Work Text:
Йому добре. Тепло. Неймовірно. Еш досі не міг повірити своєму щастю. Груди наче наповнились жаром, однак йому не боліло. Він фиркнув. У цьому не було жодного сенсу. Як жар міг не обпікати? Але не обпікав. Хлопець почувався наповненим і захищеним. Як вдома – підказав розум.
Дурень.
Еш поцілував у маківку Ейджі, який відпочивав у нього на грудях, і підняв книгу так, щоб бачити написане через його плече. Еш звик до такої близькості. Було приємно обіймати Ейджі і отримувати те саме у відповідь. Вони почали з кількох ніжних поцілунків. Ейджі ніколи не тис, ніколи не наполягав. Близькість жахала і хвилювала, Еш віддав би за неї своє життя. Він глянув униз на Ейджі: той стиснув губи, а потім роздратовано надувся. Запустив перекладач, який постійно відкривав на телефоні, і написав кілька слів, яких не знав. Його губи зарухались, мовчки повторюючи слова відповідно до фонетичної транскрипції на екрані.
Не помічаючи погляду, Ейджі вийшов з додатку і продовжив читати те, що вивчав до того. Неуважно він повернувся до Еша і поцілував у місцину між ключицями, притиснувся трохи ближче, поправивши телефон.
Багато губ на його шкірі – мокрих, липких, потворних. Жар, алкоголь, яким вони дихають в Ешове обличчя, на його тіло. Руки хапають, стискають. Вони величезні. Язики на обличчі, шиї, його… Він здригнувся. Ні. Стоп. Будь ласка. Але вони ніколи не спиняться. Їм байдуже. Їм подобається, коли він благає. Живіт скрутило.
Тепер і зараз, подумки повторював Еш. Тепер. І. Зараз. Вони і так багато відібрали. Вони не зможуть відібрати його. Людина, що приземляла його вагою ніжного тіла, – це Ейджі. І Ейджі ніколи його не скривдить. Ейджі цілував його ніжно і любляче. Ейджі хотів, щоб він почувався коханим. Еш обережно вдихнув і примусив себе глянути в книгу. Усе добре. Він знову тремтів.
Ейджі нічого не сказав. Він потягнувся за спину Еша, щоб укрити їх ковдрою, трохи підіткнувши її навколо коханого. Він так мило про нього піклувався. Еш був неймовірним щасливчиком. Ейджі покрутився, поворушив плечима, щоб вкластись зручніше, і задоволено зітхнув.
Рука ковзнула стегном Еша, коли Ейджі діставав телефон, який випав з рук. Еш напружився. У відповідь на вияв раптового очевидного дискомфорту, Ейджі завмер. Еш майже бачив, як він зробив висновки, а потім обережно переклав руку Ешу на живіт: твердий комфортний дотик, який нічого не означав, нічого не вимагав, нічого не нагадував.
Еш заплющив очі. Він відчував неймовірну провину. Ейджі не мов лихого на думці. Еш це ЗНАВ. Ейджі ніколи, жодного разу, не змушував його фізично. Ох, інколи він куйовдив його волосся. Чи ганяв по квартирі зранку, але він ніколи… Еш тяжко дихав носом. Ейджі не такий. Ейджі не вимагав того, що Еш не міг… не хотів… Еш стис кулаки. Він дихав обережно і повільно, вдаючи спокій, якого не відчував. Він хотів відштовхнути Ейджі. Бо не заслужив на його прихильність. Не знав, як її сприймати, що робити.
Насилля було зрозумілішим. Наскільки воно похерило Еша? Однак біль лишався болем. Стиснути зуби і перечекати, поки він мине. Вони били сильніше, якщо відчували опір, але завжди треба було трохи опиратись. Бути занадто розслабленим означало, що теж битимуть. Біль був хитрим. Давав, на чому концентруватись під час процесу. Головне триматись між жахом і спротивом. Завжди здавалось, що це ніколи не скінчиться, однак всьому надходив кінець. Усе можна пережити. Або вони вб’ють, це Еш знав. Однак він досі лишався живим. Інколи він хотів померти, але ну, він звик не отримувати бажане. Жахливо. Звісно, Еш знав, що пережите не було нормальним. Та воно було… очікуваним, мабуть. Звичним.
