Work Text:
Крок вправо, крок вліво, декілька елегантних змахів. І рука, притиснута до серця, завершила танець. Гучні оплески та захоплені крики заповнили театр.
Розплющивши очі, Нілу оглянула присутніх. У натовпі вона шукала тільки одну людину — Альбедо. Погляд нарешті зачепився за блондина, що стояв, спершись на дерев‘яну колону. Його руки були схрещені на грудях, а блакитні очі не відривались від бірюзових навпроти.
Нілу посміхнулася йому й видихнула з полегшенням. Він дивився. Дуже уважно дивився на кожен рух її тіла. На кожен взмах рукою, кожен крок і тремтіння вій. Відколи Альбедо вперше побачив виступ Нілу, він ніколи не пропускав їх.
Спустившись зі сцени, дівчина підійшла до юнака. Крайдепринц злегка обійняв її за плечі, відводячи подалі від сцени.
— Як я впоралася? — тихо почала Нілу.
— Ти була неперевершена, як і завжди. Твій танець зачарував мене від найперших секунд і до самого кінця.
Дівчина була приємно здивована таким словам, і її вуста розтягнулися в теплій усмішці. Альбедо завжди казав те, що думає, і ніколи їй не брехав. Виступи на сцені більше не приносять стільки спокою душі, як раніше, коли дівчина танцювала заради свого задоволення. Так, щоб цього ніхто, окрім неї, не бачив.
Але зараз усе змінилося. Тим паче, слова Альбедо доповнюють картину, щоб вона стала повною. Наче остання деталь пазлу, яку вона шукала роками, й, нарешті, віднайшла. Альбедо справді допомагав Нілу в цьому.
Сонце потихеньку наближалося до лінії горизонту. Юнак простягнув дівчині руку. Погляд опустився на простягнуту руку, після чого вона слухняно накрила її своєю.
Піднявши бірюзові очі на Альбедо, Нілу побачила, як кутки його губ трохи піднялися. Його посмішку рідко можна було побачити. Вона знала, що кожного разу, коли Крайдепринц дарує їй цю посмішку, то це було щиро. І тільки для Нілу. У такі моменти вона почувалася особливою. Для Альбедо вона й справді була такою.
Довірившись юнакові повністю, вона не слідкувала за тим, куди блондин її веде. Спокійний темп кроків і рука хлопця заспокоювали, як ніщо інше. Нілу поринула в думки. Щасливі думки. Вона була рада, що вони тоді зустрілися, хоч і випадково. Ніхто з них не знав, що так усе обернеться. Але ніхто з них і не шкодував.
Дівчині подобалося думати про Альбедо, подобалось його кохати. Він дбайливий, чесний, щирий і дуже милий. Наче кошеня. На його зосереджене обличчя, поки він зайнятий роботою, можна було дивитися вічно. Або те, коли в нього щось виходить. Юнак виглядав щасливо та дуже гарно в такі моменти. Якби ж він сам це знав. Нілу могла казати йому про це вічно, якби тільки вистачало часу.
Але зараз часу вистачало. Здавалося, що в них є ціла вічність.
Раптом, Альбедо зупинився. Виявилось, що весь цей час він вів дівчину на відкриту місцевість. Туди, де були тільки вони. Тишу перервав юнак:
— Потанцюємо? — запитав він, знову простягуючи руку.
— Авжеж, — з теплою посмішкою відповіла Нілу.
Очі Альбедо заблищали від радості. Він тихенько наспівував мелодію, дозволяючи собі віддатися моменту й розслабитись.
Двоє закоханих молодих людей, що неквапливо танцювали із усмішками на обличчях. І захід сонця, що служив їм єдиною компанією.