Chapter Text
«Перед тим як гусінь переповзе
з одного листка на інший,
вона має зачепитися за листок, на який повзе.
Так само і жива істота,
перед тим як покинути нинішнє тіло,
має отримати нове,
яке визначається її діяльністю в теперішньому житті.
Причина цього криється в матеріальних бажаннях,
які знаходяться в розумі живої істоти».
На вулиці вже доволі прохолодно. У Чюї трясуться коліна, але він вперто продовжує чекати Дадзая, подумки проклявши його разів сто і пожалкувавши що не зміг відмовити Морі. Всередині зав’язується тугий вузол смутку, все ж іти на повідку у Морі було неправильно, але Чюя впевнений, що він сам втоптав себе у бруд і продовжує це вперто робити. Оґай не зрозумів би його. Навіть він сам себе не розуміє. Район де він знаходиться не з найгірших, але дивляться на нього часто, він і сам би на себе дивився, але скоріш від шоку: «Як він міг на таке погодитись» та з огидою. На його думку сукня занадто коротка, а без звичного стискання біндера дихається занадто легко. Легка вуаль прикриває обличчя, що з самого виходу з апартаментів повністю червоне. З випрямленим волоссям незвично та не зручно, його кінчики лоскочать плечі, від чого шкіра йде сиротами збентеження. Від всіх засобів, що на волосся нанесла Сестричка, воно стало схоже на солому. Зазвичай воно дуже м’яке і зовсім не помічалось Чюєю, зараз він думає, що відстригти його було б непоганою ідеєю. Але в найближчі місяці в нього це точно не вийде.
Повз проїжджає автомобіль. Досить дорогий. Тліє надія що нарешті приїхали за ним. Але той проїжджає далі. Чюя навіть не дивиться на нього, вже абсолютно без ніякої надії. Байдуже. Схоже, його доля це замерзнути на смерть в очікуванні, в цілому, навіть непогано, це звільнить його від зайвого сорому.
—Пані Сато. – чоловік говорить тихо, так, щоб почув тільки Чюя, тримаючи руки за спиною.
Від грубого голосу Чюя відразу напружується. Шукаючи ніж, що носить з собою. Але сукня «чітко по фігурі» не дозволила взяти з собою хоч щось. Накахара бачить, що його обличчя таке ж байдуже як і в нього, коли розвертається. Він припиняє пошуки ножа відразу, як повертає голову у бік і бачить в машині маківку Дадзая. Видих полегшення.
– За вами приїхали. – так само холодно і тихо, наче ящірка.
Він спокійно йде попереду чоловіка, абсолютно впевнений що сьогодні він головна зірка цього позориська. Підборіддя дивиться вгору. Очі блищать впевненістю, з Осаму по іншому не можна, від невпевненості залишаються лиш ледь тремтячі коліна. Морально він вже налаштований на найгірше часопроведення. Він тягнеться до дверцят, але його випереджають.
—Сідайте.
Звучить занадто суворо, Чюя тільки пирхає. Наче він сам не може відкрити двері. Наче він тут справді якась принцеса, за яку треба все робити, замруживши очі він робить глибокий вдих, готуючись побачити Дадзая.
Всередині все стискається. Він був не готовий, хоч і впевнював себе декілька тижнів, що все пройде нормально. Що Дадзай не впізнає його, що все закінчиться добре. Стільки змінних, що добре точно не закінчиться. Накахара стискає кулаки, розтискає, повторює цей рух декілька разів. Вуаль на капелюсі вдало скриває розгубленість та страх. Осаму переводить на нього холодний погляд. Волосся трішки перекриває його очі, але однаково видно, він без бинта на голові. Його вигляд лякає. Чюя сподівався побачити щось знайоме, але зазвичай стабільний у своєму вигляді Дадзай змінився. Ні до чого доброго це не може привести.
Занепокоєння. Ось що відчуває Чюя. Зараз перед ним нічого знайомого. Немає звичного плаща, краватка затягнута під горло. Хаос на голові ідеально вкладений. Над самим Чюєю Койо теж попрацювала, вона єдина знала з «самого початку». Він сам їй розповів через декілька місяців. Чи вона сказала про це Морі? Одне було точно ясно: на місії не буде нічого звичного. Ні Дадзая, ні їх спілкування. Буде лишень красивий фасад. Ідеальне подружжя. Красуня дружина, джентельмен чоловік. Без ніякої дивини. Ні управління гравітацією, ні завжди набридаючого Осаму. Хоч в останньому він невпевнений. Бо Дадзай вже почав йому набридати.