Ніжність до біса лякала Еша. Він бажав її майже увесь час. Пізнавши її один раз, прагнув більшого. Він бачив, що Ейджі чекає від нього наступних м’яких обіймів, невинного поцілунку в щоку, чи лоб, чи в плече. Він хотів повністю розчинитись у теплі, розслабитись і відкинути голоси, що лунали у голові. Але не міг не чекати підступу. Він знав, що Ейджі не хотів того, що від нього хотіли інші. Знав, що Ейджі хоче бути йому другом, компаньйоном. Ейджі не скривдить його.
Та майже кожен знайомий Еша колись завдавав йому болю. За кількома винятками. Тепер були і ті, хто надто боявся Еша, щоб спробувати. Та Ейджі не боявся. Він не відступав під суворим поглядом чи від погрози. Не цурався його рук чи пістолета. Ейджі ставився з ніжністю не тому, що Еш міг захиститись. Ейджі просто був… таким… чистим, таким ідеальним, таким невинним, таким… хорошим.
Еш не хотів, щоб Ейджі почувався погано. Не хотів, щоб Ейджі зрозумів, наскільки Еш брудний, огидно зламаний. Боже, невинний доторк до бісової ноги викликав бажання здерти з себе шкіру. І Ейджі відчув би спустошення, якби дізнався. Бо він не хотів завдавати болю. Ніколи. І Еш, в біса, ЗНАВ це. Він зажмурився, щоб стримати несподівані сльози, від яких очі кололо і пекло. З ним усе ДОБРЕ.
– Нормально? – глянув на нього Ейджі.
– Так, ти мене трохи налякав, ось і все, – він знав, що краще не вдавати усмішку. Ейджі завжди помічав. І завжди засмучувався, розчаровувався. Скептичні карі очі бембі глянули на Еша, шукаючи щось. Еш не хотів, щоб він побачив. Тому заплющив очі і накрив губи Ейджі поцілунком. Він чекав, що демони зірвуться з ланцюгів, однак цього не сталось. Не цього разу. Губи Ейджі ніжні і податливі, дозволяли вести. Від нього пахло зеленим чаєм. Його руки не хапали, не тиснули чи щось інше, лише ніжно обіймали, лише притягнули трохи ближче.
Дякувати Богу.
Еш поцілував його знову, випускаючи полегшення і намагаючись забути про страх.
Ейджі підняв голову.
– Привіт, – він посміхнувся так солодко, так ніжно. Безпечна гавань. Ідеальність.
– І тобі привіт, – відповів Еш і поцілував знову. Цього разу Ейджі поцілував у відповів, а не просто дозволив себе вести. Він досі не наполягав, не тис, та коли Еш розкрив губи, Ейджі невпевнено провів по його язику. Еш знову затремтів. Небезпечна територія. Він мав би віддалитись до того, як Ейджі помітить, дізнається, до того, як впадуть стіни Еша і з нього поллється гидота, зруйнувавши все. Це може завдати болю його Ейджі. Викликати огиду.
Але Ешу було так добре просто цілуватись. Він почувався, наче дрібні іскри кололи руки і плечі. Він притисся до Ейджі трохи ближче і обережно вплів руки у його волосся. Не стискав, не тягнув. Він НІКОЛИ не змусить Ейджі почуватися так, наче у нього немає виходу…
Руки тягнуть за волосся так сильно, що сльозяться очі. Його тягнуться вниз, чоловік сміється. Хтось фотографує. Він пробує вирватись, але відчуває, що йому виривають волосся, бо чоловік посилює хватку і смикає вперед. Хтось щось каже. Він нічого не бачить, не може дихати, він давиться. Занадто сильно, занадто багато. Боляче.
