Work Text:
Скіф крокнув в кімнату відпочинку на базі Дегтярьова, намагаючись зрозуміти, чому його люди так похмуро косяться на нього. В кімнаті, крім сплячих, був поранений, а поряд з ним сидів сам Дегтярьов, щось тихо говорячи.
На Скіфа озирнулися всі.
— А, ти, — кинув Дегтярьов різко і піднявся. — За мною.
Скіф здійняв брову, але пішов слідом — Дьоготь зараз не виглядав як людина, з якою треба було починати сперечатися. Той замкнув за ними обома двері у свій кабінет і розвернувся, гримнувши в повний голос:
— Ти чим, блядь, думав?
Скіф нахилив голову:
— Коли робив що саме?
— Коли стріляв в мою людину, Скіфе, ти вмикав голову, чи просто палив, не дивлячись? — прогарчав Дегтярьов, підходячи до нього впритул.
Скіф був не з лякливих. Але він позадкував.
Дьоготь схопив його за комір і стряхнув:
— Ну?!
— Я не… я не бачив, що це твої, Дьогтю, я думав то монолітівці! — він видрався з міцної хватки. — Не відчитуй мене, як малого, я не зрозумів!
— Ти не… Він не зрозумів! Ти що, просто стріляєш у все, що рухається, як якийсь ідіот?! — полковник знову схопив його за комір, штовхаючи до столу, та майже впритул наблизив своє обличчя. — Ти міг його вбити, ти розумієш це?!
— А ти, блядь, міг би своїх людей навчити не лізти під чужий приціл! — вибухнув Скіф, відштовхуючи його в груди.
Він розумів, справді розумів, що мав би бути уважнішим, але в Прип’яті було достобіса озброєних до зубів монолітівців, і коли на нього з-за кута дому вирулив хтось невідомий, він вистрілив раніше, ніж встиг зрозуміти, що робить. Те, що це не монолітівець він зрозумів, коли той, замість того щоб поперти на Скіфа, волаючи від болю, кинувся в укриття. Він знав, що просто по-людські мав би піти перевірити тіпа, але він просто не став ризикувати, що той пристрелить його вже сам.
Врешті, це Зона — про яку людяність йде мова?
А той навіть не вмер, а просто поранився.
Дьоготь, розлючений словами Скіфа та його спротивом, штовхнув його так, що той мало не впав на стіл. Він сперся ліктями о дерев’яну поверхню та вдарив полковника ногами у груди, відштовхуючи від себе: розумом він усвідомлював, що не мав цього робити, але тіло рухалося само, імпульсивно, реалізуючи давно накоплену напругу.
Дьоготь, видихнувши крізь зуби, коротко і прямо вдарив його в щелепу, не замахуючись. Це було настільки стрімко, що Скіф навіть не встиг зреагувати, лише хитнувся та сперся на стіл, відчуваючи, як в голові спалахує біль.
Тихо загарчавши, він кинувся на Дегтярьова: вдарив його в бік, прицілився в обличчя, але той ухилився, попавши йому важким кулаком під дих. Скіф із хеканням зігнувся і спробував зарядити Дьогтю з ліктя в пах — той відступив, знову ухиляючись, і вмазав Скіфу по хребту.
— Ти не вартий того, щоб брати зброю в руки!
Вони зчепилися, важко дихаючи: Скіф різко розвернувся, впираючись ногами у підлогу, і вронив Дегтярьова на стіл. Той приземлився на спину, потягнувши Скіфа за куртку на себе. Стіл тріснув під їхньою вагою, і вони гепнулися на підлогу, перекотившись через уламки.
Дьоготь заломив йому руки за спину, втискаючи обличчям в підлогу, і перевів дихання, поки Скіф брикався. Плечі, які вивернули назад, почали горіти. За лічені секунди Скіф, зрозумівши, що йому не вирватися, завмер. Пройшло кілька важких митей тиші, яку порушувало лише їхнє дихання.
— Охолонув? — спитав полковник хрипко та відпустив його руки. Скіф сів, не намагаючись більше напасти, і почухав себе по потилиці, хмикаючи — він мав очікувати, що Дегтярьов сильний, але не розрахував, як легко його заламають. Це було прямо незвично.
— Роздягайся, — раптом вронив Дьоготь.