Легкий похил вперед, Осаму посміхається, оцінюючи вигляд жінки перед собою. По всьому салону розлітається його сміх, такий дзвінкий і щирий, давно Чюя його не чув, та чи чув взагалі..? Він здригається, схопившись за живіт та топаючи ногами. Шофер розгублений. Чюя тушується. Він не здивований. Просто хоче вбити Дадзая. Той знов влаштовує чорт зна що з місії. Слова майже вилітають самі по собі, але вирватись він дає тільки роздратованому шипінню:
—Посунься. – грубо та пискляво, власний голос звучить з надривом, ні про які манери й мови не йде.
Насправді Чюї і так вистачить місця, Дадзай сидів майже посередині. Але це єдине що він собі може дозволити в такому становищі, не спустивши Осамі все з рук. Та не давши йому зрозуміти. Маленька пакость, але приємно. Двері за ним захлопуються. Шофер встигає сісти за кермо і по легкому взмаху руки Дадзая зрушити з місця. Він все ще сміється.
«Дратує». – відбивається у скронях Чюї. Осаму до жаху та закоханого трепету у грудях його дратує.
—Невже у пана Морі не вистачило грошей на туфлі такій високопоставленій пані? – по театральному іронічно питає Дадзай, вказавши пальцем йому на ноги.
«Замовкни».
Чюя не бачить його обличчя, гіпнотизуючи свої руки, що впились в коліна скрізь тканину. Пальці, певно, вже встигли побіліти, але він вибрав рукавички з максимально цупкого мережива, боючись, що може втратити контроль. Йти без них він не наважився, навіть якщо б це був наказ Морі, взяти свої було надто підозріло, тому Койо-сан віддала йому якісь з перлиною посередині, навіть сказала, що він може їх залишити собі. Ще чого, як тільки завдання закінчиться він спалить це все на величезному багатті. Навіть підвіску матері. Нічого не пожалкує. Але він впевнений, що це один з найтупіших виразів що він міг побачити.
—Тц. Дратуєш.
—Гей… - тягне він, - Невже в нього справді не вистачило грошей?
Ще трохи і Чюя вб’є його. Силоміць задушить власними руками.
—Зупиніться біля перехрестя - Знов солодко тягне Дадзай. –Не личить пані бути в такому взутті. Напевно їй приділяли багато уваги, поки вона нас чекала. Правду кажучи я подумав що це повія, коли ми проїжджали.
Все. Дадзай говорить швидко, але цього достатньо, щоб Чюя з силою вдарив його по потилиці:
—Пані… - він жалостливо потирає потилицю. – За що ви так зі мною?
Кров просто закипає.
—Менше язиком тріпати будеш. – Чюя горить зі злості. Навіть вуаль не може скрити почервонівше обличчя та блиск ненависті в його очах.
Він відвертається від Дадзая, не збираючись ані на сантиметр зрушитись, до моменту коли вони прибудуть на місце по завданню.
—Приїхали! -радісно воркоче Дадзай, плеснувши в долоні, через пару хвилин.
Він вискакує з машини, майже одразу, чутно сигнали машини та стомлене: «Це було так близько», Чюя жалкує, що не повернувся подивитись. Розчароване обличчя Дадзая завжди виглядало кумедно. Вигляд за вікном кепський. Ще гірше він стає коли перед обличчям майорить торс Осаму. «Сучий син, не дасть мені спокою» - буркоче під ніс Чюя. Вже зрозумівши, що не відвертиться.
Він вже збирається вийти, перед тим обпершись на двері, та притулившись чолом до руки, коли вони різко відчиняються. Та Накахара просто ввалюється в руки Осаму.
—Ти це спеціально, га?! – кричить Чюя. Горло пече від того як високо він говорить.
—Пані Сато, невже я зразив вас наповал? – він водночас відпускає Чюю, той ледве встигає вхопитись за нього щоб не впасти. Неприємно сипнувши того за фрак (що, справді на весілля вирядився?), аж до репу тканини. – От халепа, порвався.