Еш вдавився повітрям і викрутився з обіймів Ейджі. Він неелегатно кинувся до краю ліжка, готовий втікати, готовий битися. Але поруч був тільки Ейджі. Солодкий ніжний Ейджі. Еш спробував вирівняти дихання, поки коханий розглядав його широкими очима. Він виглядав розгублено, схвильовано. Виглядав скривджено. Еш завмер, роки тренувань взяли своє, тому він примусив себе заспокоїтись. Він знав, що байдужість чинив несправедливо, але не міг видавити з себе щось інше.
Ейджі не приховував мови тіла, вдивлявся у Еша, прибравши руки геть. Еш дивився на нього, слідкував за руками та поставою. Він стиснув руками стегна, щоб вгамувати тремтіння, і розглядав Ейджі, щоб заспокоїтись. Той напівлежав, відхилившись від Еша, не рухався, не погрожував. Його футболка задерлась, оголивши невелику ділянку срібною шкіри прямо над…
Ох.
Ейджі помітив, на що дивився Еш. Він спалахнув рум’янцем і зсунув стегна, щоб приховати. Очевидно, він збудився і зніяковів. А ще злякався. Ейджі боявся його? Думав, що Еш завдасть йому болю? Змусить його? Від цих думок тягнуло блювати. Не Ейджі. Ніколи Ейджі. Еш краще помре, ніж завдасть йому болю, ніж дасть комусь іншому його скривдити. Він краще…
– Усе нормально, Еш. Мені шкода. Я трохи захопився, – він знову пересунув ноги, ховаючись. – Ми не повинні… нічого робити. Добре?
Ох. Добре. Ейджі його не боявся. Не боявся. Дякувати Богу. Але… Ейджі не змушуватиме Еша. Це зрозуміло. Він не завдасть болю. НІКОЛИ не скривдить. Але також він очевидно хотів…
Що ж. Еш здатен на це. Він знав як. А Ейджі заслужим на задоволення. Заслужив. Заслужив на партнера, який дасть йому все. Еш ненавидів бути таким зламаним, побитим, панікувати, бо хтось його кохає.
Бо Ейджі його кохає.
А він кохає Ейджі.
А люди, що кохають одне одного, займаються цим. Із задоволенням.
О Боже, його розпирає. Чоловік над ним смердить потом, у нього багато волосся. Наче наждачкою дере шкіру. На його грудях тату, прямо над обличчям Еша. Він пробує роздивитись малюнок. Кусає губи так сильно, щоб відчути смак крові, доки монстр над ним гарчить і задихається. Він думає, що краще померти, ніж бути тут, дивитися на татуювання, яке кровоточить і розтягується, поки товстий педофіл потіє над ним. Безсила лють наповнює Еша, однак його привчили не боротись.
– Я плачу за хороший час, погань. Не розлежуйся тут.
Еш піднімає голову, розправляє плечі, облизує губи і посміхається.
– Вибач, татусю, мене зачарувало те, який ти великий…
Правильно. Він пам’ятав, як цим займатись. Тому змінив позу, схилив голову, щоб дивитись на Ейджі крізь опущені вії. Він провів пальцями по стегнах, легко стиснув коліна і розсунув ноги. Облизав губи і трохи надувся перед тим, як легко посміхнутись.
Ейджі дивився. Він нервував і почувався непевно. Але нічого. Еш знав, що у нього немає досвіду. Мабуть, він не знає, що робити. Еш йому покаже.
– Усе добре, Ейджі. Не соромся, – голос Еша трохи зламався на останньому слові. Хоча не мав. М’яко, з переддиханням, нагадав він собі. Еш торкнувся своїх губ, провів вниз по щелепі до шиї. Ейджі слідкував за ним широкими очима.
– Іди сюди, – ось так. Правильний тон. Захоплений. Спокусливий.
– Щ-що ти робиш, Еш? – Ейджі схопився за ковдру, його пальці стислись так, що побіліли. Він ще більше розчервонівся.
