Work Text:
— Ти готовий поговорити про це?
— Що ти хочеш, щоб я сказав?
— Все, що вважаєш за потрібне, Ендрю.
— Він блять мертвий. Більше нема про що говорити.
~
— Як ти, Ендрю?
— Облиш, Уокер.
— Гаразд. Скажеш, якщо я тобі знадоблюся.
~
— Я ненавиджу його, Бі.
— Чому?
— Він обіцяв мені, що залишиться. Він збрехав.
— Справді?
— Його тут немає. Він сказав, що залишиться. Але не залишився.
— І це робить його брехуном.
— Я мав би знати краще за всіх.
— Що ти маєш на увазі, Ендрю?
— Він завжди був брехнею.
— Брехнею, а не брехуном?
— Я не хочу більше про нього говорити.
~
— Ти сьогодні йдеш на тренування?
— Немає сенсу, тренере.
— Хтось має за ним наглядати.
— Знайдіть когось іншого.
— Чому?
— Він не зможе виконати свою частину угоди.
— То ви з ним розірвали угоду.
— Я покінчив з ним, коли він не сказав мені, що знає.
— Це не його вина.
— Ні. Це моя вина.
~
— Я повинен був здогадатися.
— Як ти міг це зробити?
— Я знав його. Він вийшов з тієї кімнати і я побачив, що щось не так. Він виглядав сумним, Бі. Навіть після всього, що сталося цього року, я ніколи не бачив його таким. Він завжди був готовий бігти. Боротись. Але...
— Але?
— Він подякував мені. Сказав, що я був неперевершеним.
— Ти злишся.
— Він блять не сказав мені. А міг би сказати, і я б щось зробив. Я міг би врятувати його. Я міг би захистити його.
— Це те, чого б він хотів?
— Це не мало б значення. Він все одно був би тут. Він би все ще...
— Дихай, Ендрю.
— Перед заворушенням, я... я схопив його. За руку. Я думав, якщо ми доберемося до автобуса, він заговорить. Розповість мені, в чому проблема, і залишить мене розбиратися з нею.
— Що сталося після того, як ти схопив його?
— Я ніколи раніше не тримав його за руку, знаєш? Я цілував його. Доводив до оргазму. Дозволяв йому торкнутися мого волосся. Але ніколи не тримав його за руку. У нього були гарні руки. Хоча він нігті гриз, бляха, до крові. Блять, Бі, коли він торкався мене... це не було погано. Мені це подобалося. Іноді ночами мені все ще сниться це. Його рука в моїй.
— Що відбувається в цих снах?
— Це спогади, не просто сни. Я все ще відчуваю, як він стискає мою руку, його шкіра така тепла і трохи шорстка від усього його дурного ексі. І він дивиться на мене. Він завжди міг бачити мене. Справді бачив, навіть під ліками. А потім він... чорт.
— Можемо зробити перерву, якщо хочеш.
~
— Ендрю, приходь на корт.
— Ні.
— Нам потрібно тренуватись.
— Йди сам.
— Ендрю...
— Яку частину слова "ні" тобі так важко зрозуміти?
~
— Я сумую за ним.
— Тобі дозволено сумувати за ним.
— Було б легше, якби я не сумував.
— Так, було б.
— Бі?
— Так, Ендрю?
— Як мені це зупинити?
~
— Ендрю, вставай.
— Відвали, Аароне.
— Ні. Ти вже довів Нікі до сліз сьогодні, тож можеш підняти свою дупу і поїсти.
— Я не голодний.
— Коли ти востаннє їв?
— Коли ти востаннє робив щось корисне?
— Пішов ти.
~
— Він був нездійсненною мрією. Я мав би знати.
— Чому ти так кажеш?
— Коли я намагаюся втримати щось, я хвилююся, що втрачу це. Я стискаю це все міцніше і міцніше, а воно завжди розбивається в моїх руках, залишаючи мені лише розбиті шматки й криваві порізи.
— Ти відчуваєш бажання заподіяти собі шкоду?
— Тсс, Бджоло. Сьогодні без дзижчання*.
~
— Привіт, Ендрю.
— Рене.
— Я намагалась вирішити, що більш ймовірно: закінчиться спочатку їжа чи чиста вода.
— Це не має значення.
— О? Чому це?
— Ніщо не має значення.