— Щ-що? — Скіф ошалів, піднімаючи очі.
— Роздягайся. Якщо ти не розумієш словами, будемо діями, — видихнув полковник похмуро і рвонув свій ремінь. Скіф ковтнув слину: враховуючи, наскільки той був злий, це буде не просто приємна сесія, як минулі, а повноцінне покарання.
Він завмер на мить, вирішуючи: йому піднятися і піти, лишивши Дьогтя злим і задроченим, чи прийняти все, що тому спало на думку з ним зробити, і потягнув куртку з себе. Врешті, в якомусь сенсі він дійсно був винним. Стріляти по своїм — не діло.
— Повністю роздягайся, — кинув Дьоготь, коли Скіф завмер, поклавши руки собі на ремінь. Скіф ледь чутно зітхнув, розуміючи, що його очікує прочуханка, як неслухняне дитинча, і роздягнувся повністю.
— Стіл ти зламав, тому ставай на коліна на підлогу, можеш на одяг, дозволяю, і дупу до верху, — з темрявою в голосі промовив Дьоготь, поплескуючи себе ременем по руці.
Скіф ковтнув, стаючи як наказали. Він відчував себе беззахисним та слабким в такій позі, це було майже неприємно, але водночас смутно збуджувало. Не те відчуття, яке мало його переслідувати — явно не раніше ніж провина, але Дьоготь нависав над ним, повністю одягнутий, злий і владний, і щось всередині Скіфа просто не могло ігнорувати це.
— Тобі треба зрозуміти, що твої дії мають наслідки, Скіфе, — сказав Дьоготь і замахнувся.
Скіф скрикнув від першого удару, не очікуючи, наскільки сильним він буде, і замружився, стискаючи зуби. Наступні удари вирвали з нього лише рвані видихи — він кусав губи до крові, стримуючись з усіх сил.
— Не стишуй голос, — наказав Дегтярьов. — Хай весь поверх чує, що за не вмикання мізків слідує покарання.
— Дьогтю… Ааа! — черговий удар примусив його смикнутися і заорати — полковник замахнувся ще сильніше. Удари лягали щільно, один за одним, з ляскаючими гучними звуками. Більше Скіф не намагався мужньо мовчати, а скрикував і стогнав у повний голос, в якийсь момент почавши схлипувати — на очі навернулися перші сльози.
Він спробував відповзти, і Дьоготь підтягнув його назад за ногу, вдаривши по сідницях долонею:
— Стій смирно, ти це заслужив.
Скіф схлипнув, стаючи назад в позу, яку йому наказали на початку. Сідниці нили та горіли, Скіф розумів, що не зможе сидіти найближчі кілька днів, а на дупі лишаться чималі синці.
В паху нило від збудження.
— Що треба робити наступного разу? — спитав Дегтярьов безапеляційно, кладучи черговий удар поверх минулих.
— Включати голову! — скрикнув Скіф жалібно, давлячись сльозами. — Пр… — він захлинувся схлипом.
— Що? — Дегтярьов негайно перестав його бити та схилився донизу.
Скіф зрозумів, що той подумав — Скіф хоче сказати “Прип’ять”, їхнє стоп-слово. Він похитав головою і вичавив з себе:
— Пробачте, полковнику, — з губи ледь не зірвалося дитяче “я більше не буду”, але він виправив його на, — я буду уважніше.
— Я сподіваюся на це, — пробурчав Дегтярьов, опускаючи ремінь та став на одне коліно, погладжуючи Скіфа по сідницях, що палали. Скіф схлипнув — рух був ніжним, але шкіра так горіла, що було боляче навіть від цього.
— Думаю, з тебе вистачить, — зробив висновок той, і взяв його за член, пестячи контрастно ніжно. — Серйозно, як тебе треба відходити, щоб ти не збудився від цього?
Скіф розвів коліна, даючи більший доступ, і невизначено застогнав. Хотілося кінчити, ще більше — хотілося відчути Дегтярьова в собі.
— Полковнику, можна попросити?..
— Що саме?
— Виїбіть мене, будь ласка, — видихнув Скіф, прогинаючись в спині. Дегтярьов здавлено вилаявся, стискаючи пальці, та встав:
— Спочатку косячиш, потім просиш про задоволення? Ти хіба заслужив?