Еш взяв його за руку. Лінкс не збудився. Хм. Тому він поклав руку на свої груди, заохочуючи Ейджі торкнутися сосків. Еш приготувався, що його щипатимуть, однак цього не сталось. Він потягнувся до Ейджі, провів вгору по руці, м’яко дряпнув ключиці, спустився на торс. Відчув, що Ейджі затремтів від доторків, а потім стиснув руку на його грудях. Еш стримався, щоб не здригнутись.
– Ну хіба ти не гарненька маленька дірка? – руки на його стегнах, пальці міцно стискають шкіру. Він пробує розсунути ноги, пробує посміхнутись, але його все одно б’ють тильним боком долоні по обличчю, достатньо сильно, щоб у вухах задзвеніло. – Не дивись так, брудна шльондро… брудна шльондро… брудна шльондро…
– Не переймайся через дрібниці, Ейджі. Я задовольню тебе. Лише розслабся, – минув час, однак відточені рухи пригадувались не тільки в бою. Еш відчував, як змінився, як привабливо рухалось його тіло. Він знову вплів пальці у волосся Ейджі, м’яко потягнув на себе. Ейджі спробував віддалитись, але Еш не відпустив.
Еш нахилився, граційний, як танцюрист, і голодно поцілував. Язиком він торкався стиснених губ і слабко покусував. Прогнувся, щоб руки Ейджі зісковзнули на спину. Ейджі не лапав його за зад. Хоча міг би. Потроху він розслаблявся. Дихання заспокоювалось. Це добре.
З Ейджі було не так погано, як зазвичай. Еш майже відчував нетерпіння. Майже. Можливо.
Він зітхнув, переконавшись, що здавався дражливим, легким і веселим. Це весело.
– М-м-м. Ти такий солодкий, – гарний легкий стогін. Добре. Однак Еш досі не збудився. Деякі чоловіки сприймали це за образу, тому Лінкс знав, як відволікти від себе увагу. Він поцілував шию Ейджі, рука спустилась торсом вниз і стисла ерекцію, яку хлопець так приховував.
У Ейджі не стояв.
Дідько.
Усе добре. Ешу просто треба… Він просто… він… Паніка накрила його, заповнила голову білим шумом, стисла легені, живіт. Він не міг… він…
Руки Ґолзіна навколо його горла, коліно боляче впирається в промежину. Він не може дихати. Болить. Болить. Болить. Будь ласка, досить.
– Плата за хороший час, ти, бісів помийний щур. Плата за фантазію. І ти заплатиш, – він посміхався. Нудить. Руки хапають. Ковзають тілом, холодні і липкі. Коліно піднімається до живота, тисне, прибиває, щоб Еш не вирвався. Він важкий, такий важкий. Руки у волоссі, член біля обличчя, в’ялий і огидний. Сльози стікають обличчям. Може, це кінець. Може, він помре. Може… пальці залазять у рота, розтискають щелепу, Еш чує хруст. Болить. Болить. Болить.
– Еш? Еш! – він задихався. Ейджі міцно стиснув його зап’ясток. Він виглядав… Нажаханим. Наляканим.
Ейджі знав. Він знає. Він бачив, він знає, тому не хоче цей рот, не хоче, щоб його перший раз був з брудним, огидним помийним щуром, шльондрою. Він відчував огиду. Він…
– Вибач, – задихався Еш. – Вибач. Вибач, – у його очах стояли сльози. Та хіба це мало значення.
Огидна шльондра. Брудний помийний щур. Сміх, і клацання камери, і стогони над ним… під ним. Дим сигар, і лікер, і кров. Брудний. Огидний. Шльондра. Тварина. Жахливий. Зіпсований.
– Вибач. Я не буду. Ніколи тебе не торкнусь. Не буду, я… Вибач, – він вирвав зап’ясток. Ейджі відпустив. Він плакав. Чорт. Ейджі плакав. Плакав. Відсторонений. Обурений. Він…
Еш відсахнувся.