—Певно дорогий… - задоволений малою пакостю тягне Чюя.
—Ми скоро повернемось, – такі перепади настрою все ще лякають Накахару, але й заспокоюють, це все той самий Дадзай, – Ходімо.
Він майже схопив Чюю в оберемок, легенько підштовхуючи до крамниці. Чюї некомфортно, на них дивиться забагато людей, він почуває себе наче голий, якого виставили на арену з парою десятків потенційних ґвалтівників. Це почуття переслідувало його все життя. Відчуття що все не правильно, останній раз він почувався так у 14. Навіть на найнебезпечних завданнях йому легше ніж тоді. А от зараз… він вразливий, занадто багато речей треба контролювати одночасно. Голос, ходу, зовнішній вигляд, що він говорить… капелюх сповзає ще більше на очі і він навіть не поправляє його.
Дадзай тільки повертається на каблуках та морщить брови:
—В чому проблема? – абсолютно буденно питає він, вказуючи на капелюха.
—Не встигла нафарбуватись. -ковтаючи ком у горлі відповідає Чюя. Це принизливо. Він хоче додати «Пане», але слова просто застрягають в горлі. Це було б ще гірше. Найкраще що він змовчав.
—То тому ти в такому взутті? Боялась спізнитись і вийшла як змогла? Впевнений, що таким ногам личило б розкішне взуття. – Чюя піджимає губи, він сприймає його як об’єкт. Чи завжди так було, поки він не заявив, що ніякої Юкі не існує, є тільки Чюя. -Пробач за те, що змусив чекати, Юкі. Я ж можу називати тебе Юкі? Чи вам більше подобається пані Сато? – Весело щебече чоловік.
Схиливши голову, Чюя просто крокує прямо за Дадзаєм. Так і не знайшовши сил відповісти. Ім’я неприємно відгукується у грудях. Останній раз його так назвали о… 14? І тоді він ледь не побив співрозмовника. Він був з Вівць. Випадково побачив як він мився й… і згадувати не хочеться, це все в минулому. Чюя добре запам’ятав урок «нікому не говори, що ти трансчоловік. Люди скористаються твоєю слабкістю, нею вже скористався Ширасе», в той момент вони були близькі. Його зрада була неочікувана, але Накахара радий що так сталось. Без цього він би ще не раз наступив на ці граблі.
Бутик виглядає дуже світлим, Чюя вписується всім, окрім взуття. І справді виглядає як повія. Сам він ніколи не був тут. Не було ні нагоди, ні бажання. Здебільшого в ньому тільки жіноче взуття і невеликий відділ чоловічого взуття, що було йому не покишені. Чюя вже знає як відіграється на Дадзаї. Він випрямляється в спину, одразу виглядаючи дорожче та більш владно. Йому подобалось, що в цього тіла була хоч якась влада. Хоча консультантки що перешептувалися, певно думали, що він чергова фіфа з багатим чоловіком та неземними запитами.
–Чи не допоможе нам така гарна пані? – Дадзая одразу як вітром здуває, – Благаю, допоможіть виправити це вбивство смаку на моїй дружині. – він зиркає на Чюю, підморгуючи. Йому хочеться пробити обличчя рукою. Але він приймає правила гри.
Одразу підходить до бідної жінки, хоч вона і посміхається – виглядає перелякано блідою.
—Прошу вибачити мого чоловіка, певно я занадто сильно вдари… -секундна затримка, - вдарила його. Сьогодні в нас звана вечеря і як на зло цей телепень порвав останню пару нормальних черевиків, – хоч цього і не видно, але він розповзається в отруйній посмішці, – у нього такі дивні смаки в постілі. Без гарного взуття він зовсім як імпотент. – розчаровано каже Чюя.
Консультантка стає все більше схожою на аркуш, за кольором так точно, а Дадзай легко хохоче, повиснувши на руці Накахари:
—Ну Юкі-і-і-і, я ж просив не розповідати про це кожному.
Чюя задоволений. Дадзай не виглядає спантеличеним, скоріш зацікавленим, йому подобається, що поведінка Чюї, що побілівша дівчина, що вже почала кланятись та сипати вибаченнями. Він випрямляється та зверхньо дивиться на неї. «Юкі» стає на сходинку вище в його погляді. З неї буде цікаво працювати.