— А я пообіцяю бути хорошим… — видихнув Скіф, чіпляючись пальцями в пояс штанів Дегтярьова і стягуючи їх разом з білизною донизу. Взяв напівзбуджений член до рота, одразу глибоко — Дегтярьов попестив його по голові, штовхаючись стегнами.
— Ти б себе бачив, — видихнув Дьоготь захоплено. — Частині мене хочеться тримати тебе в такому вигляді постійно.
Скіф кліпнув очима, розуміючи, що вид в нього той ще: в залишках сліз, з вологими віями, розчервонілий, з ротом, відкритим ідеальною “о” та припухлими покусаними губами. Гроза Зони, не інакше.
— Щоб тебе провчити… старайся краще, бо це буде твоя єдина змазка, — відрубав Дьоготь грубо.
Скіф замугикав, абсолютно захоплений цією думкою, і захлюпав слиною, старанно смокчучи та зволожуючи член, вбираючи його максимально глибоко в горло. Дегтярьов недбало, ніби йому було все одно, пестив його волосся, але Скіф, піддивляючись вверх, бачив як він видихає крізь привідкриті губи, як мружиться та облизується від задоволення.
— На всі чотири, — видихнув Дьоготь владно. Скіф з хлюпанням випустив член з рота, і негайно став як наказали, прогинаючись в спині та підставляючи дупу, як тічна кішка.
Полковник опустився на коліна за його спиною і похлопав прутнем по червоних від ременя сідницям. Притис голівку до входу, повільно штовхаючись: Скіф був ще трошки розтягнутим з їхньої минулої зустрічі, але все одно член йшов туго. Дегтярьов зашипів:
— Який же ти тісний… — і раптом вдарив його по сідниці.
Скіф стиснувся ще сильніше та застогнав, відчуваючи, як член розтягує чутливі стінки, тисне на простату, просувається далі, до самої основи. Перші рухи Дегтярьов робив обережно, але вже за пару поштовхів взяв Скіфа за стегна і почав трахати його глибоко і грубо, до плескоту стегон о сідниці.
Скіф почав скрикувати від глибини проникнення та від болю — шкіра все ще горіла, і буде горіти ще не один день. З його члена потік передеякулят: попри дискомфорт, або і завдяки йому, Скіф сходив з розуму від задоволення.
— Аааах… — застогнав він, падаючи грудьми на підлогу, бо руки не тримали. — А... Ааа...
— Подобається тобі? — спитав Дегтярьов з іронією і знову вдарив його по стегну.
— Тааак, — схлипнув Скіф, рухаючись назустріч.
— От же ж… сучка, а не боєць, — буркотнув Дегтярьов. — Раз тобі так подобається, ти, мабуть, цілком зможеш кінчити без рук. Я вірю у твої таланти. А якщо ні — я точно не розчаруюся, що ти сьогодні лишишся без оргазму. Врешті, ти косячник.
Скіф заскиглив, розуміючи, що полковник серйозно — а кінчити хотілося неймовірно. Жорстка тканина штанів терлася о сідниці, він стискався, щоб краще відчувати, як в ньому рухається твердий гарячий член.
Дегтярьов, все ж таки змилостивившись, почав трахати його швидкими, безжальними, короткими рухами, раз у раз потрапляючи прямо по простаті. Скіф захникав, захлинаючись повітрям, і кінчив, не торкаючись себе, як йому і наказали. Розтікся по підлозі, відчуваючи, як міцні руки все ще тримають його за стегна — Дегтярьов дотрахав його, кінчаючи глибоко всередину, як завжди. Скіфу подобалося це, він сам колись попросив.
— Гарний хлопчик, Скіфе, — видихнув Дегтярьов ніжно, і тут же додав. — Хоч і довбойоб.
Він висковзнув зі Скіфа і потягнувся до уламків столу, витягаючи звідти пачку дешманських зонівських цигарок та запальничку.
— Наступного разу будеш косячити — видам тобі грамоту, — сказав Дегтярьов, закурюючи та протягуючи йому цю цигарку. Собі він закурив другу.
— Боюся уявити, що там буде написано, — втягнув дим в легені Скіф, розслаблено розкидуючись прямо на підлозі.
— “Їбать ти молодець”.