Work Text:
ніч. було чути тільки як трасою на великій швидкості їдуть машини, та зрідка звуки цвіркунів посеред дерев. траса була знизу, тому звуки були трохи приглушеними. над дорогою відкривався вид на нічне місто, осяяне вуличними ліхтарями та світлом з будинків людей, що займались нічним справами, або просто відпочивали після важкого робочого дня.
це була п’ятниця. зазвичай, вони їздили в колумбію та проводили всю ніч в клубі, забуваючись в коктейлях та п’яних танцях один з одним та на самоті. сьогоднішній вечір відрізняється, тому що один з них захотів провести принаймні один вечір спокійно, адже він забув, що таке спокійні вечори ще далеко до втечі з матір’ю з рідного дому.
— це краще за колумбію, згоден?
— мені все одно.
— тоді чому ти тут?
— тому, що ти хотів цього.
ніл вдихнув та задумався, що вперше за довгі роки він знаходиться поряд з людиною, яка дає йому те, що він хоче. дає йому свободу. любов. підтримку. це все є тихим, майже мовчазним, але іноді це краще за тисячі промовлених, але фальшивих слів та обіцянок.
ендрю вирізнявся від інших тим, що він ніколи не давав багато пустих надій, які потім виправдаються. він вселяв в серце ніла лише одну, і це було більше, ніж той колись отримував.
ніл завжди мав проблеми з довірою до людей, тому що довіра в буквальному сенсі могла означати смерть. проте, довірившись ендрю, джостен відкрив для себе зворотню сторону — життя. довірившись міньярду, він почав по-справжньому ж и т и. хоча спочатку було складно, проте згодом ніл зрозумів, що цій людині він довірить не тільки своє життя, а й свою смерть. він готовий довірити йому свою душу.
раптово, ендрю мовив:
— останні тижні були нервовими, через підготовку до гри з воронами та ріко. з тобою просто неможливо знаходитись поряд, коли весь час ти або трясешся від страху та тривожності, або граєш в ексі. треба було щось зробити, щоб заспокоїти тебе.
— тому ти вирішив, що найкраще місце для цього, це обрив на краю міста?
— тут тихо і немає поряд бісового кевіна дея, який сам є ходячим ексі.
— але ж ти знаєш, що насправді мене заспокоює.
ендрю нахилився до ніла так, що між ними залишилось всього декілька сантиметрів і з посмішкою подивився прямо в льодовито-блакитні очі.
— і що ж це?
— ти і так знаєш відповідь.
ендрю відхилився та розсміявся. на секунду, ніл захопився цим сміхом і тим, що він був ледь не єдиною людиною в світі, який може його чути. саме ось такий щирий, не наркотичний сміх.
— я багато чого знаю. але мені треба, щоб ти промовив це в голос, ніле.
ніл глибоко вдихнув та подивився на ендрю.
— ти. ти є одночасно моїм найсильнішим наркотиком та заспокійливим.
— дивись не захопись надто сильно, бо я можу стати твоєю смертю.
— ти вже є моя смерть.
ніл сказав це та потягнувся до ендрю, м’яко його поцілувавши. той потягнувся у відповідь і перетворив поцілунок на більш грубий та швидкий, в своєму стилі.
джостен занурив руки у волосся міньярда, а той стиснув його шию позаду і вони цілувались до моменту, коли обом вже не вистачало кисню.
якийсь час вони сиділи мовчки, споглядаючи на зірки та нічне місто, яке потроху засинало, роблячи ніч більш тихою.
— заспокоївся?
— так.
— тоді їдемо назад до гуртожитку, бо я не хочу, що кевін завтра зжирав мене очима за те, що ти будеш як зомбі на тренуванні.
ніл засміявся і вони пішли до машини. зараз його не хвилювало нічого, окрім ендрю міньярда.