Накахара проклинає цей день. Йому нічого не подобається, зараз він намагається влізти в класичні туфлі на величезному, на його думку, підборі. Пальці, вже звиклі до широких туфель, зовсім не хочуть пролазити у вузький мисок. Він зі злістю відкидує взуття в бік, прикривши обличчя руками і подумки рахує до 10. Напевно вони найгірші клієнти за все життя у консультанток, ті скачуть над ними вже майже годину, а Чюя стає лише дратівливішим, поки Дадзай весело посміхається і керується сказаним «вибирай сам, мені однаково які вони будуть», просячи принести ще декілька варіантів. Як тільки дівчатка відходять лунає:
—Знаєш… ти схожа на капризну принцесу. Точно! – плеск долонь. – На Попелюшку.
Чюя різко підривається. Як він сміє? В голові крутиться занадто багато образ. Майже всі, що він колись чув. Але він пам’ятає правила їхньої гри, просто звинуваченнями він не виграє. Все ж вони без п’яти хвилин «сімейне подружжя». Значить він може плести з Дадзая будь-які нитки. Як капризна принцеса.
—О, то значить ви мій принц, Пане Дадзаю? - чепуристо запитує Чюя. Відразу сідаючи назад, зараз його статура максимально розслаблена. Хоч щелепа і стиснута до хрусту, слова видаються сиплими: - як цікаво, то виконуй свої обов’язки, приміряй їх сам, – він відкидається назад та, закинув нога на ногу, спокійно ними махаючи, – давай, я чекаю.
—Принесіть он ті черевики, спробуємо щось більш спокійне. – улесливо говорить Осаму, сідаючи навшпиньки біля Чюї, він задоволено посміхається. – Пані Сато, що ж вам подобається
Чюя знизує плечима:
—Нічого.
Дадзай втомлено відводить погляд, приймаючи співчутливий погляд консультантки на нього, взявши взуття. Ноги у Чюї міцні, роки практики, але стопа мала. Це, як і свій зріст, він невзмозі змінити нічим. З чоловічим взуттям виникають проблеми, але він знайшов свого майстра, той без питань відшиває йому по 2 пари на рік, в одні й ті самі дати, одну й ту саму модель, з Чюїного шістнадцятиліття. Ці черевики йому подобаються (можливо йому подобається як ніжно Дадзай торкається його стопи, але в цьому він не зізнається) вони схожі на ті які він носить зазвичай.
—Як тобі, Попелюшко?
—Я тобі не Попелюшка. – відсторонено відповідає Чюя, роздивляючись черевики. Таке ж спокійне: - Жахливо.
Вони приміряють ще чотири і Чюя нарешті не витримує. В цих знову гострий мисок. Дадзай все ще стоїть перед ним майже на колінах, Чюя ліниво роздивляється туфлі. «Жахливий несмак». Мисок впирається Дадзаю прямо в щелепу і тисне вверх, він розгублено кліпає
— Не годиться, який принц може пропонувати такий несмак?
—Яка принцеса – такий і принц. – тихо шепоче Дадзай. Чюя чує.
Дзвінкий ляпас:
—Я вирішила, – Чюя наостанок роздивляється вітрини і вказує на найдорожчі з тих що побачив, – ті, сподіваюсь ти запам’ятав який в мене розмір?
—Звичайно.
За вікном вже мерехтять ліхтарі, Чюя знов уперся у вікно, від чого капелюх зліз на бік, відкривши погляду губи та частину вилиці. Дадзай пильнує, повільно тягнучись до капелюха, свіжі троянди відчуваються оксамитом під пальцями.
—Знімиш свій капелюх? – майже пошепки, настільки спокійно та ніжно, що всередині стискається комок огиди.
—Ні. - Чюя сіпається вперед.¬¬¬¬ Капелюх майже падає. Він ловить його в останній момент, притиснувши до щоки і відвертається щоб одягнути назад. – Я перемогла. – слова не радують. Якось від завзятою перепалки вони переходять до втомленої, неприємно та дуже лінивої розмови .
—Хіба що цю битву. Зажди секунду.
Він тягнеться до свого портфелю, недовго порсається в ньому з дуже розумним обличчям.
—В тебе зовсім немає речей, але він підійде до образу. – Дадзай протягує невеликий клатч, поклавши його Чюї на коліна.
—Звідки ти знав в чому я буду?