– Чому ти подумав, що можеш сюди прийти, шльондро? Друзі, ага. То що, ти їх спокусив? Мій син обслуговує чоловіків? Плати…
Ні. Будь ласка, ні. Не Ейджі. Тільки не Ейджі.
Ейджі хороший, чистий.
Шльондра… Спи з моїм сином, якщо хочеш.
Він опустив плечі. Ні, ні. Не плач. Будь ласка, не плач.
– Еш, гей. Гей, заспокойся, – Ейджі не сердився.
Чому він не сердився? Еш торкався його брудними руками. Він своїм мерзенним ротом…
– Еш, будь ласка. Ти можеш дихати? Прошу, я не знаю, чим допомогти. Можна тебе торкнутись?
Руки на його тілі, б’ють, тиснуть. Хапають. Жахливий. Шльондра. Вони великі, більші за нього. Вони кривдять. Боляче.
У грудях наче палає вогонь.
Ейджі плаче. Еш хоче померти.
– Еш. Зараз я торкнусь твоєї руки. Тебе трусить, тому я вкрию тебе ковдрою, добре?
Контролюй себе, безнадійний вилупку. Як ти смів його скривдити? Дихай. Нічого нового. Ти завжди знав, хто ти, чого вартий. Не влаштовуй драму. Ти скривдив його. Ти. Скривдив. Його. Еш кусав губу, доки не відчув смак крові. Він витер обличчя, не певний, чи здивували його сльози. Він вдихнув, глибоко і тремтливо, повітря прорізало груди, як гостре скло.
Він кохав Ейджі.
І певний час Ейджі кохав його. Еш відчував тепло, яке намагалось розцвісти в животі. Змушував себе дивитись у змучене обличчя людини, якій він ніколи не хотів завдавати болю.
Він убив би їх, якби міг… чоловіків, які зробили його надто мерзенним для солодких доторків Ейджі, надто зламаним, щоб прийняти любов, яку йому давали. Він убив би їх. Але він знав, що це його не зцілить. А на його руках уже було занадто багато крові.
Еш змусив себе завмерти. Галасливу паніку і крикливі спогади він обережно прибрав за межі свідомості, у темряву, де їм було місце. Він встав і ніжно подивився на хлопця у ліжку.
– Вибач Ейджі. Я не хотів, щоб ти відчував дискомфорт. Я не мав права тебе торкатись. Цього не повториться. Я обіцяю, – він вдихнув. Спокійний. Безтурботний. – Я подбаю, щоб тобі приготували іншу спальню. Боюсь, там буде гірший краєвид, зате двері з замком, – він видавив посмішку. Спробував зробити її якомога переконливішою.
– Будь ласка. Прошу, не бреши мені, – схлипнув Ейджі. Його трусило. Еш хотів, щоб у кімнаті з’явився хтось, вартий його торкнутись. Хтось, хто не відштовхував його. Ейджі треба заспокоїти. Еш хотів, щоб це був він. Він прагнув обійняти Ейджі.
Та не дозволив собі.
– Я не брешу. Вибач, Ейджі. Тепер я… розумію.
– Ти БРЕШЕШ, Еш. Ти настільки незворушний і спокійний, коли брешеш. Що я зробив? Прошу, скажи. Я не хотів, – Ейджі простягнув руку, його пальці відчайдушно стислись, потім він зібгав їх у кулак і підніс до грудей. – Я не хотів тебе скривдити, – прошепотів він.
Що?
– Що? – спитав Еш хриплим голосом. Дідько. Він спробував прочистити горло.
– Я не хочу і не хотів, Еш, я б ніколи… не завдав тобі болю. Ти ж знаєш, так? – Ейджі трусився. Чи може Еш укрити його? Еш стягнув ковдру з плечей і обернув її навколо Ейджі, обережно намагаючись не торкатись його руками.
Ейджі міцніше натягнув ковдру. Ох. Добре. Чудово. Еш трохи заспокоївся. Він допоміг… хоч трохи.
