера, доки ти все не зіпсував.
- Тобто я тобі сподобався, і все до чого ти зміг додуматись, це запропонувати мені перепихон у медпункті? Не подумав, ну не знаю... на каву мене запросити? Чи для цього я недостатньо не придурок?
Джісон окидає його таким поглядом, наче зараз точно розрегочеться.
- Хлопче, ти просто дрочив, дивлячись, як я себе задовільняю, було логічним подумати, що ти хочеш мене трахнути, а не на каву запросити. Чи скажеш, що дивлячись, як я пхаю у себе вібратор, ти мріяв сходити зі мною на побачення, а не опинитись на місці того вібратора?
- Я мріяв… насправді я мріяв про обидві ці речі. – Знову багровіє Чонін від такого зізнання. - Але вибач. Я розумію, про що ти.
Коли Хан нічого не відповідає, втупившись у стіну, Чонін збирає всю свою сміливість, щоб спитати:
- То ти би пішов зі мною на каву? Якби я запросив.
Надія в його очах настільки очевидна, що Джісон аж затинається із відповіддю.
- Станеш мене переслідувати, якщо відмовлюсь? Я ще не до кінця впевнений, що ти адекватний.
- Звичайно, ні. Тобто не стану переслідувати. Все нормально, якщо це занадто для тебе. Я би, мабуть, просто крізь землю провалився, якби зустрівся із тим, хто бачив мене… ну, в таких ситуаціях.
Джісон усміхається, і в нього знову з’являється цей зацікавлений погляд, який змушує серце Чоніна вистрибувати з грудей.
- Але ти зовсім не такий. Мені подобається, як ти робиш це все, не соромлячись.
- Роблю що?
- Отримуєш задоволення. Навіть знаючи, що тисячі людей на це дивляться. – Він ковтає, бо темні очі Джісона все ще не відриваються від його. – Тож, коли ми вийдемо звідси, я можу просто зникнути з твого життя. Навіть стріми перестану дивитись, буде й справді дивно після всього. Якщо ти цього хочеш.
Легенька усмішка все ще торкається Джісонових губ, коли він безжально каже:
- Так і зроби. Забудь про мене. Ти уже отримав значно більше, ніж інші фанати.
І Хан бачить, як вогник надії в очах молодшого затухає. На якусь мить Єні й справді здалося, що він може погодитись, тож тепер його затоплює глибоке розчарування.
- Здається, ти казав, наче відчув щось, коли ми цілувались.
- Ну і?
Чонін уважно вдивляється в його обличчя, і Джісон зовсім не здається йому байдужим. Можливо, його відмова не така уже й категорична.
- Хочу перевірити, що саме. Хіба тобі не цікаво?
Він майже певен, що старший відповість, що не бажає нічого перевіряти, що зовсім не зацікавлений у ньому, і дарма Чонін уже встиг собі щось надумати, мов закоханий підліток. Але він справді відчуває себе значно більш закоханим, ніж це було ще сьогодні зранку, навіть попри те, що Джісон виявився зовсім не таким, яким здавався на екрані. Так уже склалося, що в житті цей хлопець притягує його навіть сильніше.
Проте йому не вдається почути відповідь. Вони обоє здригаються, коли дверний замок раптом оживає, і вже за секунду Синмін прочиняє двері. Мабуть, були такі захоплені гіпнотизуванням чужих зіниць, що навіть не почули його кроків.
- У вас обох сьогодні справді невдалий день, еге ж? – Питає Синмін, надто сильно розтягуючи губи в усмішці, як для такого сумного зауваження.
- Ти навіть не уявляєш. – Бурчить Джісон, і це пригнічує Єні ще сильніше.
Цей день не видається йому невдалим. Навіть попри те, що він заїхав у щоку єдиній людині, до якої відчуває хоч щось схоже на романтичний інтерес. І навіть попри те, що він відмовив єдиній людині, до якої взагалі відчуває сексуальний потяг. Все ж таки зустріти його - було неймовірною вдачею.
Не бажаючи лишатись тут довше, вони виходять, і Міні замикає двері назад, продовжуючи щось теревенити, але Чонінові не вдається зосередитись на його словах. Він дивиться на профіль Джісона, той стоїть зовсім поряд, тихий та задумливий. Ніжно обводить поглядом пухку щоку, красивий вигин повних рожевих губ та кільце пірсингу, і відчуває щось настільки щемке у грудях, що майже підходить, щоб здавити старшого в обіймах. Той би точно такому не зрадів.