—Портфель великий. Там може вміститись багацько речей. – жартує Осаму.
Насправді він знав. І в чому буде Сато, і те, що буде без речей, навіть без телефону. І те, що її плечі та груди будуть вкриті дрібним ластовинням. І тим паче, що саме в цей клатч ідеально вміститься мисливський ніж. Але їй знати про це необов’язково.
—Навіщо він мені?
—Статус, - тягне Дадзай, – це так нудно-о-о.
—Пропонуєш як дурепі ходити з пустою сумкою? Ніколи.
—Це наказ. Ти ж тепер моя підлегла, Юкі.
Знов цей бридкий вираз. Чюя ледь стримується від бажання вдарити, видавлюючи різке: «Ні». І відвертається назад до вікна. Вони майже приїхали. Чюя впізнає цей район. До місця призначення від сили дві хвилини.
—Не виходь з машини перша. Пам’ятай, ми граємо пару.
Він це каже відразу як машина зупиняється, а Чюя вже тягнеться до ручки. Двері Дадзая з грюкотом зачиняються. А потім йому в обличчя б’є свіже повітря і він стискає протягнуту руку. На підборах не зручно не те що ходити, а й стояти. Коліна тремтять. Вони спізнилися майже на дві години. Але це навіть плюс. Біля входу вже майже немає людей. Лише поодинокі чоловіки, що вийшли покурити. Але Дадзай однаково обіймає Чюю за талію та шепоче прямо на вухо, від чого він відразу червоніє:
—У твоїй сумочці самозахист. Але благаю, не повторюй помилок мого напарника, не зловживай ним.
Чюя не реагує, лише сильніше червоніє. Тільки-но вони заходять в приміщення – він виплутується з ціпкої хватки Осаму і прямує прямо до бару. Приємний чоловік, може на кілька років старший за нього самого, посміхається:
—Що бажаєте замовити?
Чюя швидко пробігається очима по барній карті, хороший вибір, та й не тільки вина. Його образу підійшов би якийсь коктейль, але бар, на його думку, єдине що може скрасити цей вечір, відмовити собі в келиху, а то й пляшці хорошого вина буде неправильно.
— Chateau Lafite Rothschild Pauillac 2006-го року.
Він відразу сідає на найближчий стілець. В спідниці не зручно, треба постійно тримати ноги зімкнутими. На нього вже починають дивитись. Жінка, зовсім одна, і першочергово пішла до бару, це виглядає підозріло. «Трясця» - думає Чюя. Тут він прорахувався: -«Де ходить бісів Дадзай?!»
—У вас хороший смак, – привітно каже бармен, висмикнувши Накахару з думок, – ви сомельє? Зазвичай клієнти вибирають просто найдорожче, ви вибрали найкраще.
—Що? -розгублено каже Чюя і вже м’якше продовжує, - ні, в мене свій винний погреб. Цікавлюсь винами десь з 16.
—Певно ваш батько привив вам гарний смак. – і знову ця посмішка. Вона виглядає як посмішка Дадзая - теж не справжня. Цього вимагає робота, але вона однаково виглядає більш добродушно.
Чюя не знає навіщо він продовжує цю розмову.
—Можна і так сказати. Я сирота. Це був подарунок від того хто взяв мене під крило.
—Перепрошую. – точно не Дадзай. Він одразу стає похмурим і зосередженим. Відкорковує пляшку і ставить вже наповнений келих перед ним. – Сподіваюсь вам сподобається. Взагалі я теж сирота, головне про це не думати і це вже не так страшно. Справді?
Чюя вперше, за останні декілька років про це думає. Хоч в його випадку він і не пам’ятає нічого про батьків, але за ті роки що він в Портовій Мафії, він і справді припинив думати про сім’ю.
—Певно так.
Вони говорять ще кілька хвилин, трохи про сім’ю. Чюя розповідає що його не всиновлювали, просто місце де він працює прийняло його як «власну доньку». І навіть те, що він почувається в цьому платті абсолютно безглуздим. На що хлопець каже: «Хоч вам і личить, ви виглядаєте наче в клітці. Навколо багато повітря, але дихати нема чим». Як влучно, Чюя сміється, вперше за вечір щиро. Вони починають розмову про вино. Але він раптово замовкає, повертаючись до натирання бокалів. Повертаючись, Чюя вже знає чому. Дадзай виглядає страшно.