– Звісно, ти б мене не скривдив, Ейджі. Ти таких… хороший, – сумно посміхнувся Еш. Як він міг вчинити так жахливо? Ейджі сумнівається в собі через нього? Він чув голоси у голові. Сотні голосів. Інколи здавалось, що їх тисячі… Еш їх ігнорував.
– Тоді що сталось? Прошу, Еш, – губи Ейджі скривились. – Прошу, скажи.
Еш впорається. Ейджі просив, тому він впорається. Це ж так легко. Підбити підсумки.
– Я думав, що дам тобі те, чого ти хочеш, – тихо, але спокійно сказав Еш. Він хотів вірити у власний спокій. – Я… я вмію.
Ейджі схлипнув і прикусив кулак, щоб приглушити плач. Еш хотів його обійняти, заспокоїти. Але… Він охопив себе руками, сховав тремтячі долоні під пахвами і змусив себе продовжити. Ейджі мав право знати.
– Я міг принести тобі задоволення… Я міг би. А-але я розумію, чому ти не хочеш спати з таким, як я, – він спинився і облизав губи. Продовжив. – Ти такий хороший, Ейджі. Такий добрий і… чистий. Я не знаю, чому подумав, що ти… тепер я розумію. Я піду, дам тобі простір.
Йому треба було договорити найважче:
– Я більше ніколи тебе не торкнусь, Ейджі. Тільки щоб врятувати твоє життя, а до цього я не чіпатиму тебе і пальцем. Я обіцяю. Я лише сподіваюсь, що ти зможеш хоча б не… не ненавидь мене.
Він скривив губи. Примусив себе лишатись спокійним. Спробував піти, але тіло відмовлялось рухатись. Він тонув і навіть не знав, звідки чекати спасіння. Ейджі трусило від ридань, щоки горіли червоним на блідому, як у ляльки, лиці. Він кусав пальці. Еш не міг лишити його наодинці. І не знав, що робити.
Може, комусь зателефонувати?
– Еш… – Ейджі звучав так, що у його груди… наче впивалось бите скло. – Можеш, будь ласка, сісти? Я… я не торкатимусь тебе. Я т-тільки хочу впевнитись, що ти в нормі, – схлипнув Ейджі.
Еш сів. Він не був певен, що ноги його втримають, якщо він не сяде. Він дивився на Ейджі з відкритою недовірою. Той перевів подих і випростався.
– Усе добре, Ейджі, мені просто шкода, я… – Еш не знав, як правильно дібрати слово… – осквернив тебе.
Ейджі здригнувся, наче його вдарили.
Неправильне слово. Чорт. Еш тільки погіршив становище.
– Ти… – Ейджі дивився на нього. Усе добре. Йому можна. Він потягнувся до телефона, відкрив додаток, мить друкував. Його губи рухались, повторюючи слова, які він читав. Тоді він гарячково видихнув якесь слово японською. Еш не зрозумів його, але лайка у кожній мові звучала майже однаково.
– Ти ж не… осквернив… мене. Еш, як ти можеш казати такі жахливі речі?
Еш відчув, як його плечі опустились на слові «жахливі». Він випрямився. Не знав, чому так важливо було тримати поставу у мить, коли його серце розрізали на стрічки. Однак це було важливо. Він навіть не міг сперечатися. Ейджі не змовкав.
– Я не… ти не повинен… – він загарчав. – Я б хотів, щоб ти знав японську.
– Вибач, – прошепотів Еш.
– Ні. Спинись. Не вибачайся. Чому б ти говорив японською? У цьому немає сенсу! Лише… дай мені хвилю подумати. Не смій, не йди, добре? – він звучав невпевнено, але задумливість відігнала сльози паніки. Еш не був певен, що краще. Але він чекав би до своєї смерті, якщо Ейджі потрібен був час. Він спокійно дихав, розслаблено склав руки і чекав.