~
— Його рука в моїй, і він озирається. Його очі такі до біса блакитні. Він стискає мою руку і каже: "Я тебе не втрачу ". Я думав, що він каже, що не відпустить мене, поки ми не дійдемо до автобуса. Я не подумав. А треба було. Якийсь придурок кинув в Аарона пляшкою. Я відвернувся від Ніла. Я не повинен був цього робити. Я втратив його... під час заворушень. Він відпустив мене.
— Як думаєш, чому він це зробив?
— Я якось сказав йому, що якщо хтось прийде за ним, нехай відійде і дасть мені з цим розібратися. Всі інші, здавалося, були щасливі, що я стою між ними й тим лайном, яке на них насувається. Я думав, що він буде таким же.
— Але він не був.
— Він сказав мені: "Якщо це означає втратити тебе, то ні" . Я мав би це запам'ятати.
~
— Я приніс тобі морозиво. Я знаю, що ти майже нічого не їв, тож подумав, що так ти зможеш хоч щось з'їсти. Я просто хвилююся за тебе, Ендрю. Я не знаю, що відбувається, але я теж за ним сумую...
— Йди геть, Нікі.
~
— Я знайшов його сумку і ракетку після того, як бунт припинився. Його речі були покинуті на майданчику, на півдорозі від того місця, де він був. Так я зрозумів, що він не хотів йти.
— Думаєш, він намагався тобі це сказати?
— Я все ще чую його, іноді. Я хочу поговорити з ним ще раз. Запитати його, чому він змусив мене розірвати нашу угоду після Різдва. Чому він не спробував попередити мене в роздягальні. Я переглянув його телефон. Ти знала, що він дзвонив тільки мені? Тільки мені, більше нікому. Але в той день йому хтось дзвонив. Я перевірив час. Це було після гри, якраз перед заворушеннями. Ось як він дізнався, що щось не так. Вони, бляха, подзвонили йому і сказали.
— Це не твоя провина, Ендрю.
— Я міг би спробувати врятувати його, Бі. Якби я знав, то міг би спробувати.
~
— Аароне.
— Так?
— Ти щасливий? З черлідеркою?
— Що?
— Скажи мені, що вона хороша.
— Так, Ендрю. Вона дивовижна. Найкраще, що коли-небудь траплялося зі мною.
— Добре.
— Ендрю... з тобою все гаразд?
— Я просто хочу переконатися, що ти в безпеці.
~
— Бі?
— Так, Ендрю?
— Я... я не...
— Все гаразд. Не поспішай.
— Думаєш, йому теж мене не вистачає?
~
— Я не знаю, чи ти там, чи тут. Але тут гарно. Схід сонця. Думаю, тобі б сподобалося. Я знову на даху. Це все ще дає мені відчуття, але тепер все по-іншому. Я відчуваю тебе. Поруч зі мною. Дихаєш моїм димом. Я відчуваю тебе так, ніби ти справді тут. Я теж тебе чую. Твоє дихання. Твій голос. Ти знав, що ніколи не сміявся поруч зі мною? Це теж була моя провина? Хотів би я це почути, щоб знати. Я радий, що ми були знайомі. Я радий, що ти знав мене. Думаю, ти був єдиним, хто знав мене по-справжньому. Сподіваюся, ти відчуваєш те ж саме до мене, тому що я дуже хочу побачити тебе знову. А ти знаєш, що я думаю про бажання хотіти чогось. Просто зачекай на мене ще трохи, добре?
~
— Ендрю, з тобою все гаразд?
— Так, Бі. Я в порядку. Я просто дивлюся на схід сонця.
~
— Ендрю? Ендрю, ти тут? Ми запізнимося на тренування, якщо... Ендрю? Ну ж бо, що ти... Боже мій, Ендрю, просто... блятьблять блять!
— Аароне?
— Не засинай! Тримай свої довбані очі відкритими! Про що ти нахуй думав?
—...припини...
— Стули пельку! Замовкни! Руки вгору, довбаний виродку!
—..ні... відпусти...
— Я повинен продовжувати натискати! Не закривай свої довбані очі, Ендрю! ДИВИСЬ НА МЕНЕ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ!"
—...Абрам...
— Ендрю...
— 911, що у вас сталося?
— Мій брат, дах Лисячої Вежі...
~
— Ти готовий поговорити про це?
— Що ти хочеш, щоб я сказав?
— Все, що вважаєш за потрібне, Аароне.
— Він блять мертвий. Більше нема про що говорити.