—Теж саме. – звучить чітко, суворо.
—Ти пожалкуєш про це. – весело відповідає Чюя, так і залишившись напівоберта до Осаму.
—Я вже пожалкував.
Він сідає поруч. Так, щоб Чюї не довелось змінювати положення. «Просто тому що так видно залу». Він обводить усіх в залі поглядом. Вечірка у самому розпалі. Але такі, як вони надають перевагу легкому шампанському в руках офіціантів. Бармен співчуваючи дивиться на Чюю, коли ставить келих перед Осаму. Накахара тільки підморгує, хоч цього і не видно, але він посміхається у відповідь.
—Люба, ти мені зраджуєш? – тягне Дадзай.
—Ще чого. – хмикає у відповідь Чюя.
І робить те, що справді дивує Осаму. Відкладає капелюх прямо на клатч. Волосся одразу падає на очі, обрамляючи все обличчя. Хоч його йому і випрямили, воно однаково нерівномірно, коротше то тут то там.
—А говорила, що ненафарбована. То ти, виходить, обманула мене. – голос Дадзая справді спокійний. Чюя знає це як ніхто інший, хоч він майже відразу дивиться в залу, але Чюя його партнер, він знає Осаму досконало. – Чи не бажаєш ти скоїти подвійне самогубство?
—Що?! – майже кричить Чюя, на що бармен трохи ніяковіло дивиться на тих. Та ще парочка.
—Тепер, коли Попелюшка змінила гарбуз на карету, - о, він точно каже про взуття, - і загубила свою туфельку, я нарешті бачу яка ви прекрасна. – він майже силою дістає з рук Чюї келих і сам бере його за них. – З такою пані не соромно скоїти подвійне самогубство.
—Замовкни. – шипить Чюя і Дадзай, на диво, відразу переводить тему.
—Пахне куревом. – так буденно, але до біса дратує.
—Ацуші точно розуміється краще за тебе. – гостро відповідає Чюя, а Дадзай, в своїй звичній манері хапається за серце: «Як боляче». – Знав що він обдарований?
Чюя робить ковток вина. Там і справді відчувається те, що Дадзай назвав куревом, але це вишуканий присмак дорогого табака, та й то, він відчувається лише в кінці, як Дадзай, що надає перевагу віскі, взагалі відчув це?
—За це його вигнали з притулку, - помірно говорить він, – а ще він член ОДА. – Чюя натякає, що це більше не таємниця одного лише Дадзая.
—І звідки ж така пані це знає?
—Мене на цю роботу не за красиві очі взяли.
—Вони ж в тебе не красиві, – в блакитних очах знов закипає злість, але тепер він бачить її чітко і це веселить, – краще спрямуй свій погляд на нього. -він кивком вказує на чоловіка, осторонь від нього, що весь цей час поглинає поглядом то Чюю, то самого Дадзая. Осаму робить ковток вина: - Ну і гидота, як ти це п’єш.
Але Чюя вже не чує цього, він впевнено крокує до неприязного чоловіка. Вони ще незнайомі, але він вже його зневажає. Типовий мужлан, що вважає «за його гроші будь хто буде його, хоче того чи ні». Накахара цим скористається. «Осаму це точно сподобається». – але цю думку він впевнено відганяє, він робить це задля своєї розваги, він не у цирку щоб розважати Дадзая.
—Не хочете потанцювати з прекрасною людиною? – пісня якраз змінюється на нову. Йому сально усміхаються і відразу підхоплюють під талію.
Без слів, без нічого. Чюю сіпає, він міцно стискає чужу руку на талії, а коли вухо обпалює жахливо гарячій подих: «Відпусти, папочкі не подобається коли дівчатка ведуть себе погано» - він стискає руку ще сильніше і притягує того за краватку ще ближче. Чюя піде з козирів, бо краєм ока він бачить як на них дивиться Дадзай.
—А я не прохідна дівчинка, – отруйно шипить Чюя, абсолютно не скриваючи свій справжній голос, – а ще, подивись направо. Там ти можеш побачити мого чоловіка. – з кожною фразою він стає все злішим і починає відчувати поколювання Арахабакі на кінчиках пальців. – І йому дуже не подобається коли з його принцесою спілкуються неповажно.