– Я не ненавиджу тебе. Я ніколи тебе не зненавиджу. Вибач, що тиснув на тебе, що захопився. Я не хотів… – він зітхнув, простягнув руку і знову її опустив. – Я лише… чому ти подумав, що я хотів від тебе… цього?
– Ти збудився. Хіба не в цьому сенс? Що ти хотів сексу? Нормально хотіти сексу, Ейджі. Більшість людей хочуть, – Еш примусив себе замовкнути, поки він не сказав інших жахливих слів.
– Я не хочу сексу, – твердо сказав Еш. Впевнено.
– Я знаю. Я… ти заслуговуєш на партнера, яким не користувались, як громадським туалетом, – Ейджі здригнувся. – Я знаю, що слова потворні. Та вони правдиві, Ейджі. Я іграшка для сексу. Така зламана, що зі мною більше не весело гратись. Вибач, – Еш вкусив себе за щоку, щоб стримати різкий сміх. – На мить я забув, що такий, як ти, ніколи не торкнеться такого, як я.
– Замовкни. Просто ЗАЦІПСЯ, – вигукнув Ейджі. – Ти… ти неймовірний. І я пишаюсь тим, що ти хочеш мене торкнутись. Я почувався гордим, коли ти дозволив себе обійняти. Я знаю, що тебе кривдили, Еш. І знаю, що через це… тобі… складно. Зрозумів? Я знаю. Та коли ти мене цілуєш, інколи я захоплююсь. Я забуваю, що ТИ не хочеш сексу. А я не хочу сексу ні з ким, окрім тебе. Тож це означає, що я не хочу сексу.
– Але…
– Я не знаю, хто тільки-но намагався мене спокусили, Еш Лінкс, бо це був не ТИ. Просто… не ти. Ніколи так більше не роби, – він продовжив, задумливо пробурмотівши щось японською. – Я… Слухай, я можу тебе торкнутись? Лише твоєї руки, не більше.
Еш наблизився і взяв Ейджі за руку. Він не знав, чого хотів. Тому дозволив Ейджі наблизитись і переплести їхні пальці.
– Добре. Так. Я люблю тебе цілувати. Дуже сильно. Але… слухай, якщо моє тіло інстинктивно реагує,... ти не повинен мене вдовольняти… – Ейджі заплющив очі. Еш дивився, як він роздумує. – Еш, слухай. Якщо колись ти будеш готовий, одного дня ми займемось сексом… не тому, що ти думатимеш, що я цього хочу, а тому, що ти хотітимеш мене, тоді я… думаю, я теж тебе хотітиму, – він стиснув руки Еша. – Але я не хочу того, що сталось, не хочу, щоб ти вдавав, і я не хочу… не хочу брехні. То було брехнею, Еш. Ти брехав, що хочеш мене. Я цього не хочу.
Ще одна сльоза стекла шиєю Ейджі.
– Я подивився, що означає те слово. Осквернити означає зробити брудним чи нечистим, – він чекав, тож Еш кивнув.
– Ти не брудний, Еш. Ти не можеш мене забруднити, бо ти не брудний.
– Це не так, Ейджі. Кожна частинка мене огидна. Кожна часточка мене була вкрита кров’ю і брудом найгірших гріхів людства. Мені ніколи не відмитись.
Ейджі запекло похитав головою:
– Ти знаєш, Еш, що кожні сім років шкіра людини повністю оновлюється?
Еш звів брови. Він чув щось таке, так, але відбулась така різка зміна теми, що він не зміг сформулювати притомну відповідь:
– Тож?
– Тож це означає, що впродовж семи років жодна твоя частинка не стикнеться з подібним. Бо вони тебе більше не скривдять… Я їм не дозволю.
Він виглядав до смішного впевненим, очі сяяли, а щоки роздувались від люті. Він був схожий на сипуху, готову до атаки. Еш фиркнув, відчувши, як більша частина тягаря звалилась з його плечей. Думка, що Ейджі подужає людей, які його кривдили, була абсурдною. Але чомусь Еш у цьому не сумнівався.