Але невже він має попрощатись із ним звичайним «бувай»? Може, вони ще стрінуться десь на території універу, але не факт, що перекинуться бодай парою слів. А йому важко ось так відпустити хлопця, якого він майже не знає і одночасно того, про кого знає так багато. Коли слідкуєш за людиною стільки часу, дивишся його трансляції та фото, читаєш пости і повідомлення - складається помилкове враження, ніби ви уже добре знайомі. Навіть якщо це знайомство абсолютно одностороннє.
Синмін все ще тягне на собі всю розмову, коли вони спускаються на перший поверх та покидають стіни університету. В якийсь момент навіть Міні піддається їх депресивному настрою та замовкає, і до воріт вони доходять в тиші. Чонін подумки репетирує своє прощання, але слово «бувай» першим вилітає не у нього.
- Бувай, ще побачимось, – каже Синмін, махає Джісонові та розвертається, і Чонін по-дурному застигає посеред дороги між ними двома, не розуміючи, куди має рухатись. Їм із Міні в одну сторону, але він стоїть на місці, дивлячись на його спину.
Джісон все ще не зрушив з місця, і Єні вдячний навіть за можливість попрощатися, хоча так і не підібрав потрібних слів. Підводить на нього очі. Підбита м’ячем вилиця. Чарівні родимки. Чорні пасма, які спадають на очі. Кільце на губі, яке Чонін щойно посмоктував між своїми. Пухкі щоки, у які він так і не встиг тицьнути пальцем.
- Що ж, був радий познайомитись, сонбе. Навіть якщо це не взаємно. – Чонін ніяково, але щиро всміхається, і на одній щоці вигулькує ямочка. – Твій канал… він справді чудовий. Навіть не думав, що мені пощастить сказати це тобі особисто. Але не хвилюйся, я відпишусь. Мабуть, мені варто закохатися у когось в реальному житті.
Джісон не зводить з нього пильного погляду, але навіть не збирається відповідати, і від цього ще більш ніяково. Вклонившись йому, Єні прощається, ще раз кидає погляд на красиве холодне обличчя, знову всміхається та розвертається, аби врешті втекти від цього незграбного моменту.
- Гей ти, - гукає його Джісон, і він розвертається назад. – Так і не запросиш мене на каву? Маєш хоч цим відплатити, нагадаю, що ти заїхав мені в обличчя баскетбольним м’ячем.
Його очі так кумедно розширюються від щирого шоку, що Джісон не втримує задоволену усмішку.
- О. – Каже він багатозначно. – То тепер ти хочеш піти на каву?
- Тільки не питай що змінилось, інакше мені різко перехочеться бачити твоє смішне обличчя знову.
- Але ти таки хочеш побачити моє обличчя знову. – Чарівні ямочки знову вигулькують на щоках Чоніна разом із усмішкою, і Джісон не зводить із них погляду. - Як щодо завтра? Зустрінемось в обід біля баскетбольного кільця.
- Від тебе прозвучало як погроза. – Джісон торкається синяка на щоці пальцями та облизує вуста. – Тільки будь без м’яча, джаґі.
- Чонін. – Він закочує очі, впевнений, що Хан таки не пам’ятає його імені, проте усмішка все одно не сходить з його обличчя. - Мене звуть Ян Чонін. Але ти можеш називати мене своїм милим.
Його щоки знову паленіють, коли Джісон пхикає, проте він не відводить від нього впевненого погляду.
- Можу називати тебе своїм маленьким збоченцем.
- Мені підходить.
Зареготавши, Хан розвертається та йде геть, не попрощавшись. Його сміх і далі відлунює вулицею, коли окрилений, з абсолютно дурнуватою усмішкою на все обличчя, Чонін розвертається в сторону дому.
- Бачу, ви встигли познайомитись. – Коментує побачене Синмін. – Мені теж можна називати тебе маленьким збоченцем?
- Всі дозволи має лише Хан Джісон.
- Ох, то він має всі дозволи? І що між вами, бляха, сталося, у тій кімнаті?
- Колись ти почуєш цю історію. – Загадково либиться Чонін та минає його, продовжуючи рішуче крокувати вперед. – Впевнений, я розповідатиму її нашим дітям, коли вони спитають, як ми з їхнім татком познайомились.
- Ти ж знаєш, що дітей ви не народите, так?
Єні закочує очі та спиняється, щоб штурхнути його в плече.
- Але ніхто не забороняє намагатись.