Він починає вести в танці, в один момент бачить як тепер на них дивиться Дадзай. З повагою та гордістю для Чюї та зневагою, з домішками люті та бажання вбити на його «партнера» по танцю. І кожен крок він бачить, як перелякано на нього дивиться чоловік і як він навіть не торкається його талії, тримаючи руку на відстані.
Накахара повертається так само раптово, як і пішов. З задоволеною посмішкою.
—Можеш перестати жалкувати про свій вибір, – він кладе гаманець на стіл і починає порсатись в ньому та дістає декілька кредиток та трохи готівки, – Ацуші! – його голос лунає максимально м’яко, хоч з вигляду він все ще до біса злий. – Ми візьмемо всю пляшку, а це на чай. І, будь ласка, не відмовляйся, вважай це подарунком від брата по нещастю. – він запізно розуміє що саме сказав, але, здається, Ацуші однаково, він шоковано дивиться на гроші, поки Чюя віддає картки Дадзаю. Той розуміє без слів.
—Юкі, я не можу. Це завелика сума. – хлопчик і справді розгублений.
—Гей, я в грошах не потребую, як і той чоловік, так що витрать ці гроші на те, чого потребуєш найдужче. Наприклад, придбай собі чазуке – Чюя махає рукою, мов все, розмова закрита. – і розрахуй нам вино. -він пальцем вказує на Дадзая, що, здається, вже знає пін-код від картки.
Ацуші неохоче все ж приймає гроші, відразу ховаючи в сумку за стійкою. І підливає в келихи вино. Чюя ще трохи говорить з Дадзаєм, вони обговорюють ще кілька гостей. Дадзай жартує, а Чюя щиро сміється і навіть підсідає поближче.
—Ось той, - він киває в сторону високого блондина, оточеного купою красивих жінок, - хто він?
—О, це Френсіс Фіцжеральд. – він відпиває ковток і кривиться. – Це голова «Гільдії». А ось та дівчина в окулярах – його асистентка. Луїза Олкотт.
—Дай вгадаю, та шикарна жінка це Маргарет Мітчелл?
—Га? Звідки така проінформованість? – Дадзай різко присувається до Чюї, дивлячись прямо в очі.
Але він не відсовується. Лише тихо сміється та проспівує:
—Взяли не за красиві очі.
— Добре, добре. -Дадзай теж сміється. І тихо додає: - В тебе красиві очі.
Це лякає, але він випив достатньо вина, щоб розпливтися в теплій посмішці:
—Я знаю. – це соромливо. Він відвертається відразу чіпляє поглядом високого молодика. – А це, дай вгадаю, Едгар По?
—Влучно! – плескає Дадзай. – І звідки такі знання. – скоріш констатує він.
Вечір доходить кінця, гості розходяться по номерам, ті за ким спостерігав Дадзай, пішли декілька хвилин тому. І вони з «Юкі» вирішують закінчувати, день був насиченим. І, на диво, Чюї сподобався його кінець. Бути з Дадзаєм коли він не намагається тебе принизити – приємно.
Їх номер на четвертому поверсі. Чюя лише трохи сп’янів, але йти на підборах стає ще важче. Ноги майже не слухаються, а підбори то і справа, підвертаються, змушуючи щиколотки боліти ще більше. Все ж треба було обирати черевики, що Дадзай приміряв йому першими. Осаму не відпускає його навіть коли відчиняє двері до номеру. Вони ввалюються в кімнату сміючись, поки обговорюють якогось здорованя, чиє ім’я Чюя вже не пам’ятає. До того моменту поки його погляд не падає на ліжко. Двоспальне, з розсипаними по ньому пелюстками троянд.
—Це що таке?! – Чюя кричить.
Майже зриває голос. Підбігає до ліжка і починає змітати пелюстки на підлогу. За ними летить і маленька записка. Чюї однаково. Він продовжує кричати щось про зраду і те як їм взагалі могли таке підсунути. Дадзай спокійніше. Таке було варто очікувати. Все ж вони грають пару. Подушка летить прямо в нього.
—А ти чого стоїш!? – Чюя і не думає збавити тон. – Нічого не збираєшся робити?!
—Спокійніше, Юкі…
—Спокійніше?! Ти це мені говориш?! Я не підписувався(не виправляти це). Я ескорт, а не твоя особиста повія.