– І якщо треба буде чекати сім років, я почекаю. Я чекав дев’ятнадцять років. Хіба так складно? – цього разу Еш легко розсміявся. Ейджі відповів йому посмішкою зі сльозами на очах.
– Я знаю, що ти стараєшся, Еш. І я знаю, що ти одужуєш. Я знаю і бачу, добре? Я бачу тебе.
– Добре, – Еш кивнув, погоджуючись. Він не був певен у правоті Ейджі, але довіряв йому. Ейджі б не брехав.
Вони хвилю помовчали, тримались за руки, загубившись у власних думках.
– Чому я не зміг? – Ейджі звів брови, тому Еш продовжив. – Я знаю, знаю, я не мав намагатись. Однак… Ейджі, я переспав буквально з сотнею людей. Я ось так не панікував років з десяти, – Еш побачив, як Ейджі пересмикнуло. Його губи беззвучно повторили «одинадцять», а жах розцвів на обличчі.
– Ох, Еш. Ох, мій милий Еш. Мені дуже шкода. Одинадцять? Ти звик до цього з одинадцяти років! Я… – Мабуть, щось проскочило на обличчі Еша, бо Ейджі перейшов від суму до роздратування. – Як ти смієш питати чому? Бо ти був дитиною. І жахливі чоловіки робили з тобою жахливі речі. А я люблю тебе. Саме тому, – Ейджі здригнувся. Еш дивився. Він знав, що Ейджі його кохає. Але він ніколи не казав цього, не відкрито. Не таким чином.
– Добре, – дуже доречно, Еш. Чудове слово у відповідь на зізнання. Хороша робота.
– Думаю, ти не зміг, бо цього разу ти відчував значимість. Я… я думаю, тебе хвилював мій стан, що я відчуваю. А ще тебе хвилювало , що відчуваєш ти сам, – він подивився на Еша широкими очима, сповненими надії.
– Згоден. І досі. Я… хвилююсь… за тебе, Ейджі. Я бажав… Я не хотів, щоб ти пропускав щось через мене. Я хотів, щоб ти почувався нормальним. Я хотів…
– Гей. Гей. Нормальність переоцінена. Не хочу бути нормальним. Я хочу тебе, Еш. Я хочу кожну частинку тебе, яку ти захочеш віддати. Але я не хочу примушувати тебе. Не хочу цього, Еш. Добре? Ніколи. Колись ти будеш готовий, або не будеш ніколи.
– А якщо мені знадобиться сім років?
– Мені байдуже.
Він не брехав. Дідько.
– Ти?.. Можу я?.. – Еш непевно махнув руками. Ейджі посміхнувся. Еш повільно нахилився і сховав голову у нього на грудях, слухаючи серцебиття.
– Звісно. Завжди.
Серце Ейджі билось трохи швидше, ніж зазвичай. Еш посміхнувся. Він пишався, що притисся так близько, що помітив.
Ейджі обережно поклав руки йому плечі:
– Я тобою пишаюсь.
– Що? Чому?
– Ти сказав мені правду. Колись ти б змовчав.
Еш повільно і обережно обійняв Ейджі.
– Дякую. Дякую, що лишаєшся на моєму боці. Дякую, що приймаєш минуле, – він повагався. – Усього мене. Просто дякую, що ти зі мною. Знаєш, я дуже тебе люблю, – він відчув, як Ейджі ніжно торкнувся губами його волосся.
– Я знаю.
Холод покидав Еша, кінцівки важчали. Ейджі виводив на його спині теплі кола. Еш майже заснув, огорнутий ніжними руками. Він думав, що втратив його. Він думав, що…
– Гей, перестань думати про це, – пробурмотів Ейджі.
– Я думав зовсім не про те.
– Добре, якщо ти лежав і думав про щось хороше, розкажи про що?
– Ти наче мій дім, – посміхнувся Еш.
Ейджі на мить задумався.
– Дурник.
– Так.
– Ти справді в нормі?
– Так, так, я буду в нормі.