Дадзай розпливається в посмішці і повільно йде до Чюї, від чого той крокує назад, прямо до вікна. Осаму притискає його до самого підвіконня, а потім кладе долоню на ручку вікна.
—То що, ідея подвійного самогубства вже не така погана?
Чюя справді наляканий. Дадзай це бачить та відразу відходить, піднімає руки до гори і починає голосно сміятись. Це розслабляє.
—Юкі… -Дадзай говорить трохи сонно.
Вони сварились десь годину, допоки до них не прийшов персонал, з проханням бути тихіше. Чюя мовчки кинув Дадзаю подушку та ковдру. Та, на зло Дадзаю, скинув з себе сукню та бра, задоволено влягаючись на ліжко, ближче до відчиненого вікна, в котре вони майже викинули одне одного під час сварки. Ще пів години вмовлянь і Дадзай розслаблено лежить на другій половині ліжка, пилячи спину Чюї поглядом. Але він не відповідає, прикидається сплячим. Та Дадзай знає: м’язи так не напружуються коли люди сплять. Щелепа так не дрижить і дихання повинно бути рівним, а не рваним та рідким.
Пальці чіпляють руді пасма. Ті жорсткі на дотик і з них трохи сиплеться лак. Осаму тре їх, посміхаючись самому собі.
—Тобі краще з курчавими. Вони м’якіше.
У Чюї червоніють плечі? А щоки обпікають сльози. Дихати стає ще важче. Він схожий на маленький комок, що зжався до мінімальних розмірів на ліжку. Щось в словах Дадзая змушує Чюю плакати ще дужче. День був насиченим. Навіть можна сказати перенасиченим. У Осаму теплі руки, вони лише торкаються плечей і Чюя може собі дозволити повірити в те, що Дадзай думає – він спить.
На столі лежить записка: «Не повбивайте одне одного. -М»
Чюя закипає. Ніяка повага до Морі його не зупинять. В голові одне єдине питання.
—Чому саме я?
Морі посміхається, склавши руки в звичній манері:
—Ти знаєш його краще за інших. Ти здібний, Чюя. І у випадку якщо хтось запідозрить, що його жінка з мафії, вони нічого не запідозрять. – зневага. Чюя знає, що Морі каже так спеціально. Це ранить. – Ти найкращий варіант. Моє рішення не підлягає запереченню. Це будеш ти. Найкращий варіант, про це, я впевнений, знаємо лише ми з тобою, тому це буде прекрасною підстраховкою. І одягни ту сукню, я знаю, ти її не викинув . – він посміхається, поки дивиться на Чюю.
Він закипає, Арахабакі знов не спить, тому Чюя відразу виходить з кабінету, грюкнувши дверима наостанок і проминаючи підлогу під собою. Койо, що проходить повз, здивовано оглядає Чюю, але мовчки проходить далі. Звичайно, ніхто не знає, але вона знає. Хто ще?
Так проходить ще декілька їх зустрічей. Допоки Чюя не знаходить себе затиснутим Дадзаєм в ліфті. Вони, здається, цілуються, занадто пристрасно, щоб Чюя зробив це на тверезу голову. В той вечір всі поверхні були їхні, а губи Дадзая до запаморочення гарячі. Чюя навіть не пам’ятає як вони дійшли до цього. Просто стоячі перед ліфтом вони знов сперечались. Накахара відвісив йому дзвінкого ляпаса, що аж рука заболіла. А Дадзай немов збісився, його очі горіли пристрастю. Коли двері ліфта відкрились вони вже цілувались. Чюя пам’ятає тільки як хаотично намагався натиснути кнопку потрібного поверху, поки Дадзай не зробив це сам, беручи його руки у полон. Зуби Дадзая на власних венах відчувались особливо приємно. А від неповноцінної людини постійно кололо десь у грудях.
Наступне, що він пам’ятав, це те як він міцно стискає узголів’я ліжка, тупо дивлячись у стіну і видаючи стогін повної насолоди. Дадзай творив диво. Сидячі у нього на обличчі, Чюя навіть забув навіщо він тут і як ХТО він тут. Здавалось, що вони правда займаються коханням.
—Тобі треба у душ. І мені також. – цілуючи у стегно каже Осаму.
І зараз Чюя готовий погодитись на все.